БОРОДАЙ Костянтин Васильович

Факультет: Механічний

Спеціальність: Технологія машинобудування

Народився 13 вересня 1984 р. у м. Харцизьку Донецької області.

Розповідь про себе я хочу відкрити розповіддю про людей, без яких мене не було б на світі. Долі моїх тата і мами (як і моя власна) нерозривно зв`язані з великим селом Марчихина Буда на півночі Сумської області, в 4 км від кордону з Росією. Тут вони народились, зростали та вчились у школі. Батько, Василь Іванович Бородай, після отримання атестата працював токарем-розточувальником на Свіському насосному заводі, потім служив у Прикордонних військах КДБ СРСР, де отримав звання “старший сержант”; після армії переїхав у Донбас і влаштувався на Харцизькому трубному заводі, де пройшов шлях від підручного зварювальника – напівавтоматчика до начальника найбільшого в Європі трубозварювального цеху. Мама – Наталія Олександрівна Бородай (Портнова) – після школи поїхала вчитися на медсестру до м. Твєрь (тоді – Калінін), після закінчення училища працювала в Сумській обласній лікарні. У 1979 р. мої батьки одружились і батько забрав мати в Харцизьк. У той час була мода на переїзди, пов`язана з можливістю влаштувати своє молоде життя в нових містах.

Оскільки батьки були родом з прикордоння братських народів, точно виявити мою національність – росіянин чи українець – неможливо. Однак, враховуючи ті обставини, що рідною із самого раннього дитинства для мене була російська мова, а зростав я на російських казках, віршах, пісеньках і мультфільмах, то з повним правом я можу вважати себе росіянином (хоча один київський журналіст і заявляв, що в мого батька “козацьке прізвище”)

Інтерес до різних механічних „штучок” в мене з дитинства. Любимою іграшкою з 5-ти років був конструктор, спочатку простий пластмасовий, потім – алюмінієвий і стальний „з болтами та гайками”. З нього я робив усе, на що вистачало фантазії, включаючи вітряні млини та баштові крани. У першому класі батько вперше показав мені трубний завод, який поразив мене своєю міццю. З восьмого по одинадцятий клас брав участь у шкільному кружці, з яким об`їздив пів-України, за що вдячний організатору школи №22 (нині Харцизький ліцей №2) Ганні Сергіївні Бердянській (у 2002 р. вона від`їздила до Москви і наш контакт перервався). Одного разу у бесіді з приятелем я, глядячи на фотокартку, назвав БТР танком, за що був посоромлений; з того часу став захоплюватися військовою технікою і зібрав дома різноманітну літературу з цього питання.

В 2001 р. за результатами рейтингових випробувань я вступив до Донецького державного технічного університету, того ж року перейменованого в національний, на спеціальність „Технологія машинобудування” Механічного факультету. Вибір даної спеціальності був зв`язаний як з любов`ю до техніки, так і з самим високим конкурсом серед механічних спеціальностей, що мене підстигнуло; далі я узнав, що ця спеціальність не зовсім відповідає моїм первісним уявам, але в цілому розпачу не було.

Любимі дисципліни, яки я вивчав у ДПІ: нарисна геометрія, опірмат, ТММ, деталі машин, гнучке автоматизоване виробництво, АВП у машинобудуванні. В курсових проектах і роботах особо полюбляю конструювати різні механізми та прилади. Іноді надлишок фантазії йшов врозріз з учбовим процесом.

У 2004 р. я проходив практику на заводі «Точмаш». Сам завод мене не уразив – в порівнянні з рідним трубним навіть поряд не стояв, та і працював я там не оператором ЧПУ, а учнем токаря. Проте саме там я вперше відчув, що таке «робочі будні»: коли після зміни повертався додому (це 40 км шляху), від частих затягувань патрона стогнало праве плече і так хотілося скоріше приїхати і відпочити – а вранці знову до Донецька і знову за верстат. Процес роботи мені подобався. Хочеться виразити подяку моїй наставниці і мимовільному напарнику, токарю п'ятого розряду Олi Гудименко, що зуміла вилікувати мій страх перед верстатом і, власне, що навчила мене азам точіння. Дотепер дивуюся з терпіння, з яким вона ходила заточувати зламані мною різці.

З 2005 р. моїм науковим керівником є старший викладач кафедри «Технологія машинобудування» Леонід Миколайович Феник, який зацікавив мене вивченням електромеханічних явищ при терті і різанні металів. Проглянувши безліч інформації по даній темі, я зрозумів, наскільки вона цікава, малозучена і нетривіальна.

У цьому ж році, склавши державний іспит, я одержав кваліфікацію «бакалавр інженерної механіки»; незабаром після цього, закінчивши військову кафедру, одержав звання «молодший лейтенант запасу механізованих військ», так що тепер не тільки бронетранспортер від танка відрізняю, але навіть «БТР-70» від «БТР-80» і повітряного фільтру двигуна «ЗМЗ-4905» від масляного.

Нині навчаюся в магістратурі Механічного факультету.

Мої захоплення: військова техніка, артилерійське і стрілецьке озброєння, автоматична зброя, авіація і суднобудування, теплові двигуни, геральдика російських міст, військова історія (в основному ХХ століття), історія Русі XIII – XIV століття.

Улюблені твори художньої літератури: «93-й рік» Віктора Гюго, «Майстер і Маргарита» Михайла Булгакова, «Крейсер «Улiсс»» Алістера Макліна, «Момент істини» Владимира Богомолова, «Пасинки Всесвіту» Роберта Хайнлайна, «Важко бути богом» братів Стругацьких.

З документальних книг часто перечитую «Тихоокеанську прем'єру» Сергія і Олени Переслегиних і спогаду генерал-лейтенанта танкових військ Миколи Попеля. Дуже подобаються «Темпи операцій» Михайла Галактіонова з прекрасними коментарями і незрівнянними по польоту думки додатками редакційної ради «Військово-історичної бібліотеки».

Улюблений поет – Олександр Блок.

Зі всіх історіософських учень найбільше враження на мене справили книги «Етногенез і біосфера Землі» і «Стародавня Русь і Великий Степ» Льва Гумільова, в яких реконструюються шляхи народів в просторі і в часі і розкривається поняття «пасiонарнiсть». Я є гарячим прихильником його ідеї про російський суперетнос і вірю (не дивлячись ні на що) в єдність слов'янських народів.

Улюблені групи – «Наутілус Помпіліус» і «The Cranberries». Серед тих, що слухають можу назвати ще пару-трійку десятків виконавців, переважно з альтернативи і російського року. Взагалі люблю всю хоч трохи якісну, цікаву музику, особливо слухати і співати старі радянські (з фільмів і т.д.) і військово-патріотичні пісні.

Улюблені міста, де я бував: Київ, Одеса, Севастополь, Харків, Москва, Липецьк; саме собою, Харцизьк.

Улюблене місце відпочинку – Зугрес, де розташовується база трубного заводу і є річка Кринка і кам'яний кар'єр. Там я з веселою дружньою компанією відпочиваю кожне літо після здачі сесії. Взагалі люблю веселість, музику і танці.

Улюблені види спорту – гірські лижі і більярд (у сенсі не підкотитися і пограти, а подивитися на процес).

Улюблена держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік.

Навчання в унiверi обернулося для мене придбанням нових друзів. Без нормальних дружніх, товариських відносин я не мислю роботи в колективі. Серед кращих товаришів по навчанню хочу відзначити Антона Сидоренка – за його доброту, щирість і чуйність, і Вітю Мосейкина – за життєрадісність, підтримку в дозволі проблем і здоровий глузд. На жаль, учбовий процес для нас протікає порізно (Антон на другому курсі перевівся на «заочку» і нині вчиться в групі ТМ-03З без відриву від роботи на «Донецккоксi», а Вітя дипломується в рідній групі ТМ-01А), але не дивлячись ні на що, ми підтримуємо дружні відносини.

Після закінчення університету я не маю наміру продовжувати наукову діяльність в аспірантурі. Сприймаючи життя як перевірку свого переконання, що в будь-якій справі я можу розібратися, я шукатиму роботу, яка перш за все буде мені в задоволення (а де є живий інтерес, там і гроші будуть). Можливо, ця робота буде пов'язана з технікою; можливо, з підприємницькою діяльністю. Як було сказано про хлопчини, що з дитинства мріяв стать підводником, а після закінчення школи юнг відправленого служити на катери річкового флоту: «Всі річки впадають в океан!». І через 15 років цей хлопець став адміралом, командувачем підводною ескадрою.

Загалом, життя продовжується, як і біографія.