"Дитинство - найкраща пора..."

     Я народилася 5 червня 1985 року в м.Димитров, Донецької області. Нороджена під знаком «близнюкі», я була цікавою, розумною, чарівною дитиною. Першими вчителями для мене були моя мама, бабусі Шура й Катя й вихователі дитячого саду «Золушка», який я почала відвідувати з 3 років.
     Вчинок з раннього дитинства, про який я шкодую - подарувала кращому другові портфель, а потім, коли ми посварилися, забрала його. А ще я в 3 роки пішла від бабусі з магазину, що знаходиться в 15 хвилинах від дому. Цю історію мені розповіла моя мама, але я постійно думаю, що відчула моя бабуся, коли не побачила мене поруч, і що б відчула я, опинившись на її місці. Бабуся не знала, що буде говорити мамі та де мене шукати, а коли прийшла додому, то побачила мене цілою й непошкодженою.
     В 5 років, наслідуючи своїй старшій сестрі, навчилася читати, писати, займалася танцями, англійською мовою. Тому мене відібрали в клас випереджального навчання, де були діти з найбільш вираженими розумовими здібностями.

"А у мене знов та доріжка в клас..."

     1 клас - відрізнялася серед всіх учнів високою швидкістю читання й каліграфічним почерком, завдяки старанням моєї бабусі - учительки початкових класів.
     Мені пощастило з першою вчителькою, Чорненькою Валентиною Кирилівною, строгою, підтягнутою, яка завжди вимагала від нас, учнів, працьовитості, старанності.
     2 - 3 класи - у класі виділилися 3 відмінника - Я, Величко Маргарита (учиться на 5 курсі ДонНТУ, факультет економіки й менеджменту) і Ляховченко Юля (учиться на 5 курсі Червоноармійської філії ДонНТУ, факультет економіки й менеджменту) і на випускному в 3 класі ми одержали похвальні аркуші й побажання успіхів у подальшому навчанні.
     Мені пощастило ще й тому, що вчителем історії й завучем у школі, у якій я вчилася, була і є моя мама, Желєзниченко Ганна Іванівна, яка здійснювала наді мною контроль і вдома, і в школі. З однієї сторони це було гарно, а з іншї дуже погано. Вона знала про всі мої погані оцінки, одержувала скарги від учителів за мої витівки, а потім мене карала, доки не виправлюся.
     Батько, Желєзниченко Віктор Михайлович, - гірничий інженер. Урівноважений, спокійний, докладний, надійний, дуже працьовитий, все, за що не візьметься в нього виходить пречудово. Я багато чого взяла від своїх батьків у своє доросле життя.
     Рідна сестра, Желєзниченко Наталія Вікторівна, доросліше від мене на 3 роки, відмінниця по життю, медалістка в школі й в інституті, завжди була моїм орієнтиром, якій я намагалася наслідувати.
     5 - 8 класи - самі важкі в моєму житті. З'явилося багато нових учителів, важких предметів: хімія, фізика, креслення. Доводилося подовгу сидіти за уроками, часто зверталася по допомогу до сестри вирішити незрозуміле мені завдання по геометрії або фізиці.
     Я дуже люблю фізкультуру, завдяки нашому суворому й вимогливому вчителеві Демент’єву Миколі Петровичу. Протягом 5 років була капітаном шкільної команди з волейболу та баскетболу.
     9-11 класи - пролетіли дуже швидко. Я постійно була зайнята олімпіадами майже по всіх шкільних предметах, додатковими заняттями із учителями англійської мови й математики, підготовкою до випускних шкільних іспитів. Восени 11 класу мама і я почали посилено думати, куди піти вчитися далі. З університетом визначилися досить швидко, тому що в ДонНТУ вчилися мій тато й більшість моїх родичів. А ще хотілося вступити до закінчення школи - по рейтингах.
     Підсумком всього навчання в школі стало:
- золота медаль й атестат про повну середню освіту;
- вступ у ДонНТУ по рейтингах (набрала 50 балів з 60).
- вступ ще в 2 ВУЗи - Дніпропетровську Гірську Академію і ДонНУ (економіко-правовий факультет).

"Університет..."

     Після закінчення школи, вступивши одночасно в три ВУЗи, мій вибір припав саме на Донецький Національний Технічний університет, тому що там уже на третьому курсі факультету КІТіА вчилася моя сестра. Вступивши на спеціальність «Наукові, аналітичні, екологічні прилади й системи», я повністю присвятила себе навчанню. Я твердо впевнена в тім, за яку би справу не брався, її потрібно робити добре. Інакше навіщо?
     1 вересня 2002 року група НАП-02 (зараз НАП-06м) почала своє існування.
Це був теплий сонячний день, один із самих щасливих і радісних, адже саме з нього почалася міцна дружба, підтримка й взаєморозуміння між студентами групи, а надалі між кращими друзями. Спочатку нас було 30 чоловік, але вже до кінця першого курсу нас залишилося всього 20. Позначилося велике навантаження, нова обстановка, важка сесія.
     Зараз студентів у групі – 20, із них магістрів – 6, і всі з гордістю вчаться на кафедрі «Електронна техніка», проявляють свої знання й уміння на всіляких олімпіадах, змаганнях, семінарах, факультативах; здобувають навички в складній, цікавій професії – приладобудуванні й електроніці.
     Заняття на заводі «Топаз» дали багато корисної інформації, а екскурсії по заводу - це незабутні враження. Чого тільки варто побачити навіч знамениту «кольчугу», різні цехи й лабораторії по виробництву радіоелектронної апаратури.
     Із третього курсу стала опановувати другу професію «Фінанси й банківська справа». Навантаження збільшилися, але мені все в житті вдається, хоча за всім цим стоїть кропітка робота.
     Крім кропіткої роботи над уроками, курсовими, лабораторними ми дуже весело відпочиваємо. Поїздки в Брусіно, Святогірськ, Крим, Київ, Донецьке море залишили багато вражень і радісних моментів у житті кожного зі студентів.
     У 2006 році одержала диплом бакалавра, захистивши на «відмінно» випускну роботу на тему «Аналізатор шорсткості поверхні», керівник - доцент кафедри ЕТ Сенько Віктор Федорович.А восени почався новий етап у моєму житті: навчання в магістратурі ДонНТУ. За підтримкою мого наукового керівника, талановитого викладача Сенько В.Ф я створюю наукову працю, що через кілька років втілиться практично в цілісний прилад і буде застосовуватися на заводах, у науково-дослідних інститутах. Це буде новий етап в автоматизації процесу виміру параметрів шорсткості поверхні виробів.
     У нас дуже гарні викладачі. Вони розумні, терплячі, і кожний з них завжди прийде рятуйте! За роки навчання ми бачили у викладачах тільки турботу, розуміння, старання дати нам як багато більше для нашої майбутньої професії.

"Мрії здійснюються..."

     У найближчому майбутньому мрію закінчити університет, успішно захистити випускну роботу, всі свої знання втілити в улюблену професію, що дала б мені основу для подальшого становлення в житті.
     Років через 10-20 планую їздити на дорогому авто, відкрити приватний бізнес, створити міцну родину, а своїм дітям порадити вчитися в ДонНТУ, на кафедрі «Електронна техніка».

В начало