Автобіографія
Я народилася 2 липня 1984 року в місті Донецьку, чим дуже порадувала своїх батьків, у той час ще студентів четвертого курсу рідного університету, у недалекому минулому інституту. Поєднувати навчання і ще щось, а тим більше виховання маленької дитини, було в нашому ВУЗі завжди не дуже просто, тому молоді батьки успішно продовжили вчитися, а мене після митарств у гуртожитку віддали на поруки бабусі і дідусю.
Саме їм я хочу висловити окрему подяку. Той благодатний час не запам'ятався мені, але за словами бабусі нудьгувати я їм не давала. Бабуся моя працювала в той час у школі вчителем російської мови і літератури, а дідусь начальником транспортного відділу на шахті. Зважаючи те, що школярі пишуть багато і рідко безпомилково, а з транспортом у нас завжди було не все гаразд, чергували мої вихователі по черзі. Так пройшов перший рік мого життя.
Після закінчення інституту батьки за розподілом опинилися в Макіївці, де одержали квартиру. Тут 30 грудня 1986 року як новорічний подарунок мені був піднесений молодший брат Олексій, з яким ми досить мирно уживались перші роки три його життя. Як і більшість дітей мене віддали до дитячого садку, до якого через деякий час потрапив і мій брат. Від цього етапу життя в пам'яті залишився смак компоту із сухофруктів, ненависна тиха година і разом з тим величезна кількість дитячих ранків і годин відпочинку з усіма ознаками безтурботного дитинства.
У 1990 році я пішла в перший клас школи №43 Червоногвардійського району міста Макіївки. Навчання моє почалося з шостирічного віку і не сильно відрізнялося від перебування у дитячому саду, оскільки для нас була передбачена спеціальна програма навчання з відпочинком, заняттями, іграми. Алфавіт я освоїла з бабусею ще в трьохрічному віці і вже могла досить пристойно читати, тому Буквар став не самою складною для мене книгою.
У цій школі я провчилася ще один рік, після чого ми переїхали до центру Червоногвардійського району Макіївки, де і досі проживаємо. У 1992 році я пішла до 3-го класу школи №18, у якій і провчилася до 11 класу. У школі намагалася вчити все, не акцентуючи уваги на якому-небудь конкретному предметі. Брала участь у численних олімпіадах. Призовими місцями можу похвастатися в олімпіадах з англійської мови і математики.
Що стосується захоплень, то займалася багато чим. Завжди було цікаве малювання. Ще будучи зовсім крихтою, залишала свої малюнки на шпалерах і книгах, чим дуже радувала бабусю. Улюбленим місцем малювання були наволочки. Але з живописом якось не склалося. Ніякої художньої школи поруч не було, а на те, щоб возити мене кудись, у батьків часу в зв'язку з роботою не вистачало. От так мій талант великого художника залишився нерозкритим. Проте я не сильно засмучувалася, тому що заняття собі завжди знаходити вміла. У 5-ому класі, не знаю як, нас з подругами занесло до вокального гуртка. На хор це не дуже було схоже, та й музичної освіти ні в кого не було. Але, незважаючи на це, по святах, коли народ вимагає видовищ, нас наряджали в яскраві платтячка і возили по всіляких палацах культури, стадіонах, щоб робота нашого культмасового сектора не залишилася непоміченою. Слава Богу, це тривало недовго, і буквально через рік наш вокальний колектив припинив своє існування (я вважаю, що наша естрада при цьому не дуже багато втратила). Замість нього з'явився танцювальний ансамбль з трохи змінившимся складом. Займатися нам подобалося, виступати теж. А що ж могло не подобатися: увага публіки, яскраві убрання, постійне спілкування з друзями і такі доречні подарунки, що з'являлися після виступів. От так ми і танцювали спочатку народні танці, потім естрадні. Класі в 7-ому я вперше потрапила на змагання зі спортивних танців і подумала: "Оце воно!". Записалася до гуртка, після чого для мене існувала тільки школа і танці.
Але навчання в 9-ому класі змусило серйозніше задуматися про своє майбутнє і прикласти всі зусилля для реалізації намічених планів. Танці я сприймала тільки як захоплення, а не професію, тому довелося подумати над тим, чим би я хотіла займатися в житті і чому необхідно віддати перевагу. Мій вибір припав на англійську мову і, починаючи з другої половини 9-го класу, я почала посилено займатися. Думала поступати до Горловського інституту іноземних мов, але батьки були проти того, щоб відпускати мене в інше місто, та й я сама не дуже горіла бажанням залишати (нехай навіть і ненадовго) рідних, близьких, друзів. Тому були зроблені набіги на головний корпус Національного університету з метою одержати якнайбільше інформації про романо-германске відділення.
Але вже в 11-му класу мені настільки приїлася англійська мова, що я готова була поступати куди завгодно, але тільки з вивченням його необхідного мінімуму. Напевно, перевчилася :) Так мій вибір припав на факультет обчислювальної техніки й інформатики ДОННТУ. Загалом, і цей вибір не був випадковим. Не знаю, чому відразу в голову не прийшов саме цей варіант. По-перше, батьки вийшли саме з цього навчального закладу, та й я сама провела перші свої дні в його стінах, а, по-друге, моя мама закінчила цей же факультет, але тільки спеціальність "Прикладна математика" (сьогодні "Програмне забезпечення"). Враховуючи те, що про своє бажання пов'язати своє життя з комп'ютерами я довідалася досить пізно, і мої знання з інформатики на момент закінчення школи залишали бажати кращого, поступати до ПМ по стопах мами я не зважилася. А почала посилено займатися математикою, і маючи на руках шкільну золоту медаль, успішно поступила на спеціальність ВТ за результатами співбесіди.
На першому курсі довелося досить складно, тому що більшість однокурсників все ж таки мали якесь представлення про програмування, та й викладач не почав читати лекції з азів. Але завдяки ретельному аналізу моїх контрольних робіт і відвідуванню численних консультацій (спасибі, Віктор Іванович) наприкінці першого курсу стала почувати себе більш упевнено.
Починаючи з другого курсу, почала вкушати всі принадності студентського життя. Це були як захоплюючі лекції і не менш захоплюючі практичні заняття, так і студентські вечори, що запам'яталися надовго.
От так я і добралася до держіспитів і одержання відмінного диплома бакалавра. За всі чотири роки навчання в університеті мене вдало обійшли стороною всі конференції, олімпіади й інші заходи, що надають можливість виявити своє прагнення до наукової діяльності. Чим і була заплямована моя репутація, так це участь в олімпіаді з української мови, у результаті якого в домашньому архіві з'явилася грамота за чесно зайняте третє місце. Не скажу, що заздалегідь ставила перед собою метою потрапити до магістратури, але якщо випала така можливість, то чому б і не спробувати.
Тема магістерської роботи була рекомендована мені науковим керівником для наступного впровадження до навчального процесу. Постараюся, щоб результатом написання цієї роботи стала цікава система, дійсно здатна допомогти нашим студентам вникнути в усі тонкості досліджуваного курсу.
У майбутньому хотілося б одержати диплом магістра і знайти роботу, що насамперед приносила би задоволення. Остаточно з напрямком діяльності ще не визначилася, але ... Ні, все ж таки ще не визначилася.
А взагалі хочеться бути просто щасливою людиною і радуватися життю, чого і Вам бажаю.
На початок |
