Я народилася 11 липня 1983 року в Москві. Мої батьки: Сорокіна Ірина Михайлівна і Сорокін Олександр Іванович. Мама за професією лікар-стоматолог, тато - лікар гастоентеролог. До мого найбільшого жалю в родині я одна дитина.
У дитинстві я мріяла стати лікарем, як і мої батьки, зокрема лікарем-стоматологом, як і моя мама. Дитинство моє було досить суспільним, тому що в суспільство я потрапила вже в 1,2 роки, коли батьки, у силу того, що працювали, віддали мене в ясла. До моїх трьох років ми жили в місті Білопілля Сумської області, мої батьки там проходили інтернатуру, так називаються 3 роки практики в лікарів після закінчення інституту. Потім ми переїхали жити в рідний для моїх батьків Донецьк, де жила і дотепер живе одна з моїх бабусь.
Природно після прибуття в Донецьк мене віддали в садок. Він знаходився поруч з Донецьким політехнікумом, де працювала моя бабуся. Тому залишилися дошкільні роки мої були зв'язані з дитячим садком "Вогник" та з політехнікумом.
У 1990 році я пішла в перший клас середньої школи № 61, але після закінчення року навчання мене перевели в школу № 15. У школі мені усі було дуже цікаво, я могла в кожнім предметі, нехай навіть і самому нудному знайти для себе цікаву сторону. У початкових класах дуже захопилася книгами, як такими. Будь-яка інформація мене притягала, як і дотепер . У той же час, завдяки такій прихильності до книг, різко почав падати зір, але тоді я не додавала цьому значення. Починаючи з молодших класів, я була дуже амбіційною дитиною, завжди прагнула до того, щоб результати мого навчання були краще, ніж в інших чи хоча б досягти того максимального рівня, на який я здатна.
Я завжди чим-небудь займалася. Це була і гімнастика, і естрадні танці, і вишивання, в'язання, але більш серйозно й у досить свідомому віці я займалася легкою атлетикою і бальними танцями.
Мої шкільні спогади назавжди будуть зв'язані з моїми вчителями, першою вчителькою - Шамрай Ніною Миколаївною, класною керівницею 10-11 класів Моргуновой Юлію Юхимівною, ну і, звичайно ж, з моїми друзями й однокласниками.
У зв'язку з тим, що я училася досить успішно, відвідування олімпіад завжди було невід'ємною обставиною. Звичайно я була в першій п'ятірці, але призове друге місце було тільки одне на олімпіаді по хімії в 10 класі.
У 2000 році я закінчила школу з золотою медаллю. Але ще протягом навчання в 11 класі переді мною стало питання про тім, куди ж надходити. Школа моя була гуманітарною, з поглибленим вивчанням права й історії, математика, фізика були факультативними предметами, а інформатики не було узагалі. Класу з 7, мені дуже хотілося стати юристом. Але виявилося, що не доля, тому що в Донецьку юридична база слабка, мені запропонували поїхати до Харкова, мама моя навідріз відмовилася відпускати мене вчитися в інше місто і порекомендувала вибрати будь-як ВНЗ у Донецьку. Вибір мій зупинився на Донецьком національному Технічному Університеті. Тому що мої знання в точних науках були не на достатньому рівні для надходження у ВНЗ, то я вибрала хімію, що я знала досить добре. Спеціальність я вибрала навмання. І в результаті написання рейтингових завдань надійшла в ДНТУ.
Не можу сказати, що усе, що ми вивчали мені подобалося, але адже фахівець повинний володіти не тільки вузькими знаннями по своїй спеціальності, але, і розвитий в інших сферах!!:))))) Крім навчання, мене завжди цікавило громадське життя в ДПI (я навіть є профоргом групи): КВК, різні заходи, що організовує наш ВНЗ, поїздки до оздоровчо-спортивного табору "Буревісник", у який я їжджу зі своїми друзями кожне літо і ми не знаємо, як же воно буде проходити без цього табору; поїздки на базу відпочинку "Червона гвоздика" у зимовий час. Усі ці заходи об'єднують студентів, і я хочу сказати велике спасибі всім організаторам нашого зимового і літнього відпочинку, а також безпосередньо тим людям, що займаються нами на місці відпочинку. Тому що неможливо забути ту атмосферу, що створена цими людьми і саме ці враження тягнуть нас, студентів щороку назад.
В один прекрасний момент я зрозуміла, що без роботи в наш час простягнути досить важко і постійно просити в батьків гроші не дуже приємно, так і почала працювати: спочатку офіціантом у кафе, а потім промоутером (зараз у мене вже досвід роботи 3 роки). Працювати офіціантом досить важко, тому що це займає дуже багато часу і я не встигаю з навчанням. А от робота промоутера дуже цікава і не зв'язана з великими часовими витратами. Мені дуже подобатися спілкуватися з різними людьми, а саме цю можливість і надає дана професія.
Під час навчання мене зацікавила тема емалювання металів, барвників, що використовуються в емалюванні. Я початку займатися НДРС (науково-дослідною роботою студента) під керівництвом професора Біломері Миколи Йосиповича. По темі "Використання нетрадиційних барвників у процесі емалювання". Цією темою займаюся дотепер , це дуже захоплююче і можливо придасться в майбутньому для використання в масовому виробництві. Зараз я учуся в магістратурі, навчання достатнє цікаве. Хоча я представляла його небагато інакше.
У найближчому майбутньому дуже хочеться закінчити університет і знайти цікаву роботу, що оплачувалася б гідно. Про подальші плани не хочеться загадувати, тому що наше життя тим і коштовне, що незвідане, і жити цікаво тоді, коли пізнаєш щодня щось нове....