Лемешко Михайло Володимирович E-mail: lemeshko@fc-intime.com.ua Факультет економіки і менеджменту Спеціальність: "Міжнародна економіка"

Я, Лемешко Михайло Володимирович, народився 28 листопаду 1982 року в місті Макіївка. За знаком зодіаку - Стрілець.

Найбільш пам'ятні спогади дитячих років - стоматологічна поліклініка. На відміну від теперішнього часу, у дитинстві мені досить часто приходилося звертатися до лікаря, про що й залишилися не самі приємні враження.

Ріс я в інтелігентній родині: мама - викладач музичної школи, закінчила консерваторію, папа починав роботу викладачем в інституті, потім працював у комсомолі, а з розпадом старої політичної системи зайнявся бізнесом. Так що виховання мені дали гідне, уваги вистачало з усіх боків: багато часу в дитинстві проводив з бабусею і дідусем, на честь якого мене й назвали. Саме дідусь і бабуся балували мене, і я, у випадку чого, відразу скаржився їм на батьків.

У садок я ходив досить мало. Уже до обіду (відразу після прогулянки) мене забирала бабуся, що працювала по змінах. Коли ж мені приходилося залишатися обідати і спати вдень ("тиху годину", я думаю, пам'ятають усі), то це були безперервні страждання.

Коли наступив 1989 рік, батьки вирішили що мені вже настав час йти до школи, хоча мені не вистачало до 7 років ще 3 місяці, і всі знайомі та родичі відговорювали від цього. Проте, у школі я вчився на "відмінно", хіба що за поведінкою приносив "неуд" щотижня, і вже до п'ятого класу був лише одним хлопцем-відмінником у класі. Перші 8 років я учився в СШ №4 м. Макіївки. Це була одна з кращих шкіл у місті, але до середини 90-х все в нашій країні змінилося. На жаль, і моя школа теж.

У 1995 році я, більше під впливом батьків, ніж за власною ініціативою, здав вступні іспити і вступив на І курс Макіївського міського ліцею (ЗШ №14). Як життя тут відрізнялося від того, що було раніше! Вже за місяць я анітрошки не шкодував про зміну школи: добрі і чуйні викладачі, чистота і порядок у ліцеї, свята і різні заходи, навіть делегація деяких повноважень ліцеїстам - усе було новим і цікавим! Безумовно, учитися тут було набагато складніше: заняття тривали довше, обсяги домашніх завдань й зовсім змушували сидіти за столом до самої ночі. Але це тільки допомогло: з'явилася самостійність, впевненість у своїх силах і знаннях.

За час навчання я не тільки здобув успіхів у науковому житті (призові місця на міських і районних олімпіадах з англійської мови, математиці, фізиці, виступ із власним дослідженням на Малої академії наук), але і у громадському житті ліцею: в 10-11 класі вже майже жоден шкільний захід не обходився без мене: я був ведучим на заходах, що влаштовувала школа; танцював на конкурсі з дівчинами, що щорічно змагалися за звання "Місс-ліцея" (цей захід проводиться у нас вже більш ніж 10 років!); 1 вересня в 11 класі ніс на плечах першокласницю, що давала перший дзвоник для себе, а також старт моєму останньому року цікавого життя в ліцеї; ну і, звичайно, останній дзвоник усім випускникам нашої школи. Я знову виявився лише одним хлопцем, що закінчив ліцей із золотою медаллю!

Саме це й визначило навчальний заклад, куди пішли вчитися моя сестра. У газетній статті, присвяченої випускникам міста, було наше фото із підписом: "Наступність. Брат з ліцею - із золотою медаллю, а сестра - з надією у перший клас".

Щодо мого подальшого навчання, то вибір на користь Донецького Державного Технічного Університету (у простолюдді ДПІ) був визначений ще давно: багато в чому завдяки наявності військової кафедри, а також гарним відкликам випускників і знайомих. Що до вибору спеціальності, то остаточно я зміг визначитися лише наприкінці квітня, коли до вступних іспитів залишалося не більше двох місяців. Проте, більш посилено англійською мовою я почав займатися ще з початку 10 класу, тому що знав, що в будь-якому випадку її гарне знання обов'язкове допоможе мені у майбутньому. Для удосконалення цього я й жив цілий місяць улітку після 10 класу в Кембриджі, про що залишилася маса приємних і незгладимих спогадів.

І ось 1 вересня 1999 року я прийшов, а вірніше запізнився на свою першу пару: важко знайдений корпус та тільки одна знайома особа (дівчина з ліцею потрапила зі мною в одну групу). Якщо говорити в цілому, то перший рік студентського життя був для мене досить нудним: більшість моїх одногрупників училася разом ще раніше, у колежі, і трималися в університеті теж разом. Однак після перетасування груп на потоці після 1 курсу стало набагато цікавіше. Дні студентів, факультету і т.п. - ось воно, дійсне студентське життя. Навчання теж стало складнішим і більш інтересним: нові викладачі і спеціальні предмети, що з'явилися, затвердили мене щодо правильного вибору спеціальності.

І от тепер, непомітно і скороминучо, довчившись до 5 курсу, одержавши диплом бакалавра з відзнакою і вступивши в магістратуру, я стою перед безпосередньою проблемою написання диплома.

Трохи розповім про свої захоплення. Ще з самого дитинства мене сильно тягнуло до машин: спочатку до невеликих і іграшкових, але з часом я став виявляти інтерес і до справжніх, "дорослих" автомобілів. У 5 років я сидів на руках у дідуся і вже крутив кермо, не достаючи до педалей, а років у 9-10 перший раз самостійно сів за кермо та поїхав. Оце були відчуття! З 12 років я як мінімум пару разів на тиждень водив машину, так що до 15 років, коли мені стали давати водити машину самостійно, я вже не міг думати ні про що, крім як про одержання прав водія. Але ж треба було чекати ще 3 роки! Це була справжня мука... Але рівно в день свого 18-річчя, завдяки своєму дідусеві який і привів мені любов до машин, я одержав свої перші права! Перші, тому що після цього я ще 2 рази здавав іспити, так як документи мають властивість губитися, як виявилося згодом...

Паралельно із цим зростала і розвивалася моя прихильність до комп'ютерів... Уже на початку 1995 року в мене з'явився мій перший персональний комп'ютер (про ігрові приставки я не говорю, це я пройшов ще в 1992 року): 486DX2-80 залишався дуже конкурентноздатним ще роки чотири, так що старт у світ комп'ютерних технологій вийшов досить могутнім, і я за ним на перших парах тільки і встигав поспівати. Вже за рік я не мислив своє життя без комп'ютера, а з появою в мене модему та підключення до мережі Fіdonet у 1997 (про Іnternet тоді ще більше тільки говорили, аніж працювали) я усвідомив, наскільки великий та різнобічний комп'ютерний світ. А далі комп'ютер увійшов у життя кожного, і той, хто поспілкувався до них, уже навряд чи коли-небудь відмовиться від цього...

Останні 3 роки я, не забуваючи про навчання, займаюся торгвлею цінними паперами, для чого ще в 2001 році пройшов навчання й успішно здав іспити в Державній комісії з цінних паперів і фондового ринку в Києві. Ця робота вимагає постійно залишатися в курсі усіх змін не тільки на фондовому ринку, але й у законодавстві нашої країни, у зв'язку з чим на початку 2004 року я повторно пройшов обов'язкову переатестацію і ще на 3 роки продовжив дію свого сертифіката фахівця з торгівлі цінними паперами.

Щодо мого майбутнього, то я хочу і буду займатися цікавою справою, що буде приносити мені не тільки матеріальне забезпечення для "дуже" безбідного існування, але і внутрішнє самозадоволення за свою особисту гідність, що відбулася. Природно це все буде гармонічно поєднуватися з чудовим особистим життям, з люблячою дружиною та чудовими дітьми.