ДОНЕЦЬКИЙ НАЦIОНАЛЬНИЙ ТЕХНIЧНИЙ УНIВЕРСИТЕТ

 

Автор: Мандажи Павло Павлович

 

Оцінка інтелектуальної власності та її вплив на вартість міжнародної компанії.

 

АВТОРЕФЕРАТ МАГІСТРСЬКОЇ ВИПУСКНОЇ РОБОТИ

 

Факультет економіки и менеджменту

 

Спеціальність: 7.050103 Міжнародна економіка

 

Група: ЭМ-99а

 

Науковий керівник: доц. Зухба Д.С.

 

Донецьк - 2004

 

e-mail: paulmp@skif.net

 

     На сучасному етапі розвитку українського суспільства питання інтелектуальної власності перетворилося на критичне для кожного великого підприємства та держави. Інтелектуальна власність почала здійсняти значний вплив на економічну діяльність підприємств, стала її невід’ємною частиною. За таких умов об’єкти інтелектуальної власності, що представляють собою права конкретного суб’єкта господарювання на результати інтелектуальної праці – винаходи, технології, товарні знаки, права на користування природними ресурсами, тощо, які можуть генерувати значні прибутки для підприємства при їх використанні, повинні бути взяти до обліку, що ведеться на підприємстві та зараховані на баланс. Саме це на даному етапі і представляє собою найбільшу проблему в сфері відносин інтелектуальної власності. Справа в тому, що в Україні досі недопрацьована нормативно-правова база в цій сфері. Такий стан обумовлений тим, що протягом початку дев’яностих років питанню інтелектуальної власності в Україні не приділялося достатньої уваги. Тому сьогодні правове регулювання деяких питань стосовно складових частин промислової вартості, таких як ноу-хау, фірмове найменування чітко не окреслено і не визначено. Ще більшу проблему являє оцінка об’єктів інтелектуальної власності, без якої не можна обійтись при зарахуванні інтелектуальної власності на баланс підприємства, її продажу, або розрахунку ціни ліцензії на право її використання. Сьогодні навіть у світовій практиці не існує точних або шаблонних методів оцінки інтелектуальної власності, не говорячи вже про пострадянській простір взагалі і Україну в тому числі. Для кожного конкретного об’єкта інтелектуальної власності і у кожному конкретному випадку розробляється унікальна методика розрахунку його вартості, яка повинна враховувати багато специфічних чинників, що представляє собою досить складний процес. Ці унікальні методики розробляються на основі кількох загальних економічних підходів, що були розробленими ще в минулому та позаминулому сторіччях та використовуються для оцінки нерухомості й інвестиційних проектів. Ще одна проблема полягає в тому, що у відношенні до інтелектуальної власності вони мають специфічне застосування. Саме тому розуміння суті інтелектуальної власності та економічної суті загальних підходів щодо її оцінки є вкрай необхідним для розробки адекватної унікальної методики оцінки конкретного об’єкта інтелектуальної власності у кожному конкретному випадку. Ця проблема активно вивчається фахівцями в світовій економіці на протязі останніх 20-30 років. У даній роботі наведені найбільш загальні та вживані підходи до оцінки інтелектуальної власності, що використовуються на сучасному етапі в світовій економіці, були зроблені намагання розкрити економічну суть їх специфічного застосування щодо інтелектуальної власності.   

Поняття «інтелектуальна власність» виникло в процесі тривалої (починаючи з XVIII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у сфері науки, виробництва, мистецтва і лі­тератури. У науковій термінології цей термін використовується з 50-х років XX ст.

Розуміння суті інтелектуальної власності, умов її виникнення і перетворення в нематеріальні активи відкриває нові можливості в реалізації творчого потенціалу працівників розумової праці, його економічного стимулювання. [1, стр. 10]

     Як результат віртуальної за своєю природою творчої, інтелектуальної праці ін­телектуальна власність не має суто наукового визначення. Згідно з п. уііі Статті 2 Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВО1В), під поняттям «інтелектуальна власність» розуміють права на літературні, художні і наукові твори; виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі; винаходи в усіх сферах людської діяльності; наукові відкриття; промис­лові зразки; товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комер­ційні позначення; захист від недобросовісної конкуренції, а також усі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності (наприклад, комп'ютерні програми і ба­зи даних, топології інтегральних мікросхем, ноу-хау) у виробничій, науковій, літе­ратурній і художній сферах, закріплені за певним суб'єктом, а також різні форми привласнення матеріальних благ, що є винагородою за творчу працю [2].

Поняття «інтелектуальна власність» включає в себе три основні елементи, що становлять певну діалектичну єдність, а саме: інтелектуальний продукт або про­дукт розумової, інтелектуальної праці (ІП), інтелектуальна власність (ІВ) і нема­теріальний актив (НА), кожному з яких можна дати своє визначення:

+        продукт розумової, інтелектуальної праці (ІП) — продукт творчих зусиль, що має смислове значення для певного, інтелектуально підготовленого кола осіб;

+        інтелектуальна власність (ІВ) — сукупність прав на інтелектуальний продукт;

+        нематеріальний актив (НА) — об'єкт інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також аналогічні права, визнані в установленому законодавством порядку об'єктом права платника податків.

Як об'єкт права «інтелектуальна власність» — це абстрактне поняття, що вико­ристовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелекту­альної і, передусім, творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим ре­жимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Згідно із Законом України «Про власність» від 26 березня 1991 р. об'єктами права інтелек­туальної власності громадян визнаються твори науки, літератури і мистецтва, від­криття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропо­зиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші ре­зультати інтелектуальної праці. Причому до результатів науково-дослідних робіт та інших результатів інтелектуальної праці потрібно віднести й комп'ютерні про­грами, бази даних, топографії інтегральних мікросхем, найменування місць похо­дження товарів, фірмові найменування, ноу-хау тощо.

Інтелектуальна власність складається з промислової власності, авторського права і суміжних прав.

     Однією з форм вияву інтелектуальної власності є так звані нематеріальні акти­ви, визнані законодавством як об'єкт права платника податку.

Нематеріальні активи — принципово новий об'єкт фінансового обліку, що уза­гальнює особливі види вкладень капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Саме поняття «нематеріальні активи» трактують по-різному. Так, на думку Л. 3. Шнейдемана [3], під нематеріальними активами розуміється умовна вартість об'єктів промислової та іншої інтелектуальної власності, а також інших аналогічних відчужуваних майнових прав. Водночас В. Б. Івашкевич розглядає нематеріальні ак­тиви як витрати підприємств на нематеріальні об'єкти, що використовуються про­тягом довгострокового періоду в господарській діяльності і приносять прибуток.

На думку В. Астахова [4], відмітними ознаками нематеріальних активів є:

1) відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою цінною якістю, як здатність давати дохід їх власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, які вони приносять йому так довго, як це можливо;

2)   відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяль­ності підприємства;

3)   тривалість експлуатації, що дає змогу враховувати їх у складі довгострокових інве­стицій як позаоборотні активи і через обраний варіант облікової політики вста­новлювати більш доцільний термін погашення їх первинної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (ділова репутація, товарні знаки тощо);

4)   відсутність корисних відходів;

5)   багатоцільовий характер експлуатації, що дає змогу використовувати об'єкт нарізних ділянках діяльності підприємства (при виробництві окремих видів про­дукції, виконанні робіт або наданні виробничих послуг, у сфері управління);

6)   підвищений ступінь ризику в прагненні одержати дохід від застосування подіб­них активів, а звідси відсутність у користувача прагнення перепродати нема­теріальні активи в нормальних умовах користування ними;

7)   неможливість виділення із загальної маси майна підприємства або відособлен­ня в самостійний вид майна внаслідок його нематеріальної основи.

Відмічені особливості характеризують нематеріальні активи (об'єкт обліку) як узагальнене поняття результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юри­дичної особи, що не володіють фізичною основою і реалізуються у формі прав, які приносять їх власнику дохід, розмір якого залежить від обсягу цих прав.

В Україні основними нормативно-правовими актами, які регулюють правовід­носини, що стосуються нематеріальних активів, є: Закон України «Про оподатку­вання прибутку підприємств» в редакції від 22 травня 1997 р. № 283/97-ВР; Поло­ження про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; Вказівки про організацію бухгалтерського обліку в України, затверджені наказом Міністерства фінансів України від 7 травня 1993 р. № 25.

У Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств» нематеріальні активи визначені як об'єкти інтелектуальної, в тому числі промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані в порядку, встановленому відповідним за­конодавством, об'єктом права власності платника податку, тобто об'єктом права власності конкретного підприємства. Відповідно до Вказівок про організацію бух­галтерського обліку в Україні (в редакції наказу Міністерства фінансів України від 15 жовтня 1998 р. № 10) до таких об'єктів відносять довгострокові вкладення (інвестиції) в придбання об'єктів промислової та інтелектуальної власності, права на провадження окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, примі­щень) або використання їх, а також інші аналогічні майнові права, які визнані об'єктом права власності підприємства і приносять дохід (до інших аналогічних майнових прав відносять придбані права на місце на товарній, фондовій біржі, до вартості яких відносять усі витрати, пов'язані з практичним використанням пере­ваг цього місця для самого підприємства).

Таким чином, зміст поняття «нематеріальні активи» слід визначити як довго­строкові права або переваги, які придбаває власник прав, відображені в балансі суб'єкта господарювання як витрати на їх придбання і доведення до стану, при­датного для використання за своїм призначенням з метою отримання прибутку. Отже, основою нематеріальних активів підприємств є саме виняткові, а не суто майнові правомочності.

Виходячи з функцій, що виконуються в суспільному виробництві, нематеріаль­ні активи часто поділяють на чотири групи:

1) інтелектуальна власність;

2)     майнові права;

3)     відкладені витрати;

4)     ціна фірми (ділова репутація, імідж фірми). [1, стр. 18-19]

     Зазначена класифікація має досить узагальнений характер і відображає швидше не функції, що виконуються нематеріальними активами в суспільстві, а структуру витрат на придбання і використання їх у господарському процесі.

     З позицій бухгалтерського обліку право власності підприємства на будь-який конкретний об'єкт нематеріальних активів має бути підтверджене відповідним до­кументом (патентом, ліцензією, свідоцтвом, сертифікатом тощо) і, якщо це мож­ливо, проведена оцінка його вартості щодо можливості отримання доходу. [1, стр. 28]

     Отже, нематеріальні активи як форма вияву інтелектуальной власності представляють собою довгострокові права або переваги, придбані і відображені власником у балансі підприємства за вартістю їх придбання або створення та доведення до комерціалізації.

     Джерелом формування згаданих матеріальних благ є так звана «надлишкова додаткова вартість» (додатковий прибуток), що отримується від використання інтелектуального продукту, яка забезпечує прибуток від реалізації продукції, що випускається в умовах розширеного відтворення і має галузеву вартість нижче сус­пільної або середньої. Вводячи у господарський оборот ті або інші технічні ново­введення, використовуючи талант інженерно-технічних працівників, менеджерів, переваги географічного положення, фінансові механізми та інші вигідні для себе обставини, суб'єкти господарювання отримують можливість не тільки зменшува­ти виробничі витрати, а й підвищувати якість товарів, що випускаються, завойо­вувати симпатії покупців, формувати їх смак, потреби і займати пануюче місце на ринку. Наведена схема грішить певною ідеалізацією, однак необхідно підкресли­ти, що єдиним джерелом матеріальних благ, що отримуються, є передусім здат­ність продукувати додатковий прибуток. [1, стр. 28]

     Особливістю інтелектуальної праці, як відзначає Т. Котарбинський [5], є те, що матеріалом, засобом і продуктом розумової діяльності є мислячий суб'єкт. Пе­рехід від ідеального до реального також залежить від суб'єкта інтелектуальної діяльності, оскільки тільки від його вольового імпульсу залежить трансляція тво­ру розумового призначення у відчутний на дотик продукт того або іншого жанру, виду, форми. При цьому очевидно, що між створеним у ході розумового, творчого процесу твором і його творцем існує деяка спільність, зняти яку неможливо без вольового зусилля самого творця і яка є основою виникнення відносин власності, юридичне закріплення яких за автором твору лежить в основі виникнення можли­вості привласнення певних матеріальних благ. Описаним вище способом відбу­вається так звана «легалізація», або матеріалізація, віртуального продукту в реаль­ному, предметному світі.

Незважаючи на свою специфічність (у тому числі низьку ліквідність порівняно з іншими видами майна), інтелектуальна власність, як і будь-який інший вид май­на, пов'язана з надходженням, використанням (зносом) і вибуттям, які повинні супроводжуватися бухгалтерською проводкою. Однак аналіз бухгалтерських доку­ментів багатьох підприємств свідчить про те, що інтелектуальна власність досі ще не стала повноправним учасником господарського обороту. Ймовірно, причиною такої невідповідності є те, що чимало керівників підприємств не до кінця ро­зуміють значення того внеску, який в умовах ринкової економіки вносять об'єкти інтелектуальної власності і їх належний захист у процес виробництва і реалізації конкурентоспроможності продукції.

Головною метою бухгалтерського обліку інтелектуальної власності як нема­теріальних активів підприємства є отримання суб'єктом господарювання додатко­вих оборотних коштів (за аналогією з основними засобами виробництва нема­теріальні активи мають служити меті повернення коштів, затрачених на їх ство­рення або придбання).

Основною особливістю бухгалтерського обліку інтелектуальної власності є те, що обліку підлягають не самі об'єкти інтелектуальної власності, а майнові права на них. Документальне підтвердження прав інтелектуальної власності дає змогу реально контролювати частку ринку, а також забезпечує можливість законно пе­реслідувати недобросовісних конкурентів і «піратів» — порушників виняткового права на об'єкти інтелектуальної власності.

Використання інтелектуальної власності як нематеріальних активів у госпо­дарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку опера­цій з руху таких об'єктів дає змогу:

+        документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою об­ліку їх на балансі підприємства, а отже, створювати відповідні фонди аморти­заційних відрахувань. Розрахунки показують, що з урахуванням вартості інте­лектуальної власності амортизаційні відрахування за цінами 1995 р. могли встановити 10 % вартості основних засобів підприємств (однак це не стосується
тих об'єктів, вартість яких у процесі їх використання не зменшується, — товар­ного знака, гудвілу);

+        отримувати додаткові прибутки від передачі прав на використання об'єктів ін­телектуальної власності, а також забезпечувати (залежно від обсягу прав, що пе­редаються) обгрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприєм­ства;

+        виплачувати фізичним особам авторські винагороди, обминаючи фонд заробіт­ної плати, з віднесенням витрат на виплату авторської винагороди на статтю собівартості продукції «Інші витрати», тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань до страхових та інших фондів.

Все це безпосередньо пов'язано з необхідністю визначення вартості інтелекту­альної власності. Саме тому оцінка вартості таких об'єктів не є самоціллю, а лише одним з пунктів комплексу заходів, спрямованих на збільшення прибутку і поліп­шення умов діяльності підприємств. [1, стр. 29-30]

Крім того, Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р., згідно із статтею 13 якого внесками учасників і засновників товариства можуть бути будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні па­пери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, а та­кож інші майнові права, в тому числі на інтелектуальну власність, передбачена можливість використання нематеріальних активів під час формування статутних фондів (капіталів) створюваних господарських товариств. Отже, нематеріальні ак­тиви, в тому числі невраховану на підприємстві інтелектуальну власність, можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. [1, стр. 30] На думку О. Новосельцева [6], використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дає змогу:

+        сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів та інвестицій, використо­вуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видамимайна;

+        амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замістити її ре­альними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість про­дукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

+        авторам і підприємствам — власникам інтелектуальної власності стати заснов­никами (власниками) під час організації дочірніх і самостійних фірм без відво­лікання коштів.

     Статутний капітал являє собою суму власних основних і оборотних коштів су­б'єкта господарювання та виступає основним носієм і гарантом прав власності ак­ціонера на певну частину (пай, акції) даного капіталу, його частку прибутку і, від­повідно, певне місце в системі управління цим господарським товариством. Тому жорсткі вимоги до оцінки майна, в тому числі інтелектуальної власності, що вхо­дить до статутного фонду (капіталу) господарського товариства, так само, як і у процесі використанні інтелектуальної власності в господарській діяльності під­приємств, цілком обгрунтовані. Очевидно, що все викладене безпосередньо сто­сується і питань реорганізації (приватизації) підприємств з метою зміни їх форми власності. При цьому потрібно пам'ятати, що внесення вартості інтелектуальної власності до статутного капіталу має супроводжуватися висновком відповідних договорів про передачу прав на такі об'єкти і реєстрацією їх в установленому за­коном порядку. Якщо такий договір не укладений та (або) відповідним чином не оформлений, можуть виникнути питання про правомірність внесення того або іншого об'єкта до статутного капіталу господарського товариства.

Оцінка вартості інтелектуальної власності відповідно до Міжнародних стан­дартів оцінки здійснюється з метою визначення:

+        оподатковуваної бази майна фірми;

+        вартості інтелектуальної (промислової) власності, яка вноситься до статутногокапіталу;

+        вартості виняткових прав, що передаються на основі договору про передачуправ на об'єкт інтелектуальної власності або ліцензійного договору на право використання такого об'єкта;

+        розміру компенсації, яку необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правовласнику інтелектуальної власності за порушення його виняткових (май­нових) прав.

     Необхідність оцінки вартості інтелектуальної власності виникає також у разі внесення її до інноваційних, інвестиційних проектів; у разі розширення ринків збуту (шляхом надання франшизи тощо); у разі страхування, передачі інтелекту­альної власності в заставу з метою отримання кредитів; визначення збитку, завда­ного неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; у разі банкрутства підприємства в процесі його ліквідації з метою задоволення позовів кредиторів. При цьому розрахунки вартості об'єктів інтелектуальної власності, здійснені для одних цілей, не можуть бути використані для інших. [1, стр. 30-31]

     Таким чином, головною метою оцінки інтелектуальної власності є зарахування її на баланс підприємства, що дозволяє підвищити економічну ефективність його діяльності шляхом збільшення оборотних коштів за рахунок амортизаційних відрахувань, збільшення статутного фонду та прибутку підприємства, за рахунок можливості використання інтелектуальної власності як об’єкта товарно-грошових відносин.

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1.      Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність в Україні:правові засади та практика:Т. 4. Оцінка інтелектуальної власності. Бухгалтерський облік та оподаткування. – К.: ін ЮРЕ, 1999.

2.      Нормативные акты и документы поверенного: Т.1. Международные договоры и соглашения в области охраны промышленной собственности. – М.: ВНИИПИ, 1995.

3.      Шнейдеман Л.З. Учет нових видов имущества и операцій. – М.: Бух. учет, 1993

4.      Астахов В.П. Нематериальные активы. – М.: Бух. учет, 1996.

5.      Котарбинский Т. Трактат о хорошей работе: Пер. с польск./ Под ред. Г.Х. Попова. – М.: Экономика, 1975.