Мене звуть Лепетуха Денис Євгенович. Я народився 20 серпня 1983 року у місті Горлівка Донецької області, тоді ще радянської України. Народився я в простій сім`ї: мій батько, Лепетуха Євгеній Прокопійович, біля 25-ти років відпрацював на шахті, де працює і зараз, будучи вже пенсіонером. Моя мама, Лепетуха Людмила Миколаївна, виконувала не менш важливий труд, дарувала людям радість гарно виглядати – вона працювала у ательє мод. Після народження моєї сестри, а потім і мене самого, мама присвятила нам все своє життя, за що я завжди буду їй вдячний.
В 7 років, як і належить, я пішов до першого класу загальноосвітньої школи №52. До 5-го класу робив гарні успіхи у навчанні, але потім наш клас розформували за профілями і я потрапив до фізико-математичного. Там чомусь моє навчання не пішло, і серед вчителів за мною міцно закріпився образ «тихого трієчника». Це мені, однак, не заважило знати на відмінно хімію і фізику – мої улюблені предмети, ну це не враховуючи, звичайно, малювання, музику та труди. Саме на трудах я отримав перший опит спілкування із токарним верстатом. Не буду хвалитися, що я відразу зробив деталь, яка б потягнула розряд на третій як мінімум, скажу лише тільки, що буквально після двох обертів маховичка поперечної подачі різець зламався, заготівка зупинилася, хоча двигун продовжував гудіти, і я зрозумів, що це, мабуть, останнє моє спілкування з цією страшною машиною.
Не вважаючи на цей випадок, техніка, машини та механізми, особливо їх устрій, завжди мене дуже цікавили. Могли б говорити механічні іграшки, годинники, різні запчастини від телевізорів та інший непотріб, що ставав жертвою мого розуму та працелюбних рук, усі вони б у один голос заявили що я не брешу. Але це не означало, що вся моя подібна діяльність носила тільки руйнівний характер.
Одним із випадків свого дитинства я пишався, пишаюсь і буду пишатися більш за все. А було це так...
У моєї мами з`явилася нова швейна машина, яка (якщо прочитати паспорт), ну просто лишень говорити тільки не могла. Ала на справі працювати на ній було неможливо: нитка постійно плуталася, застрягала у човнику, рвалася, а в перервах між цим машина давала таку строчку, що без сліз, як то кажуть, не обійтися.
Справи прийшов врятувати “кваліфікований” наладчик із якоїсь швейної організації. Покопавшись в машині деякий час, він впевнено та безапеляційно виніс вирок – цей вироб має має заводський брак і ремонту не підлягає.
Я, кажучи на чистоту, зрадів новій іграшці. До чого ж було велике здивування моєї мами, коли я представив її увазі повністю працездатний вироб із заводським браком. В ній, як виявилось, достатньо було під наладити привід човника. Тепер вже моя сестра працює на цій машині.
Школу я закінчив нормально, з приходом міленіума (в 2000 році простіше кажучи) та з однією трійкою з англійської в атестаті. Тут, як водиться, для мене відчинилися усі двері в життя, але я вирішив постукати тільки в дві: Горлівський автотранспортний технікум ( як основний варіант ) та Горлівський машинобудівний коледж (як страховочний). Тут мабуть втрутилася доля, і я став машинобудівником ( чому відверто радий ). Мене зачислили до 2-го курсу ГМК на спеціальність Обробка матеріалів на верстатах та автоматичних лініях.
Мій куратор, Котикова Любов Михайлівна відразу примітила мою “світлу голову”. По суті, тільки їй я повинен бути вдячним за те, ким я став вже і ким обов`язково стану надалі. Тільки вона примусила мене повірити в себе і дала мені тій поштовх який рушить мною і зараз.
В ГМК я отримав таки 3-й розряд токаря (пом`ятаєте моє знайомство із верстатом?), до того ж, двічи нагороджувався грамотами за відмінне навчання і за активну участь у суспільному житті коледжу, приймав участь у олімпіаді по накреслю вальній геометрії, де посів друге місце.
Закінчив коледж у 2003-м році, отримав диплом молодшого спеціаліста з відзнакою. На цьому вирішив не зупинятися, та й Любов Михайлівна настоювала, кажучи, що мені магістратура як мінімум світить ( дивно, але я тоді чомусь у це не вірив ). Так я опинився в Донецькому національному технічному університеті, куди мене зарахували до 3-го курсу, у групу ТМ-01а, спеціальність – Технологія машинобудування.
В 2005-му році отримав диплом бакалавра з відзнакою і був одним з небагатьох відібран кафедрою для магістратури, де зараз продовжую навчання.
Зараз під керівництвом проф.. Михайлова Олександра Миколайовича займаюся проблемою технологічного забезпечення абразивної обробки циліндричних тонкостінних виробів. Що до мого обрання керівника та теми то тут скоріше все навпаки – Олександр Миколайович сам відібрав мене, а тему ми обирали уже разом. Виявляється, це питання ще дуже мало вивчене, і тут відкривається великий простір для нових відкриттів та цікавих експериментів.
Дуже сподіваюся, що не розчарую кафедру в тому, що вона надала мені честь, дав можливість вчитися в магістратурі. Я постараюсь в повній мірі використати отримані в стінах ГМК та ДонНТУ знання, а також прикласти всі свої зусилля для вирішення поставленої задачі.
У вільний від науки час займаюсь музикою. В 2000-м році я зі своїми найкращими друзями організував гурт, де ми всі без музичної освіти починали з повного нуля. Я знов таки за волею випадка став барабанщиком. Зараз у гурті 4 чоловіка: барабани, дві гітари і бас. Граємо швидку веселу музику, активно беремо участь у фестивалях Донецька, Харкова, Мариуполя та інших городів. Отримуємо запрошення на виступи в музичних клубах Донецька та Харкова, самі організовуємо концерти в Горлівці, куди запршуємо гурти із різних міст.
Не дивлячись на виникаючі матеріальні та технічні труднощі, ми тримаємось вже 6 років і в цей момент активно готуємося до записі.
Цікаво, що багато моїх знайомих, що знають мене як барабанщика веселого та безшабашного гурту Mary Jane дуже дивуються, коли дізнаються що я відмінник, маю два червоних диплома та збираюся іти до магістратури. Рівно як і ті, хто знає мене як примірного студента, очам своїм не вірять, коли бачать мене на сцені.
Але як ті так і інші питають, як я встигаю усім цим займатися?
Зізнаюсь чесно, у мене була ще купа вільного часу, поки не з`явилися серйозні відносини, які можуть привести до штампа у паспорті.
Що до моїх планів на майбутнє, то моя перша задача на сьогодні – це успішно виконати магістерську роботу та відмінно її захистити. А про далеке майбутнє – це не так просто. Ми усі живемо в новий цікавий нестійкий час. Все змінюється і постійно доводиться підлаштовуватися під зміни політичного або економічного становища. Однак можна сказати впевнено – науку необхідно розвивати, не можна стояти на одному місті та відставати від динамічного розвитку світу.
Електронна бібліотека
Автореферат магістерської роботи
Перелік посиланнь
Індивідуальне завдання
