Автор цього епістолярного шедевру народилася в сніжну грудневу ніч, а саме 19-го числа, у 1981 році в місті Донецьку. Цим фактом я зобов'язана, як ви, напевно, здогадалися, своїм батькам - двом різним, але чудовим людям.

Моє дитинство, як, потім, отроцтво і юність, можна назвати щасливими. Звичайно, виникали дрібні труднощі і безладдя, але, по суті, мені не приходилося зіштовхуватися із серйозними проблемами чи трагедіями.

Як тільки я навчилася ходити, я навчилася ще й кататися на ковзанах. У далекі радянські часи, у палаці спорту "Дружба" не тільки виступали Валерій Леонтьєв і Кашпіровский, але і знаходилася льодова ковзанка, де з 4-х років я не без успіхів займалася фігурним катанням, поки в "Дружбі" лід не станув остаточно. Дотепер моє серце завмирає, коли я стежу за виступами улюблених фігуристів, які майстерно вичерчують на льоді мудрі фігури, і дотепер я зітхаю: "Може, і я могла б так...".

Вже в дитячому саду я виявляла задатки геніальності, з ентузіазмом проводячи емпіричні експерименти над моїми маленькими друзями. Коли один з детсадівских пустунчиків став занадто часто виявляти свою увагу до мене за допомогою відомого способу виривання волосся, я, проаналізувавши ситуацію, вирішила використовувати контрзахід - опускання величезної іграшкової вантажівки на голову невдачливого хлопчиська.

Багато в чому, мені приємно згадувати про школу (школу №92, зараз - гімназія Кіровського району, куди я пішла в 1987 році) завдяки моїй першій вчительці - Наталі Іванівні. Ця чудесна жінка навчила нас не зубрити і не пасувати перед труднощами, а мислити і вирішувати виникаючі проблеми. Весь наш клас мав високу успішність, і відносини між однокласниками також були дуже близькі і дружні.

Після п'яти років такої ідилії (варто зазначити, що я, на відміну від багатьох, училася "нормально" - не "перескакувала" четвертий клас) я добровільно зважилася перейти в А-клас - з поглибленим вивчанням англійської мови. Для цього я приблизно півроку займалася з репетитором, потім здала іспит і була прийнята в нове оточення. Почалися перші труднощі, і, насамперед , з англійською - мій рівень був досить високим, але позначалося не систематичне і стиснуте навчання. Тільки приблизно через рік, я стала почувати себе "у своїй тарілці" на уроках англійської. З восьмого класу ми стали вивчати ще і німецьку мову, а після дев'ятого школа навіть організувала поїздку в Німеччину, що виявилася дуже захоплюючою. В останніх класах школи навантаження на вивчення англійської сильно зросло (на шкоду деяким іншим предметам - хімії, фізики, біології, географії). З'явилися нові предмети: "Англійська література", "Країнознавство", "Бізнес-англійська". Рівень моєї власнї англійської теж виріс. В одинадцятому класі я зайняла перше місце на районній олімпіаді, і була надзвичайно горда собою.

Одночасно з початком занять у школі, почалися і заняття по грі на фортепіано в поєднанні з грою на нервах у сусідів. Спочатку мені люб'язно дала притулок музична школа №3, потім, коли неподалік від мене відкрилася філія 8-ої школи, я перейшла туди. В обох школах мені пощастило з вчителями. Перша була - найдобріша жінка, і взагалі обстановка на уроках була недалека від домашнього затишку. Друга - найцікавіша людина, з якою я, не соромлячись, ділилася першим поетичним досвідом і обговорювала проблеми героїв серіалу "Секретні матеріали". Тепер у мене стоїть красиве німецьке піаніно, що, до мого великого жалю, останнім часом рідко звучить, однак надія на те, що колись я віддам належне семи рокам, проведеним у музичній школі, поки не вгасає.

В останній шкільний рік я разом з декількома однокласниками почала брати участь у програмі Донецького Молодіжного Дебатного Центра "Дебати", що дозволяла школярам і студентам обговорювати політичні і філософські проблеми сучасності. У той рік наша команда стала переможницею регіональних змагань в англомовній групі. Пізніше, на першому курсі університету, разом із ще одним студентом ми зайняли друге місце на регіональних змаганнях серед вузів Донецької і Луганської областей.

Школу я закінчила з золотою медаллю, що дуже йшла до мого чарівного випускного плаття.

Питання про вступ до вузу вирішилося якось саме собою. Це повинен був бути Донецький Державний Технічний Університет, де вчилися мої батьки. Ближче усіх по інтересах мені здався економічний факультет. Оскільки мені не хотілося втрачати придбану у школі англійську, то після першого курсу я здала іспит на вступ до так званого "Англійського відділення", і була зарахована до групи ЄМ99а. За чотири роки, що я провела зі своїми одногрупниками багато чого змінилося: в них, і в мені. З деякими в мене установилися гарні відносини відразу ж, з деякими - багато пізніше, про когось я довідалася багато чого, про когось дотепер майже нічого не знаю. Але я рада, що зустріла кожного з них. Разом ми пережили безліч радісних, смішних і трагічних моментів (трагічні - це, зрозуміло, нездана сесія). Я пам'ятаю, як ми пропускали пари, як нервувалися перед іспитами, як грали в слова під час занять, як передавали один одному шпаргалки, як зі смутком розставалися перед канікулами, і як радісно зустрічалися після них. Мої відносини з викладачами також складалися досить гладко, як і з предметами, що вони викладали.

У середині першого курсу я стала членом громадської організації Англійський Клуб Unique. Спочатку мені лише хотілося мати можливість поспілкуватися по-англійські в неформальній обстановці, однак згодом Англійський Клуб став невід'ємною частиною мого життя. Тут я працювала, займаючись англійською з групою старшокласників, тут зустрічала свята: традиційні і не дуже, тут знайомилася з найцікавішими людьми, і сюди частенько забігала після навчання. Завдяки Англійському Клубу і ще однієї організації, про яку я згадувала вище, - Дебатному Центру, я стала учасницею багатьох проектів і програм, відвідала такі семінари, як "Права людини і цивільна ініціатива", "Лідерство", "Написання проектів", "Здоровий спосіб життя", "Молодь - за майбутнє України", була тренером програми "Права дітей" у Славяногорську.

На початку п'ятого курсу я вирішила підвищити свої практичні знання і на два місяці виїхала на стажування до Польщі, де працювала в міжнародній транспортній компанії "C.Hartwіg-Katowіce S.A.". Ця поїздка виявилася не тільки корисною, але і приємною. Крім того, що я ознайомилася з роботою декількох відділів компанії, трохи освоїла польську мову й остаточно розібралася з умовами постачань Іncoterms 2000, я також придбала масу друзів і побувала в декількох найкрасивіших містах країни, про що свідчить товстенький альбом з фотографіями.

Тему моєї магістерської роботи "Валютне регулювання і контроль в Україні" я вибрала з кількох причин: по-перше, я проходила практику в Донецькому відділенні "Укрексімбанку", а тому довідалася про деякі проблеми й обмеження, що існують у банківській системі України; по-друге, випадково вибравши цю тему для написання реферату, я по-справжньому захопилася, коли дізналася, що українські експортери й імпортери змушені враховувати безліч аспектів щодо валютного законодавства, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності.

Дуже важко говорити про плани на майбутнє. Тим більше, що дуже часто такі плани розвалюються через непередбачуваність подій людського життя. Так, я б хотіла, звичайно, написати книгу, зняти фільм, зробити наукове відкриття й установити контакт із неземною цивілізацією. Однак напевно я можу сказати одне: найближчим часом мені б хотілося досягти успіху насамперед у професійному плані: можливо, спробувати себе в декількох різних видах і напрямках діяльності. У більш віддалене майбутнє мені не хотілося б заглядати. Я сподіваюся, що надалі мені доведеться пройти крізь безліч як білих, так і чорних смуг, і що я з радістю зустріну перші і з гідністю - другі.

Дякую, якщо ви прочитали цю розповідь до кінця.

З повагою,

Вікторія