Панасенкова Надія Олександрівна

: Гірнично-геологічний
: Геоінформаційні системи та технології
:
"Оцінка точності створення ортофотопланів у фотограмметричній станції Дельта"
: доцент Шоломицький Андрій Аркадійович

Коротко про себе

Середній бал за період навчання склав 4.8. Вільно володію російською і українською мовами, англійською мовою - в об'ємі достатньому для спілкування, листування, технічного перекладу. Маю навички роботи з мовами програмування - Borland Pascal, Delphi; засобами роботи з базами даних - SQL Server; пакетами Arc View, Corel Draw, Math Cad, Auto Cad, Photo Shop; освоїла основи гіпертекстової розмітки htm.
Маю досвід роботи за фахом, придбаний в період виробничої практики на ГПП "Укрпромводчермет".
А ще завжди знаходжу вільний час, щоб моделювати і шити одяг для себе і своїх друзів, займатися спортом і відпочивати зі всією сім'єю.

Біографія

11 березня 1984 р., у будинку гарних батьків на світ з´явилася маленька дівчинка. Не дивно - це народилася саме Я! Мама, Людмила Володимирівна, віддаючи усе своє тепло і турботу, і батько , Олександр Олексійович, увесь час думаючи про благополуччя і безпеку нашої маленької родини, подарували мені безтурботне і радісне дитинство, цікаву і барвисту юність, і впевненість у тім, що я зможу багато досягти.


Дитячий садок, 150 школа, технічний університет, однокласники, хореографія, батьки, гарні книги, "Мурзилка" - ось джерела моїх знань, умінь і розваг. А рішення інтегралів, танці та шиття - це саме те, що за останні кілька років з "просто хоббі" перетворилося в "сенс мого життя".


Люблю різні свята, особливо Новий рік і сесію. Зараз я занурена в справжнє студентське життя, чим дуже задоволена.


А от тепер докладніше.


Коли я народилася, мої люблячі батьки усі свої надії на мої великі досягнення і розвиток закладених здібностей відобразили в моєму імені - НАДІЯ. З цього дня все і почалося. Хотіла б я подивитися на себе в раннім дитинстві. Подивитися, як досягала висот холодильника і парила немов птах, але чомусь одразу на підлогу, як піднімалася на святковий стіл, поки всі були чимось зайняті, та куштувала різні явства, а разом з тим уперше знайомитися з "дорослими" напоями... Тільки два роки, а вражень?!! Та не лише це було моїми досягненнями.


Безумовно, найцікавішою справою для мене було виконання неймовірних танцювальних композицій під музику будь-якого формату. Здавалося, все одно, що грає, головне - ритм! Так повільно, але впевнено розвивався в мені талант артиста. Мої рідні точно знали, що років через 15 перед ними буде випускниця якої-небудь хореографічної школи або академії театрального мистецтва. Батьки підтримували мене в моїх творчих прагненнях і робили все можливе, щоб знайти гідне застосування моїм здібностям. І як виявилося, протягом усього життя це стало безцінним скарбом, що допомагає мені направляти мою енергію до прекрасного, спілкуватися з людьми, бути в гарному настрої й навчатися бути лідером.


У сім років я зі слізьми на очах пішла в перший клас. Я з нетерпінням чекала 1 вересня 1991 року, а засмучена була мабуть через дощ і мамину наполегливість мене сфотографувати, хоча мені цього чомусь зовсім не хотілося. До речі, дотепер не можу зрозуміти, чому!


Віддаючи перевагу позакласній роботі, у молодшій школі нагороди одержувала не за успіхи в подоланні книг і зрозв´занні задачок.


Моя перша вчителька, помічаючи мої таланти в мистецтві, умінні бути в гарному настрої і постійній гіперактивності, любила мене, допомагала з навчанням, але у щоденнику за поведінку чомусь завжди ставила "хор". На щастя, це не заважало мені ставати тією, хто я є.


Не пам´ятаю в школі жодної події, у якій я б не взяла участь. Учасник або організатор - будь-яка роль мені була довподоби. А колись ми з однокласницею вирішили, що в школі потрібні зміни. І у віці 13 років ми розробили шкільний девіз, атрибутику, систему учнівського самоврядування і затвердили статут створеної внутрішкільної структури. До сьогоднішнього дня все це використовується в мій рідний школі, що називалася ЗКБР (Загальноосвітній Комплекс Безперервного розвитку). Зараз її назва знову змінилася, у зв´язку з постійним реформуванням системи освіти, але частина її, створена активними і небайдужими учнями, залишилася. І думаючи про це, я ще раз переконуюся, що навчалася не даремно! І, коли бачу в нинішніх учнів нашої школи на обкладинках щоденників і зошитів атрибутику, що колись була просто чернеткою в моєму зошиті, не можу не радіти!


Знову і знову міркуючи про це, розумію, що якби по закінченні школи в моєму житті раптом не виявилося різних шкільних КВК, українських вечорниць, змагань з аеробіки, козацьких конкурсів, танцювальних вечорів, фестивалів авторської пісні, невеликого шкільного театру, новорічних виступів для малят у початковій школі, благодійних заходів для інвалідів, інтелектуальних ігор, олімпіад з математики, фізики і хімії ..., я б знову повернулася в перший клас і створила своє життя саме таким!


Я люблю одержувати максимум з того, що роблю. Я вдячна своєму класному керівникові, директорові, завучеві з виховної роботї за те, що вони давали можливість і засоби реалізовувати наші здібності і таланти і робити наш світ кращим!


Закінчивши школу з золотою медаллю, пройшовши курси підготовки до вступних іспитів у Донецькому національному технічному університеті, я була непохитна в рішенні про бюджетну форму навчання в найкращому вузі міста Донецька і подала документи на три факультети. Після успішної здачі дострокових іспитів, рейтингів, іспитів на загальних підставах, я повинна була зробити остаточний вибір свого майбутнього. І, напевно, гени допомогли це зробити. Моя мама закінчила Слав´яносербський сільськогосподарський технікум за фахом "Геодезія", працювала в Укрземпроект, тому все дитинство я розфарбовувала карти і плани, за робочим столом своєїмами і з двох років "читала" "Практикум по геодезии, часть 2". На той момент автор - пан Селиханович В.Г. був для мене чужою людиною, але я з нетерпінням чекала, коли його роботи будуть корисні не тільки для моєї мами, але і для мене. І чому в серпні 2001 я ще мала сумніви, що хочу стати інженером геоинформационных систем і технологій?


Після приймальной коміссії я попрямувала до кафедри, де збиралася учитися. Трохи моторошно було заходити на погано освітлене частину третього поверху в другому корпусі, пробиратися між партами, що чомусь стояли в коридорі і шукати незнайому людину, щоб довідатися, чим же займаються на цій кафедрі студенти і викладачі. Але для мене усі відкрилося не за п´ятихвилинну бесіду, а тільки під час старанної роботи на лекціях, лабораторних та іспитах.


Гарна звичка "увесь час чомусь навчатися" допомогла мені в період усього навчання одержувати знання і розвивати навички молодого геодезиста і при цьому ще і радіти стипендії. Для моєї мами стипендія була головним показником моїх успіхів у навчанні, тому я могла радувати і її.


От, мабуть, і все. А зв´язатися з мною ви зможете за адресою: panasenkova_n@yahoo.com