Райдужне дитинство

Я, Солдатова Вікторія Олександрівна народилась 28 квітня 1983 року у місті Донецьку. Мати – Солдатова Олена Миколаївна за освітою хімік/фармацевт, батько – Солдатова Олександр В’ячеславович – військовий. Братів та сестер в мене нема, чим щиро пишаюся. У в зв’язку з тим, що мій батько військовий у 1984 році ми переїхали до Ленінградської області під місто Всеволожськ. Там ми жили у спеціалізованому містечку, не дуже далеко від Ладозького озера. Це містечко відносилось до військ ПВО, тому проїжджаюча мимо ракетна установка була нормальним явищем.

Дитинство у мене було звичайне, зі своїми радощами та бідами. Під бідами я маю на увазі дитячий садочок. Мені ніколи не подобалося його відвідувати. Звичайно, коли багато дітей та є з ким погратися це дуже добре, але годуванням по годинам та денний сон для дитячого активного організму - просто жахливо.

Моїм вихованням займалася мати. Вона завжди гралася зі мною у цікаві ігри і, як я зараз розумію це були ігри, які навчають та розвивають дитину. Також мати мене навчила читати та рахувати. Тому коли я пішла до школи проблем з навчальним навчанням у мене не було.

У зв’язку з тим, що дитячий садочок мені ніколи не подобався, мій похід до навчальної школи був святом для мене. Там також було багато друзів, але свободи було більше. У школі я завжди була лідером, що подобалось не всім. Вчилася я завжди легко та на добрі оцінки, інколи, навіть на відмінні оцінки. У школі мені подобалися майже усі предмети, особливо математика. Тому, навіть у дитинстві, у мене склалося враження, що моя майбутня професія буде з нею пов’язана.

Взагалі, мабуть, самими яркими враженнями того періоду для мене були поїздки до Санкт-Петербурга. Це дуже красиве місто. Зараз я дуже сумую по цьому місту. З моїм класом ми об'їхали безліч різних музеїв, переглянули різні пам’ятки архітектури. Більш за все мені сподобався Єкатеріненській палац, який знаходиться у Царському селі. Хоча, щиро кажучи, якщо зараз мене запитати чим мені він так сподобався я не відповім. Самою, мабуть, моєю трагічною згадкою було відвідання музею на Ладозькім озері. Цей музей присвячений Великій Вітчизняній Війні, а точніше – блокаді Ленінграду. У цьому музеї зберігаються різні предмети того часу. Тут можна знайти машини, на яких через Ладогу доставляли продукти до міста, різну зброя, фотографії. Також там можна знайти хліб, який їли у ті часи и в який додавали тирсу, щоб він був більше по масі. Проте більш за все мене вразив щоденник одної дівчини. Я не пам’ятаю її імені, але те, з яким спокоєм вона описала смерть всіх своїх родичів під час блокади мене просто вразило.

Коли мені було 13 років ми дружно переїхали назад до Донецька. В 8-ий клас я пішла до школи міста Донецька під гордим номером 50. Щиро кажучи, єдиним достоїнством цієї школи є близьке розміщення до мого будинку. Багато нових та цікавих друзів я там не знайшла.

У старших класах школи я з моїми друзями брала участь у різноманітних інтелектуальних іграх, а точніше у „Дебатах” та в грі „Що? Де? Коли?”. Якщо у дебатах ми не досягли особливих успіхів, то у „Що? Де? Коли?” ми навіть займали перші місця (нам завжди дарували книжки). Це був дуже веселий та цікавий час, але в 11-ому класі наші інтелектуальні ігри закінчилися, тому що треба було готуватися до вступних іспитів до вищого навчального закладу.

Студентськи роки

Програмістом я вирішила стати десь у років вісім чи дев’ять. У той час у мого дяді з’явився комп’ютер, який мене дуже зацікавив. Певна річ, тоді я мало розуміла що таке програміст. Але з роками моє бажання зростало і, тому для вступу я обрала Донецький Державний Технічний Університет Факультет Обчислювальної Техніки та Інформатики спеціальність „Програмне забезпечення автоматизованих систем”. Вступила я до університету тільки завдяки підготовчим курсам, які організує ДонНТУ для абітурієнтів. Ці курси мені дуже допомогли, тому що у той школі де я навчалася нам не розповідали математику у той мірі, яка дозволила благополучно скласти іспит до університету.

За час навчання в університеті я навчилася працювати с такими мовами програмування та програмними продуктами як Delphi, Visual Studio, Perl, PHP, HTML, JavaScript, PhotoShop, MS Office, Mathematica и др. З другого по четвертий курс я поглиблено вивчала англійську мову в університеті. На четвертому курсі я стала одним із переможців конкурсу на кращу наукову роботу студентів. Тема моєї роботи була «Моделювання web-серверів з кінцевою чергою методами теорії масового обслуговування».

У 2004 році я отримала диплом бакалавра з відзнакою и вирішила спробувати свої сили у подальшому навчанні у магістратурі. За час мого навчання у університеті, мабуть, самими моїми улюбленими предметами були «Основи дискретної математики» и «Комп’ютерні мережі». Тому з обранням теми та керівника у мене не було особливих труднощів. Обидві ці дисципліни поєднуються у моєї магістровскої роботі - "Дослідження адаптивних алгоритмів маршрутизації у комп’ютерних мережах". Мій науковий керівник – кандидат технічних наук Ладиженский Юрій Валентинович.

Світле майбутнє

У найближчи роки, хотілося б продовжити вивчення маршрутизації у комп’ютерних мережах. Західні вчені для вирішення задачі маршрутизації активно використовують поведінку соціальних комах у природі. Це дуже цікава сфера діяльності і вона може бути використана не тільки до задачі маршрутизації, але і к іншим проблемам, які можуть з’явитися у комп’ютерній мережі (наприклад, забезпечення збалансованого завантаження трафику у мережі).

Також хотілося знайти цікаву та непогано оплачувану роботу. Моя майбутня робота може бути пов’язана з будь-якою сферою діяльності. Єдине чим би мені не хотілося займатися – це тривимірною комп’ютерною графікою.

Крім того, у найближчий час, я планую створити сім’ю.

А взагалі, хочеться вмерти у глибокій старості, залишив, при цьому, онукам и правнукам мільярдну спадщину.