Моєю першою вчителькою була заслужений учитель України Вишнивецкая Катерина Петрівна. Це звання було привласнено їй, коли я училася в початковій школі. Вона дуже любила дітей і в кожній людині вона намагалася знайти краще і з цієї сторони показати цієї людини усім, на відміну від інших викладачів, що обзивали нас дебілами, а класний керівник (не буду називати його прізвище) грозила запроторити усіх йому не бажаних у Маріупольську дитячу колонію, що в наслідок з одним з моїх однокласників і відбулося. Насправді ж із мною училися чудові хлопці. Кожний з них був особливим. Аня Золотухина в першому класі могла вголос читати так швидко, як я не можу навіть зараз. Ира Лук'янова в другому класі вміла готувати. Рому Ковальчук у п'ятому класі займався фотографією, а Вика Бусень одержала розряд по плаванню, що дозволяв їй бути тренером із плаванню. Марина Гиберт писала чудові твори, що читали всьому класу, у Яни Дубова був такий сильний красивий голос, що, коли вона пекла, скла в приміщенні тремтіли. Настя Савченко вміла дуже красиво малювати. Вона намалювала портрет своєї мами, і інші малюнки на виставці були непоказними, у порівнянні з ним. У зв'язку з переїздом на нове місце проживання, мене серед року перевели в нову школу № 46. Тут мене чекала зустріч з чудовими вчителями. Моїм класним керівником став Микола Вікторович - вчитель історії. Завдяки йому я дотепер пам'ятаю ознаки феодального ладу: поділ праці і натуральне господарство. Учителем фізики була Раїса Архипівна Поплавская. Це був єдиний урок, перед яким 7а не виходив на зміну, відкривав підручник фізики і повторював домашнє завдання. Учителем біології була Олена Володимирівна Замолдинова. Завдяки їй я дотепер пам'ятаю, що легені мають альвеолярну будівлю, і з її легкої руки я брала участь в олімпіаді по біології і зайняла не саме останнє місце. Учителем біології в старших класах була Неоніла Андріївна Желєзняк. Завдяки їй я довідалася, як багато є на світі лайок, за допомогою яких можна охарактеризувати підростаюче покоління. І мені захотілося довести їй, що ми такі погані все-таки іноді заслуговуємо похвали. Саме завдяки їй я довідалася, що ми (Денис Цимаховский, Олександр Бабич і я) можемо без репетицій розповісти розділ "Генетика" так, що здатні вразити не тільки знанням матеріалу, але й артистизмом. Саме завдяки їй і своїй злій волі я змогла написати і вивчити напам'ять 19 сторінок реферату на тему "Генетика. Спадковість і мінливість. Зчеплене спадкування генів" і розповідати вісьмох сторінок цього реферату на іспиті цілих сорок хвилин, і стежити за тим, як один із членів екзаменаційної комісії, дивлячись на мене, слово в слово повторює текст мого реферату (видимо ми користалися тими самими підручниками). Вчителем української мови і літератури був Олександр Олексійович Денисенко. Завдяки йому я змогла розвити свою фантазію до неймовірних меж: кожне перше квітня ми писали твір на тему "Якби я був чарівником" і т.п., у цьому творі можна було мріяти на всю котушку, ставати тим, ким хочеш, робити те, що хочеш, розповідати свої неймовірні сни. Учителем хімії була Людмила Анатоліївна Кушнир. Завдяки їй я в інституті на "нульовий" контрольній одержала єдину п'ятірку і єдиний "автомат" по іспиті в групі. Вчителем алгебри і геометрії була Любов Яківна Святченко. Вона прищепила мені пристрасть до навчання. Після надходження в нову школу я стала жахливо учитися, і встигла нахапати трійок по всіх основних предметах. Для мене навчання було каторгою, я не бачила в ній змісту. Мені було набагато приємніше на уроці веселитися зі своєю подружкою, чим відповідати домашнє чи завдання засвоювати новий матеріал. Коли подружка пішла в іншу школу, мені стало нудно. Я стала шукати розвагу. Такою розвагою спочатку була алгебра, потім я зрозуміла, що соромно знати одну алгебру, і стала "підтягувати" всі інші предмети. Саме завдяки їй я зрозуміла, чому в мене виникло бажання учитися. Її сакраментальна фраза: "Інтелект - це багаж, що завжди з тобою", поставила усі на свої місця. Саме завдяки їй я з таким задоволенням вивчала в інституті вищу математику, фізику гірських порід, теоретичну механіку, опір матеріалів, прикладну механіку, основи теорії переміщення вантажів, шахтний транспорт. Директором школи, а також учителем російської мови і літератури була Людмила Трифонівна Чебанова. Вона навчила мене викладати свої думки, мені дуже подобалося в 11-ом класі щотижня писати твору на тему "Бережи плаття сновові, а честь змолоду" і т.п., я навчилася дивитися на одну і тугіше ситуацію з різних сторін: на уроках російської літератури дуже часто було так, що думка більшості учнів збігалося з думкою Людмили Трифонівни, у мене ж, у силу природної упертості, була завжди своя думка. Протягом 10 років навчання в школі я досить часто задумувалася про те, яку професію мені вибрати. Моїй мамі дуже хотілося, щоб я вирощувала троянди в моєму улюбленому м. Донецьку, мені ж - стати балериною. Але мені популярно пояснили, що з моєю комплекцією стати балериною мені не світить. У 11 класі, коли кінець навчання в липні був уже близький, я вибирала професію за принципом, що мені подобається і що, з того, що мені подобається, я подужаю. А мені подобалося багато чого: робити красиві і смачні торти, в'язати, моделювати і шити одяг (я навіть закінчила курси моделювання верхнього одягу). Але нічого з того, що мені подобалося, не дозволяло мені заробити на життя. Навіть торгівля морозивом приносила б мені більший заробіток. Але перспектива торгувати морозивом у сорокоградусную жару на розпеченому асфальті з выносного прилавка без розмінної монети, приходиш додому з курними вухами в брудному халаті після восьми вечора, коли мій выносной прилавок віднесуть, мене не приваблювала, і за друга година до випускного вечора я вирішила надійти в ДонГТУ. За словами моїх батьків, що закінчили гірничий факультет ДонГТУ в різні роки з різницею в 17 років, більш гідного вузу для мене в нашому місті немає. Тому з їхньої легкої руки і завдяки чудовій підготовці по математиці і виученим напам'ять семи творам на вільну тему, я пройшла вступні іспити, вирішивши 4,5 завдання по математиці і, написавши за 25 хвилин твір по українській літературі (я була перша хто в 1997 році здав твір по українській літературі). Я надійшла на спеціальність охорона праці в гірському виробництві, де провчилася тільки один курс. Наприкінці першого курсу всіх студентів, що не мали трійок по предметах, запросили на збори, де виступав представник кафедри міжнародного співробітництва. Нам пропонували реалізувати можливості заглиблено займатися німецькою мовою в елітній групі, числом не більш 15 чоловік за символічну плату. А також обіцяли можливість кожного послати на виробничу практику, і може бути навіть учебу в Бохум, де ми можемо бути замічені як молоді фахівці, що подають надію,, і, по закінченні інституту, запрошені на роботу. Не знаю, що саме мені сподобалося в цій натхненній мові, але, порадивши з родителями, я перевелася на спеціальність РПМ із поглибленим вивчанням німецької мови, де й учуся в даний час. З того, що мені обіцяли, я лише одержала можливість серйозно займатися німецькою мовою. Я також одержала можливість займатися разом з вісьма чудовими хлопцями, яких об'єднала проста абревіатура РПМ-97н: Бакланів Олексій, Баздырев Артем, Волошин Олександр, Калінін Ігор, Захаренко Сергій, Коротин Андрій, Мартынов Олександр, Турчина Олена, за що я вдячна кафедрі міжнародного співробітництва. Незабаром закінчиться моє навчання в інституті. Роботу для себе я ще не вибрала, тому що в районі, де я живу, шахти не перспективні (Панфиловская, Куйбишевська). Тому я вирішила учитися далі, сподіваюся, що на той час, коли я закінчу усе, що зможу по цій спеціальності, стан справ у гірській промисловості покращиться, і я буду затребувана. В даний час я пишу магістерську роботу на тему: "Обґрунтування раціонального способу підтримки виробок в умовах шахти Південно-Донбаська №1 шару С11 ". Керівниками моєї роботи є Соловйов Геннадій Іванович і Мороз Олег Кузьмич. Я сподіваюся, що завдяки моєму керівнику, я успішно підготую магістерську роботу. Якщо запитаєте, чого я досягла - я відповім: я закінчила школу, надійшла в інститут, провчилася 4,5 роки і мені є, чим пишатися, завдяки моїм вчителям і всім тим людям, яких я зустріла на своєму життєвому шляху. Якщо запитаєте, що я вмію - я відповім: я умію в'язати, вишивати, готувати, дарувати подарунки, цінувати життя. Якщо запитаєте, чого я хочу - я відповім: усе, що я хочу, легко здійсненно: я хочу навчитися швидко друкувати, програмувати, водити машину, робити дріжджове тісто, вільно розмовляти на німецькій і англійській мовах, закінчити аспірантуру. Опанувати необхідними знаннями і бути, нарешті, затребуваної. ПОСИЛАННЯ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
