Факультет обчислювальної техніки та інформатики
Спеціальність: системне програмування
Група СП-01м
Тема магістерської роботи:
Нижче наведено деякі факти з мого життя.
Орієнтовно мої батьки познайомиися у 1983-му році. На той момент моя мати, Шимановська Тетяна Григоріївна, закінчивши Єнакіївський технікум экономіки та менеджменту і вдало здавши вступні іспити в Київський технологічний інститут легкої промисловості, стала студенткою цього вуза. Мій батько, Гоголенко Юрій Анатолійович, на той час закінчивши с "червоним" дипломом Дніпропетровський інститут інженерів транспорту (ДІІТ), починав працювати інженером-залізничником у Констянтинівці. Незабаром після знайомства вони одружилися, а весною 1984 року у зв'язку з переводом батька на посаду заступника головного інженера Краснолиманського відділення залізниці молодята переїхали в чудове лісне містечко, розташоване на півночі Донецької області,-- Красний Лиман. Саме в цьому місті я і народився 4 жовтня 1984 року. Тут я провів також більшу частину свого дитинства.
Визначити найяскравіші події мого дитинства напрочуд важко. Воно було дуже різноманітним та насиченим. Різноманітність ця не в останню чергу визначалася контрастністю сімей, в яких виховувалися мої батьки. Моя мати народилася в типовій сільській родині, тому коли я приїжджав до її батьків у смт. Булавінське Єнакіївського району (Донецька обл.), то проводив большу частину днів на полях. Там я разом з іншими родичами заготовляв сіно на зиму, разом з дідусем Гришею випасав череди корів, а також допомагав йому інколи будувати сінники. Бувало, що разом з бабусею Тамарою я відвідував прадіда Юхима і прабабусь Галю та Марфушу, які мешкали у сусідньому селі. Батьки мого татка напроти, незважаючи на те, що певний час викладали математику та біологію відповідно в одній із сільських шкіл, були далекі від сільського способу життя. Бабуся Віра, мати мого батька, навчила мене читанню, множенню і багатьом іншим важливим речам. Моє перебування у неї в Гуляпіллі (місто в Запорізькій обл.) практично завжди завершувалося тим, що я привозив додому власноруч зібраний гербарій або колекцію "комашок". Проте одна подія мені запам'яталося особливо. Це народження мого брата Жені, а точніше процедура підготовки до його народження й сімейні збори з приводу вибору його імені, у яких я брав безпосередню участь. Це трапилося, коли мені було 5 років.
В школу (ЗОШ #4 м. Красний Лиман) я пішов, коли мені виповнилося шість років (двох місяців не вистачило до семиріччя). Перші роки мого навчання у школі співпали з завершенням "перебудови" і здобуттям Україною незалежності. "Перебудова" перекреслила старий спосіб життя моєї родини. Тепер батькам слід було більше часу проводити на роботі. Моїй мамі взагалі довелося змінити звичну для неї професію бухгалтера на професію інженера-технолога залізничних електромеханічних майстерень. Татка також чекали посадові переміщення. Оскільки батьки стали пізно приходити додому, у мене з'явилося більше свободи. Походи на озера й у ліс, гра у футбол "на галявині" влітку й побудова снігових "барикад" узимку складали спосіб мого тогочасного життя. Про навчання я і не думав. Не думав я і про обов'язковість відвідування секції карате-до, до якої відправили мене батьки для того, щоб я "з користю" проводив вільний час. У результаті третій клас я все-таки закінчив "твердим" хорошистом.
Коли я перейшов у п'ятий клас, мама стала приділяти моїй освіті набагато більше уваги (я б навіть сказав, надмірно багато), і, зрештою, п'ятий клас я закінчив у статусі відмінника, надалі лише підтверджуючи цей статус. У "середній школі" мені дуже подобалися уроки алгебри й геометрії,які проводила Лісаченко Тетяна Миколаївна. Саме вона, коли я був у шостому класі, порадила мені відвідати районну олімпіаду з математики. Я відвідав і посів перше місце. З тих пір вдалі виступи на Краснолиманських районних олімпіадах з математики для мене стали традицією. Найбільш удалим в "олимпиадном" плані був дев'ятий клас. Тоді якимось дивним чином мені вдалося взяти дипломи першого ступеня на районних олімпіадах з математики, фізики, химії, биології, географії та другого ступеня -- з исторії. Це у подальшому забезпечило легку здачу випускних іспитів і надрукування мого прізвища в районній газеті (разом із прізвищем якоїсь дівчинки, яка виступила також вдало, проте була на рік молодша за мене).
Коли я був у шостому класі, матусі, незважаючи на мій опір, все-таки вдалося змусити мене відвідувати клуб бальних танців "Тет-а-Тет". Згодом навіть виявилося, що цей вид спорту мені дуже подобається. Я припинив займатися танцями лише через чотири роки, встигши змінити рівно чотирьох партнерок: Катю, Машу (справжнє ім'я Марина, але вона чомусь любила , коли її називали Машею), Олю і Наташу. Індивідуальних успіхів у бальних танцях я не досяг, проте завдяки перемоги нашого колективу в одному з регіональних конкурсів і організаторському таланту нашого керівника Чупири Олени мені вдалося разом із групою відвідати Словаччину (Братислава і Жиліна), а потім Польщу (Краків).
У сьомому класі я з ініціативи друзів відвідував секцію греко-римської боротьби. Цей вид спорту мені дуже подобався, та, на жаль, оскільки секція трималася за рахунок ініціативи й коштів тренера, то вона незабаром розпалася. Щоб зберігати фізичну форму, я почав захоплено займатися підтягуванням і вправами на поперечині. Захоплення це було настільки сильним, що врешті-решт хірург мені порадив кинути заняття поперечиною через диспропорцію в розвитку м'язів спини й перейти на йогу або плавання. Займатися на поперечині я таки перестав, проте вже з іншої причини. Після закінчення дев'ятого класу я став учнем математичного класу ліцею при ДонНУ.
Ліцей при ДонНУ -- це особливий світ, і я радий, що мені вдалося (нехай і не на довго) стати його "часточкою". Добір викладачів там надзвичайний (серед них багато докторів і кандидатів наук, заслужених вчителів України), але ще надзвичайніший їх підхід до навчання. Я не знаю як, але їм удалося змусити мене вчитися з ранку до ночі й при цьому відчувати не втому, а насолоду від навчання. За два роки мої знання в багатьох наукових галузях збільшилися незрівнянно, за що хотілося б сказати величезне СПАСИБІ Оксані Володимирівні (математика), Зухрі Якубівні (математика), Анатолію Костянтиновичу (математика), Юрію Володимировичу (інформатика), Ганні Николаевле (англійська мова), Наталлі Єгорівні (біологія), Миколі Веремійовичу (фізика), Валентині Петрівні (історія), Людмилі Іванівні (українська мова й література), а також моєму ліцейському куратору -- Наталлі Миколаївні. Величезне спасибі й усім випускникам матклассу 2001-го року за створену ними атмосферу дружби й взаємодопомоги (Наші поїздки у Брусин та Щурове забути неможливо!). Цікавим аспектом навчання в ліцеї було обов'язкове виконання курсової науково-дослідної роботи. Я займався під керівництвом Леоніда Леонідовича Оридороги розробкою "спрощеного" доказу теореми Пойя про додатньовизначеність матриці, побудованої на парних опуклих на півосях униз функціях. Проте розробка доказу так і не була завершена, а тому роботу на конкурс МАН я не відправляв. З моїх особистих досягнень того часу можна виділити одержання двох дипломів третього ступеня на обласних олімпіадах (з математики та інформатики в 2001 р.), а також участь у складі ліцейської команди в VІІІ Всеукраїнській комплексній олимпіаді з математики, фізики та інформатики (Вінниця, 2001 р.). За можливість участі в комплексній олімпіаді також величезне спасибі, адже не кожному школяру (навіть обдарованому) випадає нагода побувати в середовищі найталановитіших однолітків країни. Одержання третього диплому з інформатики також слід виділити окремо. Оскільки до переходу в ліцей я бачив комп'ютер лише у мами на роботі, тому в першу чергу ця нагорода -- підтвердження викладацької майстерності Юрія Володимировича Панченко. Незважаючи на те, що я був далеко не кращим учнем свого матклассу, я таки закінчив ліцей із золотою медаллю (і третім юнацьким розрядом з плавання ;-) ).
Після закінчення ліцею я був рекомендований до зарахування у два вузи. За результатами навчання в ліцеї мене рекомендували на спеціальність "прикладна математика" матфака ДонНУ, а за результатами рейтингових випробувань на спеціальність "Комп'ютерні системи та мережі " факультету ОТІ ДонДТУ. І не дивлячись на мої дитячі та юнацькі мрії про заняття біологією й "чистою" математикою, вибір припав на ДонДТУ... з трьох причин: по-перше, я усвідомлював, що якби не всіляка підтримка з боку дядька й тітки, які жили у Донецьку, мені не вдалося б повністю самореалізуватися в чужому для мене місті; по-друге, я, очевидно, трохи втомився після здачі випускних іспитів у ліцеї; по-третє, у ДонДТУ є військова кафедра. Але головною причиною, можливо, була моя впевненість у тому, що математиків і біологів у нашій країні не цінують, а тому займатися улюбленою справою я зможу тільки в межах прикладних галузей, близьких до математики.
Перші три семестри навчання в університеті далися досить легко. З багатьох предметів були "автомати". Був навіть один "несправедливий автомат". Лев Петрович Фельдман поставив мені зі свого предмету "автоматом" значно завищену оцінку, тому я вирішив у зв'язку з наявністю вільного часу здати іспит з цієї дисципліни. Інші семестри для мене були складнішими. На другому курсі у зв'язку з переходом у групу з посиленим вивченням німецької мови я змінив спеціальність "Комп'ютерні системи й мережі" на спеціальність "Системне програмування". По завершенню четвертого курсу я одержав "червоний" диплом бакалавра й був зарахований у магістратуру ДонНТУ.
Починаючи з другого семестру четвертого курсу я займаюся науково-дослідною роботою з теми "Исcледование локально-детерміністичних методів математичного програмування" під керівництвом проф. д.т.н. Володимира Андрійовича Святного при активній участі К.С. Теплінського. У жовтні 2005 року завдяки зусиллям і всілякій підтримці Володимира Андрійовича я зміг стати стипендіатом німецької програми Pro3. Ця розрахована на рік стипендія припускає виконання студентом наукової роботи в одному з науково-дослідних закладів Німеччини. За традицією я був напрявлений у Макс-Планк-Інститут динаміки складних технічних систем (Max-Planck-Institut fuer Dynamik komplexer technischer Systeme) у м. Магдебург. Саме тут зараз я й перебуваю із грудня 2005 року. Користуючись можливістю хотілося б висловити подяку Володимирові Андрійовичу за те, що він надав мені можливість на певний час стати частиною самого впливового наукового співтовариства Німеччини (співтовариства Макса Планка -- MPG). Про те, що являє з себе моє життя в MPІ можна прочитати в розділі"щоденник" даного сайту.
Як підказує мій особистий досвід, планувати майбутнє я не вмів, а за останні роки так і не навчився. Проте пару слів про "сирі" найближчі плани сказати можна. Найбільш перспективним мені бачиться наступний сценарій розвитку подій: вступити до аспірантури, паралельно навчатися в аспірантурі й працювати на роботі, яка не вимагає великих витрат часу, захистити кандидатську (PhD) і... оскільки це плани лише на найближче майбутнє, тут я "ставлю три крапки". Але якщо у мене не буде прийнятної теми для кандидатської роботи, від цього плану варто відмовитися.
Легше визначитися із мріями. Мої мрії визначаються двома обставинами: я дуже люблю музику, і мені дуже подобається катання на ковзанах. Тому мрії про найближче майбутнє: навчитися грати на гітарі й кататися на роликових ковзанах; мрії про далеке майбутнє: освоїти фортепіано, стати музикантом в одному з музколективів, а також стати членом сборной України з фігурного катання. Наскільки ці мрії здійсненні, думайте самі. Проте схоже мрії на найближче майбутнє вже починають здійснюватися.