|
Автобіографія
Народився 7 листопаду 1981 року в місті Макіївці
Донецької області.
Батько: Ремізов Анатолій Степанович. Закінчив ДПІ за фахом Маркшейдерська
справа. Працював у ШСУ№2 міста Макіївки головним Маркшейдером, а
потім з 1999 по 2002 рік заступником головного інженера на шахті
ім. Леніна.
Мати: Ремізова Любов Іванівна. Учитель російської мови і літератури
ЗШ№62 міста Макіївки.
З 1982 року відвідував садок "Олімпійський Ведмедик".
Брав участь у всіляких дитячих ранках і робив усе те, що звичайно
роблять діти. Рано навчився читати, тому вихователі часто залишали
мене замість себе читати дітям казки.
У школу, незважаючи на спроби відговорити мене з боку батьків, пішов
з 5-ти років у 1986 році.
З 1986 року навчався в ЗШ№62 міста Макіївки .
Моєю першою вчителькою була Хмура Лариса Андріївна. Це просто відмінний
учитель. Вона легко могла привабити нас уроками. При цьому процес
навчання більше нагадував нам гру, ніж заняття.
Першим моїм класним керівником був з 5-го по 8-ий клас учитель географії
Стриганов В.С. Він кожен семестр водив нас у походи. Для мене це
було відмінною розвагою.
З 7-го класу я щорічно брав участь у всіляких олімпіадах. Кращі
мої досягнення - перше місце в міській олімпіаді з математики і
третє місце з фізики.
При розподілі за специалізаціями у 8 класі я вибрав з любові до
математики й інформатики - інженерно-математичний клас. У ньому
був цілий день інформатики і підвищена кількість годин математики
і фізики.
У 8-м класі моїм класним керівником була Дрей Надія Юхимівна - вчитель
історії.
У 9-м і 10-м класах Замараєва Юлія Євгенівна - учитель хімії.
У 11-м класі Ладик Антонина Олексіївна - учитель математики. Це
людина багато в чому, завдяки якій я зміг вступити до університету.
Крім того, що вона була моїм учителем, вона ще була і моїм репетитором
з математики.
Улюбленими моїми вчителями в школі були: Ладик Антонина Олексіївна,
Мищенко Жанна Григорівна - учитель фізики, Шевченко Любов Іванівна
- вчитель інформатики (випускниця нашої кафедри), Ребро Зоя Олексіївна
- учитель фізкультури.
З особливих досягнень поза школою можна відзначити участь у шкільній
команді по "Що? Де? Коли?", капітаном якої я був з 10-го
класу.
У складі цієї команди я переміг на міських змаганнях у 9-м класі.
А в 10-м класі наша команда зайняла шосте місце в обласних змаганнях
і стала кращою шкільною командою області.
У 1998 році, після закінчення школи з "золотою" медаллю
я надійшов у Донецький Державний Технічний Університет(зараз ДонНТУ)
на факультет Обчислювальної техніки та Інформатики за фахом Програмне
забезпечення автоматизованих систем.
Мотиви вибору вуза досить прості. Я вважаю його кращим вузом Донецької
області й одним із кращих вузов України. Крім того його скінчили
мій батько і моя старша сестра, що також навчалася за фахом ПО.
Поступив я за результатами рейтингових іспитів на цільовий контракт,
зайнявши 13 місце.
Перше знайомство з деякими з моїх майбутніх однокурсників відбулося
ще влітку перед першим курсом на "відпрацьовуваннях",
коли ми займалися ремонтом маніжу (штукатурили, фарбували, крили
дах).
Найважчим в університеті видався перший семестр, коли я учився учитися.
Більше усіх у цьому мені допоміг Губарєв Андрій Анатолійович. Цей
викладач вселяв у нас, тоді ще що тільки знайомляться із системою
навчання у вузє, дійсний жах. Він вів у нас пророблення з "Вищої
математики", що мені на першому курсі давалося найбільше легко,
але незважаючи на це я страшно боявся його самостійних і контрольних,
котрі після написання ще приходилося захищати. У нього була дуже
цікава система оцінки знань. Кожен бал поділявся на п'ять "плюсиков".
Причому дуже часто зустрічалися такі оцінки, як "0+",
а іноді і "0-". А його фразу "Погано, дуже погано...
Нулик!", думаю, не забуде ніхто з його студентів. Однак, незважаючи
на це, саме він навчив нас самостійному вивченню матеріалу, пошукові
потрібної інформації шляхом прочитання десятка книг у ніч перед
контрольною.
З другого ж семестру навчання давалося мені досить легко. Так само
приходилося не спати ночами, але я вже точно знав, що і як варто
вивчити, щоб розібратися в предметі.
Чотири роки в університеті пролетіли дуже швидко. Перемінилося дуже
багато знаючих свою справу викладачів, що передавали нам свої знання.
За чотири роки навчання в університеті дуже багато чого відбулося
й у моєму особистому житті. Я знайшов свою любов (моя одногрупниця
Герланец Ольга). На зимових канікулах 4-го курсу ми одружилися,
а на літніх канікулах перед 5-м курсом нас народився син, якого
ми назвали Всеволодом.
По закінченні четвертого курсу мене, як і усіх, чекав дуже важке
випробування - "держіспит". Який я, на щастя, здав на
"5", що дало мені можливість одержати диплом бакалавра
з відзнакою і бути зарахованим у групу магістрів.
Після того як на 5-м курсі я довідався, що був прийнятий у магістри,
переді мною встала чергова нелегка задача вибрати керівника і тему
магістерської дисертації. Пересилила моя любов до математики, тому
вибір припав на Фельдмана Лева Петровича, професора кафедри ПМІ,
що запропонував мені зайнятися розробкою і дослідженням математичної
моделі мультипроцессорной системи з неподілюваною пам'яттю. До того
ж я вважаю, що даний напрямок є досить перспективним. Адже не секрет,
що незважаючи на ріст продуктивності процесорів, з'являється усе
більше задач, для рішення яких нам її не вистачає, і приходиться
звертатися до мультипроцессорным систем. Це задачі ядерної фізики,
молекулярної біології й ін.
І хоча розробками в цій області займаються такі гіганти, як CRAY,
Bull, IBM, Intel, Hitachi, Parsytec у ній ще залишається маса тем
для дослідження.
До того ж дуже приємно мати своїм керівником такого чудового викладача
і вченого, як Лев Петрович Фельдман.
У даний момент я крім навчання в університеті, працюю старшим інженером
програмістом у ДП IАЦ "Донбасінформ".
У майбутньому, одержавши досвід роботи, я сподіваюся знайти більш
перспективну роботу, що більше була б пов'язана з моєю спеціальністю. |
