|
|
Артюшкова А., Чумаченко О.В. Проблеми організації ефективної оплати і стимулювання праці на промислових підприємствах // Праці Четвертої міжнародної наукової конференції студентів та молодих учених "Управління розвитком соціально-економічних систем: глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання". Частина 1. / Ред. кол. Ступін О.Б. (голова), Александров І.О. (заступник голови) та ін. - Донецьк: ДонНУ, 2003. - с.12-15.
Суттєвою проблемою сучасного етапу формування ефективної системи оплати праці є недотримання основних вимог раціональної організації оплати праці, адекватних ринковим умовам господарювання. В наслідок цього незважаючи на деяку стабілізацію економічної ситуації в Україні в 2000-2002рр., невирішена і залишається надзвичайно актуальною проблема своєчасних розрахунків по заробітній платі. Незважаючи на те, що в 2001 році заборгованість по заробітній платі була скорочена на 44%, на 10 січня 2002р. її величина складала 2766 млн. грн., тобто дві третини від середньомісячного фонду заробітної плати в 2001році [1]. Тенденція несвоєчасної виплати заробітної плати дотепер зберігається. В основному це стосується машинобудівного комплексу, де заборгованість торкається 32,76% штатних працівників, з них 18,22% мають заборгованість по заробітній платі до трьох місяців. У металургійному комплексі заборгованість стосується 12,62% співробітників, з яких 1,8% не одержують заробітну плату більш 6 місяців.
Нарахування і виплата заробітної плати у сучасних умовах господарювання може здійснюватися тільки в межах зароблених підприємством коштів, джерелами яких можуть бути власні кошти, що знаходяться на розрахунковому рахунку підприємства, отримані від реалізації продукції, а також позикові кошти у виді різних кредитів і зобов'язань. При цьому одержання позикових зобов'язань повинне здійснюватися тільки у випадку їхнього товарного забезпечення. Таким чином, виплата заробітної плати можлива тільки за умови забезпеченості визначеними товарно-матеріальними цінностями, що володіють еквівалентною споживчою і міновою вартістю, і здатністю до реалізації. У той же час, результати виробничо-господарської діяльності підприємства залежать від загальних підсумків роботи всього трудового колективу. Однак дотримання зобов'язань підприємцем перед найманими робітниками повинне здійснюватися незалежно від кінцевих результатів і підсумкових показників. Виходячи з цього ствердження Закону України "Про оплату праці", яке передбачає як джерело фінансування заробітної плати частину доходу чи інших коштів, отриманих внаслідок господарської діяльності, є застарілим, тому що в даному випадку виходить, що виплата заробітної плати можлива тільки, якщо в підприємства є необхідні кошти.
Основні законодавчі заходи для своєчасної виплати заробітної плати викладені в листі Міністерства праці і соціальної політики, державного департаменту нагляду за виконанням законодавства про працю № 10-128 від 06.02.2001. У даному листі відзначається, що відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999р. № 13 відсутність коштів у підприємства не є виправданням невиплати заробітної плати і компенсації за порушення термінів її виплати. Частиною 2 ст. 133 Кримінального кодексу України (201-05) забороняється використання коштів, призначених для оплати праці, на інші цілі. Затримка заробітної плати на один і більш днів є порушенням термінів виплати згідно ст.241-1 КЗоП України. У зв'язку з цим, одним з центральних питань, що виникають перед підприємством у процесі виробничо-господарської діяльності є забезпечення строгої відповідності обсягів реалізації обсягам зробленої продукції і понесених витрат.
Неспроможна політика по стабілізації економічної ситуації була наслідком відсутності чіткого застосування закону про банкрутство. Законом передбачена можливість швидкої ліквідації неспроможних підприємств. Разом з тим, незважаючи на наявність істотної заборгованості підприємств, процедура банкрутства використовується вкрай рідко, що обумовлено важким фінансовим положенням більшості підприємств. Так, за даними Національного банку України частка збиткових підприємств у 1993р. складала 8,3%, у 1995 - 22,2%, 1997 - 47%, 1999 - 55,7% у 2000р. - 37,7%. Обмежене застосування даного закону дозволило уникнути соціального вибуху, зберегти значну кількість неплатоспроможних підприємств, однак тим самим підсилило заборгованість підприємств.
Економічне зростання у 2001 році було обумовлене позитивними соціально-економічними передумовами, основними з який були: сприятлива зовнішньоекономічна кон'юнктура, особливо першої половини 2001року; припинення ревальвації гривні 1997-1998р.; використання вільних виробничих потужностей, що не діяли в період економічної кризи; надлишок кваліфікованої робочої сили. У період послаблення позитивного впливу росту експорту в, другій половині 2001р., основним фактором росту ВВП стало розширення внутрішнього ринку [1]. Разом з тим для нормальної діяльності окремих підприємств і економіки держави в цілому необхідно не тільки збільшення випуску продукції, але і повна її реалізація. Основні тенденції зміни і взаємозв'язку випуску продукції і частки її реалізації представлені в табл. 1.
Таблиця 1.
Як показують дані Міністерства промислової політики України в 2001р. і першій половині 2002р. по окремих промислових комплексах частка реалізованої продукції в товарної істотно відрізнялася. Так, у машинобудівному комплексі частка реалізованої продукції за розглянуті періоди була досить стабільною і коливалася в межах 93-95%. У той же час у металургійному комплексі спостерігалося скорочення частки реалізованої продукції відносно товарної продукції з 101,2% у 2001 до 84,9% у першій половині 2002р. Це було викликано зниженням попиту на українську металургійну продукцію на світовому ринку наприкінці 2001р. початку 2002р., а також втратою значної частки ринків збуту внаслідок антидемпінгового розслідування США, Канади і Мексики проти українських металургійних комбінатів. Подібна ситуація склалася і з металургійним експортом у Євросоюз. Звертає увагу скорочення частки бартерних операцій. В основному це стосується машинобудівного комплексу, де частка бартерних операцій знизилися з 14,4% до 7,6%.Частка експорту продукції залишалася практично на одному рівні, але до середини 2002р. збільшилася.
Таким чином, наведені дані свідчать про те, що останнім часом підприємства прагнуть домагатися повної реалізації зробленої продукції. При цьому пріоритет віддається більш ефективним засобам реалізації продукції, а не бартерним операціям. Що стосується скорочення обсягу реалізації продукції металургійного комплексу в першій половині 2002р., то для подальшого ефективного ведення виробничої діяльності необхідно або вишукувати інші ринки збуту, або диверсифікувати виробництво.
Стабілізація фінансового стану підприємств і економіки держави зв'язана з необхідністю вирішення значної кількості проблем, що мають економіко-правовий характер, однієї з який є невідповідність існуючих законодавчих актів вимогам ринкових відносин. Рішення проблеми фінансових розрахунків підприємств вимагає удосконалювання економіко-правової бази. Як відзначається в Рекомендаціях групи МБТ по реформуванню політики заробітної плати і доходів у Центральній і Східній Європі для захисту трудящих від ненадійної винагороди праці необхідно на додаток до Конвенцій 87 і 98 також ратифікувати інші конвенції МОТ при ООН. Пріоритет при цьому повинний бути відданий Конвенціям 26 і 131 про встановлення мінімальної заробітної плати, Конвенції 95 про охорону заробітної плати і Конвенції 173 про захист вимог трудящих у випадку платіжної неспроможності роботодавця [2, с.71]. В даний час жодна з цих Конвенцій в Україні не ратифікована.
Проведений аналіз показує, що в Україні визначена правова основа, яка передбачає різні санкції за несвоєчасну виплату заробітної плати. Однак дотепер їхнє застосування обмежене й у цілому не принесло очікуваних результатів. Крім того, відсутній економічний механізм керування заробітною платою, заснований на обліку міжнародних вимог по захисту трудящих. Тому створення відповідних економічних умов і нормативно-правової бази, орієнтованих на дотримання науково-обґрунтованих принципів раціональної оплати та стимулювання праці є одними з першорядних задач реформування системи оплати і стимулювання праці на промислових підприємствах і підвищення їхньої ефективності.
Платіжна практика між суб'єктами господарської діяльності показує, що розрахунки за реалізовану продукцію можуть здійснюватися рядом засобів, вибір яких обумовлений впливом різних факторів, таких як тривалість виробничого циклу виготовлення продукції, вид оплати, фінансовий стан. Кожний з факторів вносить свої конкретні особливості в порядок зарахування засобів на рахунок товаровиробника. У складних випадках при розбіжності термінів виплати заробітної плати і кінцевих розрахунків за продукцію з тривалістю циклів виробництва вимагає спеціальної схеми розрахунків за домовленістю з товаровиробником.
На рівні підприємства забезпечення виконання обов'язків наймачів перед найманими робітниками, з одного боку, та реалізація їхніх матеріальних інтересів, з іншого, може здійснюватися на основі окремого формування фонду заробітної плати та фонду оплати праці. Формування фонду заробітної плати є обов'язковим для всіх підприємств, що використовують найману працю, незалежно від форм власності, витрати по який відносяться до витрат виробництва, та враховує виконаний обсяг робіт. Формування фонду оплати праці включає кошти, які спрямовуються на стимулювання і заохочення. Він утворюються тільки в тому випадку, якщо передбачаються виплати з прибутку, та утворюється при наявності необхідного обсягу реалізації продукції або прибутку.
Література
1. Послання Президента України до Верховної Ради України 2002 рік. - www.rada.kiev.ua
2. Рекомендации группы МБТ по реформе политики заработной платы и доходов в Центральной и Восточной Европе// Человек и труд. -1996.- .№7. - с.71.
К началу страницы