Народилася 2 вересня 1981 р. у місті Горлівці.
У 1988 році стала ученицею 1 класу ОШ № 13. Школа зробила
величезне враження, для дитини, що ніколи не бачила разом такої кількості людей
в одній кімнаті - це було грандіозно. Перша вчителька була дуже спокійною жінкою з тихим рівним
голосом. Ніколи не любила таких людей: інфантильних, у якомусь ступені байдужих,
тому вона не залишила в душі ніяких особливих спогадів. Повною протилежністю їй
була класний руководитель з 5 по 9 клас Олександра Євсіївна: енергійна, розумна,
емоційна. Пам'ятаю, вона завжди за усіх переживала, лаяла, хвалила, завжди була
в русі. Саме вона розвила в мені любов до класичної літератури. На її уроках ми
знайомилися з творчістю Достоєвського, Толстого, Стендаля. З улюблених учителів
можу також виділити Людмилу Семенівну, що розповідала про теореми, дроби й інші
цікаві речі, нескладно догадатися, що вона викладала алгебру і геометрію.За час
навчання в школі брала участь в олімпіадах по математиці і, навіть, займала
призові місця. Закінчивши 9 клас, вирішила, що етап "Школа" для мене
закінчений. У житті кожного бувають такі моменти, коли хочеться змін, тому,
можна сказати зовсім випадково зявилась в Горловском машинобудівному коледжі в
групі технологів і ні хвилини не пошкодувала про свій вибір. Група, в якій
навчалася, і викладацький склад були просто чудовими. Можу з гордістю сказати, що в коледжі навчилася чудово креслити
і на другому курсі на олімпіаді по нарисній геометрії зайняла перше
місце. Після коледжу рішення навчатися в Донецький державний технічний
університет залишила без змін, і з 2000 року навчаюсь на 3 курсі спеціальності
"Технологія машинобудування". Чесно кажучи, різниця між коледжем і інститутом
величезна. Якщо раніш до нас відносилися як до дітей: контролювали, робили
зауваження, то в інституті все виявилося по-іншому: нас сприймали як дорослих
людей. Переїзд із Горлівки в Донецьк виявився початком нового самостійного
життя, що так боїшся починати, і в той же час чекаєш його наближення. Рішення
навчатися в магістратурі прийшло саме собою. Одиного разу запитала себе: "А чому
б і ні?", і на кваліфікаційному іспиті написала заяву в магістратуру. Під час навчання в коледжі й інституті в нас була можливість
відвідувати машинобудівні підприємства Горлівки і Донецька, що зараз не в
найкращій формі. Однак наш слов'янський народ відрізняє від інших незламна віра
в добро, оптимізм і гумор. І не меркне віра в те, що наші країни (Росія, Україна
і Білорусія) зможуть подалати труднощі, що настане день і не буде Україна
підлещуватися до західних країн, що наші підприємства, нарешті запрацюють, що
експорт промислових товарів перевищить імпорт, що суспільство буде приймати
Україну не як сировинний придаток, а як рівноправного партнера, що буде
випускати конкурентноздатну продукцію. Для того щоб так було, звичайно, одного
бажання мало. Зв'язок між Вузами і підприємствами потрібно налагоджувати, а
інженери повинні одержати своє належне місце і повагу на заводах. Найстрашніше в людині - це байдужість, і якщо людям не буде все
рівно, то життя налагодитися. Не знаю, де прикладу свої знання, де буду
працювати, чи буде в мене робота зі спеціальності, чи ні, але знаю, що свої
обов'язки буду виконувати дуже добре, і постараюся стати професіоналом у своїй
діяльності. Сомерсет Моэм сказав :
Created: May 15, 2003Мати: Кекiна Валентина Василівна
Батько: Кекiн Сергiй Володимирович
Вихованням до 7 років здебільшого
займалися мамині батьки, хоча слово виховання, напевно, отут не зовсім доречно -
була ідеальною дитиною. У бабусі і дідуся знаходилися мої двоюрідні брат і
сестра, чи, як зараз модно казати, кузин і кузина, так що нудьги в нашому
будинку не було.
" Аматора від професіонала відрізняє те, що останній може просуватися
вперед."