Народився 16 червня 1980 року у м.Дніпропетровськ, де прожив цілий рік, після чого
вмісті з батьками переїхав до с.м.т Межова, яке знаходиться на східному кордоні Дніпропетровької області
(тобто поряд з Донецькою), де и виріс.
Навчався у Межівській середній школі №1 (а їх у нас аж три). Навчаючись у другому класі
вступив до музичної школи по класу фортепіано. Провчився там чотири рока
доволі таки успішно та й продовжував би у тому дусі, як би мені в руки
попала гітара. Не довго роздумаючи, я перевівся до класу гітари, навчяння в якому закінчив не з меншим успіхом.
Мушу визнати, що музика та телебачення з дитинства захопили по меншій мірі половину мене і не відпускають до сих пір.
Друга половина знайшла своє застосування за шкільною скамьею (в МСШ№1), а саме в точних науках.
Скажу, що до гуманітарний предметів душа не лежить и по цей час.
У нашому селищі шкільне життя протікає у різних спортивних змаганнях,
вечорах присвячених комусь або комусь, та це було не для мене. Не те, щоб
я був не за спорт, чи культурне просвічення, просто тут краще виходило у других.
Я ж був постійним учасником різних олімпіад, за що і "пам'ятає" мене школа.
Не треба забувати, що своїм успіхам слід завдячити шкільним вікладачам.
Чудові уроки математики викладав і зараз викладає в незмуінному
демократичному дусі Максименко Микола Іванович, уроки ангійскої - це класна
керівниця Мазур Любов Павлівна.
Шкільні роки минають і настає момент "істини": "Що ж робити далі?".
Для меня це питання було вирішене набагато раніше, а ніж для інших. Перше знайомство
з комп'ютером сталося у п'ятому класі. Тоді для мене навіть у слові комп'ютер крилася інтрига,
яку хотілося розкрити і до чого я устремився. Звичайно у нас в селищі діло з комп'ютеризацією було неважнецьке:
літератури про персональні ЕОМ виявилося наскільки мало, як і самих
спеціалістів, які намагалися хоть чомусь навчити підростаюче покоління.
Як результат усе звелося до самонавчяння та це ще більше підштовхувало мене до мети. На
час вступу, тоді ще до інституту, я вже розумів, що як фахівець рано чи пізно буду востребуваний, що також не мало значить.
Більш за все, це і стало головною причиною під час вибору майбутньої професії.
Життя в університеті виявилося не настільки насиченим, як в рідному гуртодитку №2. Сесії, симестри… Це мене
турбувало не так вже й сильно, тому говорити про якісь особливі досягнення нічого. Переломний момент настав на
четвертому курсі, коли мені захотілося зайнятися саме проблемою інтерпритації звукових сигналів. Першим бажанням стало
створення програми перетворення гітарного аналогового сигналу в ноти (дуже зручно та корисно для музиканта). Як виявилося
подібною задачою разпізнавання звукових сигналів (людської мови) займаються доволі давно (з 60-их років), є непогані
її рішення, але повного та точного ще ніхто не зміг створити.
Великий вклад у справу зробив український професор Т.К. Вінцюк, ссилки на чії роботи постійно зустрічаються в літераурі.
Вчені інших країн (Америки, Германії, і др.) виконали не менш важливі вклади, я ж віддаю перевагу розробкам
японських вчених, які давно працюють над створенням нечітких систем в галузі прийняття рішень і доволі швидко починають
втілювати їх в життя.
З дня створення перших ЕОМ, людство намагається зробити спілкування з ними як можна більш природним, а пряме спілкування
за допомогою розмови - це на даний момент саме краще рішення. Саме так я бачу вирішення подібних задач в майбутньому….
Якщо підійти по-філософськи до праці програміста, то це на 60% творча складова, в якій відточується майстерство
і чим більший відсоток, тим вище його рівень. Говорити про те, ким я хочу стати (в плані професії програміста) не має сенсу,
так як це широкопрофільна спеціалізація. Чи то WEB-дизайн, адміністрування СУБД, подальша работа в області
разпізнавання образів чи щось ще, та з впевненістю скажу, що творчий і професійний ріст на месці стояти не
буде в силу того, що потреби в програмістах зростають, а конкуренція випереджує цей ріст.
