По-русски | Українською | In English

Тема: Аналіз та розробка концепції механізмів координації та співробітництва для агентно-орієнтованих систем.

Наукові керівники: В.А.Святний, П.Гьонер, Х.Мубарак.

Я народився 9 лютого 1983р. у славетному українському місті Донецьку. Ця знаменна подія не залишилася непомітною природою: в 23.20 я з'явився на світ, а вже наступним ранком увесь Донецьк був покритий товстим шаром снігу. Можливо, саме тому я завжди дуже радий першому снігу.

Своє дитинство я не пам'ятаю. Зовсім. Якщо що і знаю, то тільки з розповідей батьків. Кажуть, що нічим особливим не відрізнявся, тільки навчився рано лікувати (гроші, мабуть…) та періодично докучав мамі, як треба мене правильно виховувати. В дитячому садку, розповідають, мав особливу увагу з боку жіночої половини нашого закладу. Особливою, тому що це, в основному, були виховательки, які мене дуже любили, і дівчинки-однолітки, які мене, навпаки, кусали.

Під впливом усіх цих обставин сформувались мої дитячі пристрасті. Бажання бути космонавтом та розвідником пройшли повз мене, зате професії автогонщика, художника, і продавця у продуктовому магазині були моїми улюбленими. З автогонщиком не вийшло - шкода людей, як художник я не реалізувався через батьків – після наступної намальованої мною 30-метрової вантажівки (а я малював в основному вантажівки, напевно, через бажання стати автогонщиком, і не менш 25 метрів довжиною – не знаю через що, можливо якийсь комплекс…) вони вирішили навчити мене читати. Після цього залишилася лише одна мрія. Нажаль, 5-літних хлопчиків рідко беруть на роботу продавцями, а тим більш у продуктових магазинах, але будемо сподіватися, що усе попереду :-).

У 1990 році безтурботна частина мого дитинства закінчилася, і я пішов у школу. Це було дуже цікаво. Найскладнішим для мене було засвоїти різницю між правописом в української та російської мовах, що негайно відбилося на відмітках по цих предметах. Втім, у п'ятому класі до мене все-таки дійшло, і я став відмінником. Ось так! :-)

У другому класі батьки віддали мене на англійську, так що вираз «Зе сан із шайнінг брайтлі» назавжди увійшов у моє життя чи то як натуральний стан природи, чи то як похмуре відчуття необхідності робити домашнє завдання (втім, тоді я ще не знав німецької…). Куди я ходив ще, не пам'ятаю, у моєї пам'яті залишилися тільки танці у шостому класі, так що тепер я знаю «Румбу», «Самбу» і багато інших страшних слів… (Однак, треба сказати, це ще не так погано. Один мій друг за час навчання у школі умудрився походити на англійську, музику, теніс, пінг-понг, математику і (о, жах!) плавання на байдарках!).

Час ішов, я переходив в усе більш старші класи, але на шкільному фронті не усе було так гладко. Образно говорячи, мене «ковбасило». Спочатку я захоплювався математикою. Вивчав задачки. Потім фізикою. Вивчав природу. Потім хімією. Дотепер не зрозумів, що вивчав. Зупинився на інформатиці, що і визначило мою подальшу долю.

Бо подумав я, подумав, і вирішив, що економіст з мене кепський, математик занудливий, фізик посередній, хімік безперспективний, а на продавців у магазинах, навіть продуктових, в університеті не вчать, так що нічого не залишається, як займатися комп'ютерами. Найскладнішим було вибрати одну із численних комп'ютерних спеціальностей. Зупинився на «Системному програмуванні», тому що апаратне забезпечення мене ніколи не приваблювало, а розробка прикладних програм навіває тугу. А ДонНТУ вибрав, тому що, по-перше, це, на мій погляд кращий університет у Донбасі, а по-друге, такої спеціальності в інших ВНЗах все однаково немає. Мушу сказати, що вибором своїм дуже задоволений :-).

Після 5 років навчання в ДонНТУ, напевно, можна вже підводити перші підсумки. По-перше, за ці роки я дізнався багато нового й цікавого, що не може не радувати (От я и радуюся... :-) ). По-друге, я познайомився з багатьма дуже гарними людьми, які, сподіваюсь, залишаться моїми друзями на все життя. Нарешті, навчання в ДонНТУ дало мені можливість от уже 3 рази побувати в Німеччині, і, сподіваюсь, моє співробітництво з німецькими інститутами цим не обмежиться. Загалом, я думаю, що ці 5 років для мене пройшли не даремно. Добре, що вони були в моєму житті!

Роботу над магістерською роботою я почав під час піврічного стажування на дев’ятому семестрі в Німеччині в Штутгарті в інституті систем промислової автоматизації (Institut fur Automatisierungs- und Softwaretechnik, IAS). Напевно, будь-яка практика за межами рідного ВНЗа, а тим більше закордоном, - це море нових вражень, і моя практика не стала виключенням. Я навіть почав, перший раз у житті, писати щоденник, у якому описував все те нове, із чим зіштовхувався протягом цих 6 місяців. Тепер цей щоденник - один з розділів цієї веб-сторінки (російською мовою). Однак, звичайно, яскраві враження - це не головне, основне, на мій погляд, це те, що я познайомився з нової для мене тематикою, пов'язаною з розробкою систем автоматизації, довідався, як ведеться науково-дослідна робота в Німеччині. Треба відзначити, що ведеться зовсім не так, як це звикли ми, захопливі :-) українські студенти. Тому ще один з розділів присвячений процесу проведення науково-дослідних проектів в IAS, стандартизованому по стандарті ISO 9001. Дуже рекомендую звернути на нього увагу!

Але повернемося безпосередньо до магістерської роботи :-). Вибір теми визначило місце проходження практики – інститут систем промислової автоматизації. Одним з основних наукових напрямків цього інституту є агентно-орієнтовані системи автоматизації. Я вибрав цей напрямок, тому що він близький до об’єктно-орієнтованого підходу, який мене завжди цікавив. Тема моєї роботи англійською мовою звучить так: «Analysis and Conception of Coordination and Collaboration Mechanisms for Agent Oriented Systems», або українською «Аналіз і розробка механізмів координації й співробітництва для агентно-орієнтованих систем». Мета проекту в цілому – це фундаментальне дослідження в області підходів до координації й співробітництва в агентно-орієнтованих системах. Роботу над темою я почав з аналізу й класифікації існуючих механізмів координації й співробітництва для автоматизації гнучкого виробничого середовища, а також опису й аналізу такого середовища. Продовжив – розробкою механізмів координації й вибору діяльності. Більш докладно про роботу, що вже була виконана, можна прочитати на сторінці автореферату магістерської дисертації. Півроку навчання в магістратурі, що залишились, я планую присвятити практичній реалізації розроблених алгоритмів. Цим я займуся під час чергового піврічного стажування в Німеччині. Так що побажайте мені удачі! :-)

Що робити далі, після захисту магістерської роботи? Гарне питання! Я б хотів продовжити наукову працю за моєю нинішньою темою, і піти в аспірантуру. Підсумком аспірантури повинна стати кандидатська дисертація. А от далі... Знаєте, життя в нас досить непередбачене, тому планувати своє життя на довгі роки вперед ой як складно... Але потрібно :-). Тому спробую це зробити. Я бачу два шляхи для себе після закінчення аспірантури. Перший – це продовжувати наукову кар'єру, працювати над докторською дисертацією, викладати у ВНЗі. Я вважаю, це дуже цікаво, принаймні мені завжди подобалася творча робота й робота з людьми. Зараз це мої основні плани на майбутнє. Однак, як показує життя, багато з людей під час навчання у аспірантурі втомлюються від теоретичної наукової праці, і воліють піти в промисловість. Робота над промисловими проектами теж дуже творча, але при цьому набагато більше конкретна й дозволяє відразу бачити результати своєї діяльності. Так що це теж цікавий шлях, можливо, я вирішу піти по ньому. Як усе зложиться? Довідаємося! Незабаром, років приблизно через 25 :-).

Ось, здається, і все. На закінчення найцікавіший розділ творчої автобіографії. Отже, мрії та ідеали. Отже: триповерховий будинок…, сім Мерседесів…, три жінки… та басейн з морською водою… у мого кращого друга. Мені ж цілком достатньо невеликих машини і будиночка, люблячої жінки та веселого сина. Аби жити спокійно. Причому в Україні. Втім, з точки зору роботи, особливий інтерес, окрім, природно, України, являють Німеччина та США. Так що, зустрінемося там!