Ведькал Iрина Вiктoрiвна

Автобіографія

Я народилась 4. 05.1983 року в 5.20 ранку в місті Донецьку.

Моя мати, Ведькал (у дівоцтві Бірюкова) Надія Федорівна, народилася 25 червня 1952 року в родині вчителів. Закінчила ХАІ ( Харківський Авіаційний Інститут), спеціальність – "Проектування радіоапаратури".

Мiй батько, Ведькал Віктор Григорович, народився 15 грудня 1952 року. Також закінчив ХАІ, "Проектування радіоапаратури". Училися вони з мамою в рівнобіжних групах.

Здружитися їх змусила необхідність, тобто один варіант по лабам. (Як відомо за всіх часів і у всіх вузах номер варіанта призначався по номеру в списку групи). Хто в кого скачував не знаю, судячи з моїх батьків, друг у друга по черзі. На четвертому курсі вони одружилися, а після закінчення навчання в них з'явилася моя старша сестра, Олечка. І лише через довгих вісьмох років з'явилася я.

Свої дитячі роки я пам'ятаю погано. Мама розповідала, що я була дуже неспокійною дитиною. Коштувало мені ледве притихнути, як мама вже бігла мене розшукувати, це означало, що я вже забилася в куточок і вчиняю черговий злочин, наприклад, розмальовую червоною пастою шкільні зошити старшої сестри.

1.09.1990 року – я пішла в перший клас ЗШ № 97 міста Донецька. Відправлялася я туди з явним небажанням, тому що "добрі люди" уже встигли мене освітити про всіх "принадностях" шкільного життя. Училася я неохоче і дуже погано.

Я була дуже активною дитиною. Висидіти цілий урок спокійно за партою для мене було справою немислимим. Крім того, я не уявляла собі життя без лазіння по деревах, гулянок із друзями по будівництвах і так далі в тім же дусі.

Звичайно, коли я, нагулявши, поверталася додому, батьки брали мене під лікті і з порога відносили у ванну, тому як стирати мене приходилося разом з одягом і взуттям.

25.05.1993 року – я закінчила третій клас школи і вирішила неї кинути. По-моєму переконанню, усі необхідні для подальшого життя знання я одержала, тобто навчилася читати, писати і вважати. І зі здивуванням запитувала батьків, що ж мені ще цілих сім років у цій школі робити.

10.08.1994 року – народилося одне з найдорожчих мені істот, тобто мій майбутній вихованець, але я, природно, про цьому ще не знала.

1. 09.1994 року – після довгих домовленостей я милостиво погодилася піти в п'ятий клас.

Система навчання в нас була більш ніж дивна - по циклах. Цикл - це щось типу чверті, але в році їх не чотири, а шість, і тривали вони біля півтора місяця. Діти з інших шкіл нам заздрили. Чомусь вважали, що в нас більше канікул. Ні, по кількості їх дійсно була більше, от тільки норма канікулярного часу у всіх школах однакова, а тому канікули в нас були набагато коротше, ніж в інших школах. Ще не встигнеш толком усвідомити сам факт настання заслуженого відпочинку, як цей самий відпочинок уже кінчається. Зате контрольних у році рівно в півтора разу більше, ніж в інших школярів. Краса, правда?

Середина жовтня 1994 року – я закінчила перший цикл із єдиною четвіркою (по-моєму, по математиці). Щастю моєї мами не було границь. І вона пообіцяла мені купу всяких благ, якщо я закінчу п'ятий клас відмінницею.

Істота я наскрізь корислива, як говориться, купити важко, але можливо. А тому, посидівши над книжками на два вечори в цикл довше, ніж звичайно (звичайна цифра, природно, 0 штук), я закінчила рік з одними п'ятірками.

А потім, мені, напевно, сподобалося. Якось почуваєш всесвітню перевагу над однокласниками, милостиво дозволяючи списувати в себе домашнє чи завдання устигаючи вирішувати на контрольної два варіанти замість одного покладеного.

Кінець листопада – початок грудня 1994 року – на жаль, я не запам'ятала точну дату того дня, коли моя старша сестра привезла додому маленького скуйовдженого і на смерть переляканого кошеняти. Біля тижня всім сімейством ми придумували йому ім'я. Після довгих суперечок і дебатів, вирішили назвати його Тіханом. Тепер, через одинадцять років це величезний сірий кіт, вагою майже 6 кг.

У школі моя наукова діяльність була спрямована убік хіміко-біологічних наук. Я часто їздила на всілякі олімпіади й іноді навіть займала "призові" місця. Узагалі, усі вважали, що моє майбутнє визначене, а після того, я 20.02.2000 року блискуче захистила наукову працю при Малій Академії Наук у секції "Екологія", усі вирішили, що мені пряма дорога на біофак. До того ж, мені пропонували там місце.

Але я відмовилася. Не в тій країні я народилася, щоб йти по шляху дослідницької діяльності. У нас такі фахівці не в пошані і максимум, на що я могла розраховувати, скромне місце вчителя біології.

Тоді я всерйоз подумала про надходження в медичний. Мама лише знизувала плечима, не бажаючи мені заважати вибрати професію і заспокоювала схвильованого папу, що вважав (і продовжує вважати дотепер), що всі лікарі – бездари і хабарники. До того ж, усе моє сімейство було упевнено в тім, що кар'єру лікаря – це не моє покликання. Але проте я, обложившись підручниками по фізиці, длубалася над підготовкою до вступних іспитів.

У березні 2000 року сестра, довідавшись про рейтинги в її улюбленому ДонНТУ запропонувала мені взяти участь, так сказати, перевірити свої сили. Я тільки знизала плечима. Ну навіщо мені пробувати себе в математику й інформатиці, якщо здавати мені фізику і біологію?

До того ж, математику я щиро і глибоко ненавиділа. І неправда, що відношення до предмета залежить від відношення до його вчителя, що викладає. Математичка в нас була чудова і дуже сильна. І проте, при додаванні 4 і 3 я з завидною регулярністю дотепер одержую 12, а числа складніше однозначних перемножую тільки за допомогою калькулятора.

Але сімейство наполягало, і я здалася.

Спеціальність ЕКІ мені вибрала сестра з запевнянням, що якби в роки її надходження така була, вона надійшла б на неї, а не на ПО.

Документи на другий тур рейтингів (перший уже благополучно пройшов без моєї участі) я подала в останній день їхнього прийому, здається, це було середа.

Набравши зненацька високий бал по математиці, я піднеслася духом. Інформатика, звичайно, підкачала. Ну, чому нас могли навчити в школі? Хіба що показати, як виглядають комп'ютери і з якої сторони в них знаходиться "чудова кнопочка" Power.

Сестра з ентузіазмом прийнялася "ліквідувати пробіли в знаннях".

Червень 2000 року – довідавшись, що я пройшла по рейтингах, я закидала, що осточортіли до того моменту книжки і, остаточно розчарувавши у фізику, вирішила більше нікуди не надходити.

19.06.2000 року – випускний вечір у школі. Щаслива як ніколи директриса вручала нам атестати, прямо таки світячись від думки, що це останній раз, коли вона бачить наші обридлі нахабні фізіономії.

Ночь 19.06.2000 року – урочиста частина вечора закінчилася, і ми, у змісті наш клас, пішли відзначати цю подію на свій манер.

1.09.2000 року – перший день занять в університеті. Навіть не передати словами всю гаму почуттів, що я відчувала, дивлячись на зосереджено снують сюди старшокурсників. Ну, а коли я заблудилася в третьому корпусі, це було взагалі щось. І запитувати де я, начебто соромно, і в той же час треба потрапити до групи. Група зрештою виявилася, як і потрібна аудиторія. Так почалося моє нелегке студентське життя.

27.12.2000 року – почалася моя найперша в житті сесія. У цей день ми прийшли на консультацію по іспиті, і Наталя Євгенівна Губенко поставила мені мій найперший у житті автомат.

28.01.2002 року – я одержала мою найпершу двійку по іспиті (природно, по "улюбленій" математиці) і з гордістю зрозуміла, що я тепер дійсна студентка. На щастя для мене, ця двійка виявилася не тільки першої, але і єдиної. Я відразу її перездала і вона ніяк не вплинула на моє подальше студентське життя.

Друга половина 2003 року – тобто, четвертий курс, перший семестр. Ми почали посилено скрипіти звивинами з приводу вибору керівника і теми для написання НІРС, а надалі і диплома. Я тоді зовсім не уявляла собі, чого мені хочеться від життя взагалі і від університету зокрема. Але, на щастя для мене в нас саме читався курс "Реклама і комп'ютерна графіка". Я подивилася на 3d max, на те, що в ньому можна робити і закохалася в нього. З цих самих пір я зрозуміла, що дуже хочу створити в ньому що-небудь грандіозна, вражаюча всяка уява. Тому, я записалася на НІРС до Карабчевського Віталія Владиславовича, саме і, що читав у нас цей курс.

Вибір теми диплома виявився справою нелегким, однак я все-таки змогла сполучити, здавалося б, несумісні речі. А саме – улюблену графіку, економіку і психологію. Чому саме психологію? По моєму особистому спостереженню, які б триповерхові рівняння не малювалися в економіці і які б логічно вивірені ланцюжки не будувалися, уся з такою старанністю побудована система може звалити через такий примхливий людський фактор.

06.07.2004 року – найстрашніший іспит, тобто бакалаврський. Студенти, що прийшли на цей іспит, більше всього нагадували в цей жаркий сонячний день полярних ведмедиків. Різні деталі одягу прямо-таки тріскотіли через достаток похованих у них шпаргалок і конспектів. Усі дівчини негайно поправилися на два розміри, а хлопці парилися в піджаках і смокінгах. Через четверта година ганьби наші мучення закінчилися, ще через два дні ми довідалися оцінки і з чистою совістю відправилися відзначати успішну здачу іспитів. А я ще і мій червоний диплом бакалавра.

У магістратуру я вирішила надійти з єдиної причини – мені подобається учитися. Учити щось – не люблю, а от учитися – подобається. Насправді це дві зовсім різні речі, і я упевнена, що будь-який студент, що був чи дійсний, знає цю величезну різницю.

Я обожнюю графіку, тому, безумовно, хотіла б зв'язати свою подальшу кар'єру саме з нею. Однак, особисті інтереси швидко міняються, коли мова йде про винагороду. І при пошуку подальшого застосування своїм знанням я, природно, грошове питання поставлю на перше місце.