Васильченко Олена Анатоліївна
1 Форми взаємодії України з ЄС
Згідно з програмою діяльності Кабінету Міністрів України “Реформи заради добробуту” інтеграція України до Європейського Союзу є стратегічною ціллю Урядової політики України [1]. У цій програмі зазначено, що Україна орієнтується на діючу в провідних Європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу, його безпосереднє наближення до кордонів України (мається на увазі очікуваний у найближчі роки вступ до Європейського Союзу Польщі та Угорщини) створює додаткові передумови для активізації її участі в інтеграційних процесах, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що є одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.
На основі рішення Ради Європи ЄС про розширення Європейського Союзу, яке було прийнято в Копенгагені у 1993 році, були укладені так звані “європейські угоди” з усіма посткомуністичними країнами по той бік західного кордону колишнього Радянського Союзу, суть яких складалася у підготовці до майбутнього членства в ЄС. Оскільки ЄС вважає, що про членство нових незалежних держав, які виникли після розпаду Радянського Союзу, говорити поки що не приходиться; з ними були укладені так звані “Угоди про партнерство і співробітництво”.
У червні 1994 року в Люксембурзі Європейський Союз підписав з Україною “Угоду про партнерство і співробітництво” (УПС)- з першою серед держав СНД. Дана угода гарантує Україні режим найбільшого сприяння і розгляд питання про створення найближчим часом зони вільної торгівлі, якщо Україна продемонструє достатній прогрес у формуванні стабільної ринкової економіки (чого, на жаль, ще дотепер не відбулося). Проте, на відміну від угод про асоційоване членство, підписаних із країнами Центральної Європи і Балтії, у цьому документі не йде мова про можливе членство України в ЄС.
ЄС розглядає цю угоду як пропозиції про підтримку України у здійсненні перетворень. Мета УПС – лібералізація торгівлі, виходячи з уявлень, що вільна торгівля буде сприяти економічному розвитку країни (Ця ідея критикується видатними вітчизняними і зарубіжними економістами [2]).
Успішна реалізація “еволюційного потенціалу” УПС дасть можливість розширити співробітництво між Україною і Європейським Союзом. ЄС у перспективі передбачає можливість створення спільної зони вільної торгівлі з метою економічного зближення, якщо Україна виконає умови запропонованої їй “схеми інтеграції”. По суті, реальною метою Угоди про партнерство і співробітництво є підготовка України до вступу до Всесвітньої торгової організації; вона не надає Україні навіть віддаленої перспективи інтеграції до ЄС.
Важливим досягненням України на шляху просування в європейські структури стало її включення у листопаді 1995 року до складу Ради Європи (другої у СНД після Молдови). Своїм рішенням Рада недвозначно визнала прогрес, якого досягла Україна після здобуття незалежності в 1991 році в будівництві плюралістичного, демократичного суспільства і дотриманні прав людини [2].
Рада Європейського Союзу прийняла у грудні 1999 р. у Хельсинках “загальну стратегію” відносно України. Згідно цієї стратегії “ЄС схвалює європейські поривання України і вітає її європейський вибір”, ”Європейський Союз усвідомлює, що … стабільна і безпечна Україна в найбільшій мірі відповідає інтересам ЄС”; “Європейський Союз признає значення України у регіоні. У зв’язку з геополітичним розташуванням України вздовж вісі Північ-Південь і Схід-Захід вона набуває унікальне положення у Європі” [3]. Але далі: “ЄС у зв’язку з цим пропонує посилити співтовариство з Україною і приділити особливу увагу ядерній безпеці…”; “Ядерна безпека і вивід з експлуатації Чорнобильської АЕС є пріоритетними у відносинах між Європейським Союзом і Україною” – отже, ЄС скоріш намагається захистити себе від України, а не використовувати її “геополітичне положення” у якості елемента стратегічної концепції.
Європейський Союз є одним з головних торгових партнерів України: другим найбільшим торговим партнером після Росії, і найбільшим поза межами колишнього Радянського Союзу. З моменту набуття України незалежності її торгівля з ЄС значно зросла. Україна експортує до ЄС головним чином металопродукцію, товари хімічної та гірничої промисловості і текстиль [4].
У таблиці 1 представлені обсяги експорту і імпорту України до країн Європейського Союзу по відношенню до усього об’єму зовнішньої торгівлі товарами.
Таблиця 1
Зовнішня торгівля товарами України з країнами ЄС, млн. дол. США
|
Експорт |
Імпорт |
||||
|
1998 |
1999 |
2000 |
1998 |
1999 |
2000 |
|
|
Всього |
12637,4 |
11581,6 |
14572,5 |
14675,6 |
11846,1 |
13956 |
|
Країни ЄС* |
2119,3 |
2118,6 |
2354,5 |
3170,5 |
2522,5 |
2881,2 |
|
У процентному відношенні до всього об'єму |
16,77% |
18,29% |
16,16% |
21,60% |
21,29% |
20,64% |
* - значення підраховані на основі даних cтатистичного щорічника України за 2000 рік [5].
Таким чином, експорт у країни ЄС у період 1998-2000 рр. складав щорічно приблизно 17 % загальної величини експортної продукції України, а імпорт - 21 % щорічного українського імпорту. При чому основними торговими контрагентами України були Німеччина, Італія, Іспанія і Франція
[5].
Країни Європейського Союзу займають друге після США місце за обсягом прямих інвестицій у економіку України. Як показує малюнок 1, розмір прямих іноземних інвестицій з країн ЄС значно збільшився з 1995 року. Основними інвесторами України з числа країн-членів Європейського Союзу є Нідерланди, Великобританія і Німеччина.
Крім того, одним з важливих напрямків співробітництва між Україною і державами ЄС є торгівля послугами. У 2000 році основними імпортерами українських послуг і експортерами послуг до України з боку країн Європейського Союзу були Великобританія, Німеччина, Бельгія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Нідерланди, Австрія і Франція. Загальна сума експорту українських послуг в ЄС склала 504,7 млн. дол. США, а імпорту до України послуг країн Євросоюзу - 270,5 млн. дол. США [5].
УПС надає Україні і ЄС легший доступ на ринки один одного, головним чином, не дискримінуючи товари один одного, тобто, пропонується таке ставлення до українських товарів та товарів Європейського Союзу, як і для товарів усіх інших торгових партнерів та забезпечується вільну та справедливу конкуренцію імпортованих товарів з товарами місцевого виробництва.
ЄС та Україна погодились надати одна одній режим найбільшого сприяння в торгівлі товарами. Це означає, що одна з сторін не може встановлювати на імпорт чи експорт іншої сторони вищі митні податки чи збори, ніж ті, що вона встановила для інших країн-членів СОТ, тобто, для більшості країн світу. Сторони також не можуть надавати гірші умови платежів, що мають відношення до торгівлі, чи приймати більш громіздкі митні процедури, ніж ті, що застосовуються у відношенні до інших країн. У цьому контексті ЄС вважається єдиною країною з безподатковим режимом торгівлі, який країни-члени Європейського Союзу надають одна одній і який не поширюється на Україну, хоч така можливість існує.
Таким чином, ЄС не буде користуватися пільгами, що їх Україна надає у плані тарифів і митних процедур країнам колишнього Радянського Союзу, поки Україна не вступить до СОТ. У будь-якому разі ні Україна, ні ЄС не користуватимуться пільгами, що надаються третім країнам, спеціально для створення зони вільної торгівлі чи утворення митного союзу, наприклад, такого, як між ЄС та деякими країнами Центральної Європи, які у кінцевому підсумку стануть новими членами ЄС.
З 1 січня 1993 року Україна користується Генералізованою Схемою Преференцій (ГСП). ГСП – це список тарифів для промислових та сільськогосподарських товарів, нижчих від тарифів, що надаються за режимом найбільшого сприяння. УПС надає Україні можливість продавати ці товари на ринку ЄС дешевше, ніж інші країни. Застосовуючи нижчі тарифи, Європейський Союз виражає свої “преференції” цим товарам. Метою ГСП є стимуляція економічного розвитку через експорт. Це спрямовано на розширення кола експортних товарів, особливо промислових товарів. Тарифні знижки націлені на менш розвинені та конкурентоспроможні сектори та товари. Для Україні основні категорії таких товарів наступні: природне паливо (за винятком вугілля), продукти хімічної промисловості, деякі кольорові метали та транспортне обладнання [4].
УПС забороняє застосовувати квоти на імпорт. Але у двох випадках Україна може тимчасово ввести кількісні обмеження:
Європейський Союз може застосовувати квоти на імпорт товарів текстильної та металургійної промисловості – двох галузей промисловості ЄС, які переживають труднощі. Положення про ці квоти містяться в окремих галузевих угодах між ЄС і Україною. Угода з текстилю працює з 1993 року, Угода по сталі – з 1 січня 1995 року.
Як вже наголошувалося раніше, однією з вимог вступу України до ЄС є її членство у Світовій Організації торгівлі. Україна вже здійснила певні кроки, спрямовані на поступову реалізацію вимог СОТ. Зараз одночасно з продовженням гармонізації українського законодавства з нормами угод цієї організації, Україна проводить двосторонні переговори з зацікавленими країнами-членами Світової Організації торгівлі щодо підписання двосторонніх протоколів по доступу на ринки товарів і послуг одна одної. Такі договори вже підписані з Новою Зеландією, Мексикою, Уругваєм. Підготовлено до підписання договір з Кореєю. Практично завершені двосторонні переговори з Європейським Союзом, Японією, Бразилією, Туреччиною, Еквадором і Латвією.
Через швидке (вже у наступному році) розширення ЄС і зміну при цьому акцентів в торгово-економічних відносинах між Україною і країнами - претендентками до вступу (в ряді випадків не на користь України), питання членства в СОТ набуває для України особливого значення. Справа в тому, що після приєднання до ЄС, наприклад, Польщі, Румунії, Угорщини, ці країни введуть візовий режим, що призведе до маси незручностей (зросте час на оформлення віз, збільшиться їх вартість) при виїзді українців за кордон у справах або на відпочинок. Трудніше стане човникам. Крім того, нові члени ЄС будуть позбавлені можливості самостійно регулювати торгові відносини з Україною. Експерти прогнозують, що під тиском материнської організації ці держави почнуть вводити нові, більш жорсткі квоти, збуджувати антидемпінгові розслідування, що в першу чергу відзначиться на українській чорній металургії [6].
Тому, щоб уникнути колапсів після розширення Євросоюзу, для України все більш важливим стає питання вступу до СОТ. Ставши членом цієї організації, країна отримає можливість користуватися всесвітньо визнаним механізмом захисту своїх інтересів. Так вона зможе легше захистити себе від можливих антидемпінгових і компенсаційних претензій з боку країн-членів ЄС.
Щоб допомогти Україні вступити до СОТ, Євросоюз готує декілька програм, які зможуть допомогти українському урядові погодити з СОТ ряд конкретних питань, зокрема, по тарифній політиці [7].
Говорити про вступ України до ЄС можна буде лише через 10, якщо не через 20 років [8]. Оцінюючи перспективи України щодо реалізації її “глобального замислу” – інтеграції в Європу, слід наголосити, що наздогнати й випередити Європу Україна не зможе. Це факт (За песимістичними оцінками Україна зможе наздогнати розвинуті індустріальні країни за існуючим рівнем виробництва лише у 2086 році [9], але ж передові індустріальні країни також не будуть стояти на місці).
Взагалі , якщо українська сторона не буде належним чином виконувати взяті на себе зобов’язання, а буде продовжувати робити це лише для “галочки”, пожвавлення форм економічної взаємодії України з країнами-членами Євросоюзу можна не очікувати. Поки економічні і політичні умови економіки на Україні не наблизяться до цивілізованих норм, поки не будуть реально змінені законодавство і норми захисту інтересів іноземних інвесторів, ризикувати грішми своїх підприємців західні урядовці не будуть. Ніякого особливого статусу Україні ЄС надавати не збирається. Щодо шансів вступу України до Євросоюзу голова представництва Європейської комісії в Україні Жугларіс Даніелі відповів, що утрудняється відповісти [7]. У такому “дикому” вигляді Захід не підпустить до себе Україну ще довго.