Я був народжений 19 лютого 1982 року в Петровському районі славного міста Донецька. Я – єдина дитина в родині, тому з раннього віку повною мірою увібрав у себе все батьківське тепло й турботу.

У моєму розумінні, батьки – це не лише чоловік та жінка, що дали дитині життя, а ті, які ростили й оберігали її в період раннього дитинства; допомагали морально сформуватися в юнацькі роки, коли будь-яка неприємність може перешкодити становленню нормальної людини; ті, які зберегли любов до своєї дитини до останніх днів свого життя

Мій батько - Честних Володимир Васильович, 1951 року народження – шахтар з більш ніж тридцятирічним стажем, ветеран праці, кавалер Ордена Шахтарської Слави I, II, III ступенів, донині продовжує активно працювати у вуглевидобувній промисловості рідного міста. Мати – Честних Валентина Тимофіївна, 1951 року народження, у минулому – працівник торгівлі, однак на даний момент «працює» домогосподаркою.

Мої батьки – найгарніші люди на землі. Я не претендую на оригінальність, але мене мають зрозуміти ті, у кого з родиною складені теплі відносини, які базуються на повному взаєморозумінні та довірі.

У 1988 році я був спрямований на навчання в загальноосвітню школу №107 Петровського району. Ця подія стала першим експериментом у моєму житті, оскільки до 1988 року перші класи в школах формувалися із семирічних діточок, а я, разом з моїми однолітками, був "завербований" у шестирічному віці. Я не дуже хвилювався через загублений рік безтурботного дитинства, тому що заняття в першому класі проводилися в приміщенні прилеглого дитячого саду. Й атмосфера в таких класах була відповідна... Наступним відкриттям була наявність у розкладі першокласника англійської мови... Але я жодного разу не пошкодував про те, що мене втягли в цю "авантюру" – поступове занурення в учбовий процес благотворно вплинуло на відношення до окремих наук і до навчання в цілому.

У 1991 році в районі була побудована нова школа №114 (із замахом на гімназію), куди я й був успішно переведений. Після тестування мене спрямували у клас із математичним нахилом, де й продовжував вчитися аж до закінчення одинадцятого класу. Тоді ж почав займатися у футбольній секції району, де у складі команди посів друге місце на міських змаганнях.

Починаючи з восьмого класу брав активну участь у районних і міських іграх КВК, де в складі однодумців неодноразово посідав призові місця. Брав участь в організації й проведенні шкільних концертів та інших розважальних програм. Після появи у десятому класі курсу допризовної юнацької підготовки, значився командиром відділення школи №114 на районних військово-спортивых змаганнях, де навесні 1999 року в умовах жорстокої конкуренції команда зайняла почесне перше місце, що було відзначено врученням символічного кубка та грамоти, що дотепер зберігаються в архіві загальношкільних досягнень.

Був відзначений на районних олімпіадах з інформатики та англійській мові. Починаючи з восьмого класу, крім англійської, вивчав французьку мову, однак великих успіхів у її освоєнні досягти не вдалося.

19 червня 1999 року школа №114 нервово здригалася від музики, і слізно проводжала у велике життя своїх чергових випускників, у числі яких був і я – Честних А.В., що закінчив загальноосвітню школу без "золота", але з відмінністю...

Питання "куди вступати" відпало само собою після того, як я вперше ознайомився з історією та теперішнім станом справ у Донецьком Державному Технічному Університеті. Я зрозумів, що ВУЗ такого рівня просто не може давати "неякісну" освіту, тому паралельно з навчанням в одинадцятому класі займався на підготовчих курсах для додаткового відшліфування знань в області математики. Навчався під наглядом Ленкової Галины Михайлівни – чудового у всіх відносинах викладача й людини. Навички, отримані на курсах, зіграли неоціненну роль при вступі – співбесіда пройшла успішно, і влітку 1999 року я став повноправним студентом спеціальності "Електромеханічні системи автоматизації й електропривод (ЭАПУ)". Вибір цього напрямку був обумовлений його багатофункціональністю та реальною можливістю подальшого працевлаштування практично в будь-якій галузі народного господарства.

Озирнувшись безпосередньо в процесі навчання зрозумів, що не прогадав – кафедра електропривода укомплектована чудовими викладачами, справжніми фахівцями у своїх сферах, дійсно здатними передати новоспеченому студентові вкрай необхідний майбутньому приводчику багаж знань. За чотири роки навчання намагався увібрати в себе якнайбільше інформації з самих різних галузей наукових знань, оскільки вважаю, що в поняття "вища освіта" входять не лише навички з профілюючих дисциплін, але й знання загальноосвітніх напрямків

У моїх планах на майбутнє в першу чергу значиться захист магістерської роботи. Після одержання диплома збираюся влаштуватися на роботу й повністю присвятити себе подальшому поліпшенню ситуації у важкій промисловості.