| Автореферат |
У 4-ій палаті пологового будинку №1 міста Селидового темною літньою ніччю 20 липня 1985 року відбулася найзнаменніша подія ХХ сторіччя: народився неоцінений геній нашої з вами сучасності - Руденко Сергій Анатолійович. І це я. На сьомий день мене перевезли додому - в місто-«герой» Українськ. Там я почав жити і провів подальші 16 років безтурботного дитинства. У таких містечках як мій надмірно говорити про професію батьків - вибір невеликий: батько, Руденко Анатолій Володимирович, - працівник виробничої сфери або просто - шахтар; мати, Руденко Наталія Іванівна, - працівник сфери обслуговування або просто - продавщиця.
Дитинство мені здалося надзвичайно цікавим, хоча і рясно утикалося сотнею обмежень: "Туди не ходи…, тут не сиди…, доки не попоїш - гуляти не підеш!". Загалом, важко було миритися, тим паче мотиви заборон пояснювалися далеко не завжди - це давало їжу для мозку, особливо якщо ти наділений неслабкою уявою. Таким чином я самостійно займався інтелектуальною діяльністю, бо в дитячому садку більш уваги надавали пластилінові та фарбам і зовсім не вчили міркувати. Ви ніколи не намагалися в 3 роки ліпити Венеру Мілоськую з пластиліну? Або малювати Мону Лізу аквареллю?.. Марно!! Дуже навіть цікаве заняття! Гадаю, це може претендувати на титул "Досягнень в ранньому дитинстві". Банально звісно - всі в дитячому садку займалися чимось схожим, але мені більш похвастати нічим, ну якщо, звичайно, не рахувати мої спортивні досягнення - переламаний в трьох місцях ніс, зламане ребро і численні черепно-мозкові травми.
Приблизно за сім років від мого народження прийшов час переходити на новий етап свого інтелектуального розвитку, я б навіть сказав - прийшла Ера Прояснення! І це була школа! Школою виявилася велика цегляна будівля з безліччю вікон і усього одними дверима. Коли я знаходився в дитячому садку, я дуже мріяв піти до школи. І це, напевно, єдине бажання, яке не тільки співпадало з думкою моїх батьків, але і, як виявилося пізніше, було неминучістю. У школу я прийшов як лідер: краще за всіх малював, ліпив з пластиліну, вже вмів читати, рахувати, знав напам`ять сотню віршів з дитячих книжок, але моїм «коником» на той час була аплікація на папері! Всі казали, що я гарний хлопчик і обдарована дитина. І всім було невтямки, що це всього лише похідні моїй інтелектуальній діяльності. Люди так влаштовані, щоб оцінювати тільки по результату... Загалом, шкільна програма мені давалася легко і, маючи в запасі силу-силенна заощадженого часу, я займався поліпшенням своїх спортивних досягнень - додалися шрами від опіків зважаючи на активний стиль життя.
II Середня школа
Коли я перейшов до старших класів (я маю на увазі 5-11 класи), додалися цікавіші предмети, проте цікаво їх піднести вчителям не вдалося, і я сам почав вивчати матеріал, що цікавив мене. У той час я цікавився історією (в основному Стародавнього Світу), астрономією (пізніше - астрофізикою), хімією. Почав займатися різьбленням по дереву, шахами, плаванням, активно практикував командні види спорту: футбол, баскетбол, волейбол тощо. І, як наслідок, до моменту закінчення школи - 3-е місце в міському турнірі по шахах і відповідно 2-й розряд, 1-й розряд з футболу і 2-й з баскетболу. Так! Ще 2-й розряд з настільного тенісу. Вчився відмінно, але нецікаво - вчили не тому і не так. У такій ось формі я підійшов до наступного етапу свого життя - вищий учбовий заклад.
Головним мотивом вибору ВУЗу були підготовчі курси, відвідування яких люб'язно надав мій дорогий університет для того, щоб я в нього вступив! Вибір спеціальності теж не примусив себе довго чекати - секунда очікування…і…палець ткнув у назву ЕМО - електромеханічне обладнання енергоємних виробництв. Ще секунда, щоб звикнуться з думкою, що я стану не теслярем, як хотів, а гірським електромеханіком (або, як вже з'ясувалося, - магістром електротехнічних наук), і в бій!!! Як каже моя мама: "Вища освіта - це добре". А що добре для мами, то, отже, добре і для сина. Ось такі мотиви вибору університету і спеціальності.
Перші враження про університет були абстрактними: "Багато людей, суєта, сльози, сміх - вінегрет якийсь! Як я тут вчитимуся? І що я тут взагалі роблю? Чи стану я коли-небудь на один ступінь зі всіма цими студентами? Чи зможу я себе так само вільно відчувати, як вони? І чи потрібно це мені? ". Як виявилося пізніше - став, зміг і так, це все-таки потрібно! Соромно згадувати, що колись дуже жалкував, що вступив до ДонНТУ, хотів престижніший ВУЗ, престижнішу професію. Все це - дитячі балачки! ДонНТУ - школа життя, школа комунікабельності, безцінний досвід. Це я зрозумів не відразу, а зробив висновок з декількох років мого перебування тут. Висновок цей вимучений, перевірений на "власній шкурі", а тому - не терплячий в моїх очах переосмислення і переконання. Ну, розмова, власне кажучи, не про те. Отже, університет!
III Університет
У університеті вчитися було цікавіше, ніж в школі. Пам'ятаю, на найперше заняття (по інформатиці) прийшов якийсь розумний дядько з кафедри ВТ, розповів вчорашнім школярам щось про програмне забезпечення і пішов. Всі робили розумні обличчя і охоче кивали на його питання, а я сидів з таким виразом обличчя, яке буває у школяра, який на комп'ютері тільки в шахи навчився грати. Але після заняття я познайомився з одногрупниками, і вони мені розповіли, що кивали з ввічливості. Загалом, університет мені сподобався, і я почав в ньому вчитися. Що ж до досягнень, то з цим не густо, хіба що в газеті надрукували за непогану доповідь на конференції з питань гірничозаводського транспорту. У графі "захоплення" - як і раніше спорт. Вчуся відмінно, але нецікаво - мало цікавих викладачів. Неначебто багато кандидатів і докторів, а поспілкуватися ні з ким. Ну, це я, звичайно, згущую фарби - є чудові люди, патріоти свого Вузу, своєї справи, більше б таких!
Керівника диплома вибирав приблизно так само, як і спеціальність. Але людина виявилася хороша: молодий, ініціативний, багато знаючий (як для свого віку). З темою диплома справа йшла куди складніше, але зупинився на наступному варіанті: "Дослідження резонансних процесів в тягових ланцюгах скребкових конвейєрів на прикладі конвейєра СПЦ-26". Резонанс - дуже цікаве і буденне явище, яке широко поширене в природі: від мерехтіння лампочки через працюючий в сусідній кімнаті комп'ютер до нерівномірності руху небесних тіл і асиметрії циклів обертання Всесвіту. Не розповсюджуватимуся в технічному плані (можливо, це навіть таємниця), скажу лише, що тема цікава, керівник чудовий, і диплом буде таким же!
Загадувати на декілька років уперед - річ невдячна. Як мовиться, людина припускає, а Бог розташовує. Черги розчарувань, нездійснених надій і т.д. Але я ризикну:
- через 5 років - член-кореспондент галузевої Академії Наук України (за фахом), власник власної меблевої фірми, грошовий оберт - до 10000$ на місяць;
- через 10 років - дійсний член НАН України, розширення зв'язків по всьому світу, власник великого промислового об'єкту, грошовий оберт - до 1000000$ на місяць;
- через 20 років - чернець Тибету, власник власної свідомості, безцінно …
© 2007, Sergos |