Автобіографія

Дитинство.

Мати - Руденко Лідія Олексіївна, народилась 12 вересня 1958 року, отримала вищу освіту в сфері математичних наук. Працює головним спеціалістом в УПФ Ворошиловського району міста Донецька, займається науковими робітниками, депутатами, слідчими та іншими. Батько - Руденко Сергій Іванович, це все що я про нього знаю.

Моє життя почалося в місті Донецьку 10 квітня 1986 року приблизно в 21:50. Всі лікарі повторювали, що буде хлопчик, але як велико було їхнє розчарування коли вони зрозуміли, що моя мама була права, коли говорила що буде тільки дівчинка. Батько розбудувався довідавшись, що народився не хлопчик і те що на ім'я Владислава мама ніяк не згодна. Мама безумно хотіла Наталю, але бабуся настояла на Тетяні. Із суперечками й лементами мене все-таки назвали Таней, за що дуже вдячно. Коли мені було 2 місяці мама пішла від батька через усе тієї ж проблеми пов'язаної з "неправильним" підлогою дитини. Ми переїхала до бабусі. Але бабусю я навіть приблизно не пам'ятаю, тому що влітку в 1987 році вона вмерла через неправильно поставлений діагноз лікарів. Мама залишилася одна, а працювати треба було, тому в садок я потрапила дуже рано. У дитячому саду я була хуліганкою: скидала їжу під стіл, ламала меблі, уідбирала іграшки, не давала нікому спати на сонній годині, била хлопчиків і т.д.. За увесь час проведене в садку мріяла стати не балериною, не космонавтом, а як це не смішно - киллером.

В 5 років мама принесла мені щеняти. Це був один із самих моїх щасливих моментів мого життя. Пам'ятаю його як зараз, як мама заходить у квартирі тримаючи щось у руках, відкривши її руки я побачила там щось руді й пухнате. Це був англійський кокер спанієль, що став моїм кращим другом. У молодшому віці я була "двірською" дівчинкою, все дитинство я провела із хлопчиськами на деревах, у підвалах, у засідках з пистолетиками й т.д.. Все це час мене супроводжував мій Рейчик(пес).

Шкільні роки

У школу я пішла в 1993 році. Мені легко було влитися в клас, тому що більша частина дітей були із мною в садку. У школі я не міняла свої позиції хуліганки й мама вирішила викликати в мені щось дівоче й відправила на танці. Мені дуже не сподобалося і я їх кинула, вирішивши, що цей спорт не для мене. Всю літню частину дитинства я провела в дитячих таборах, які просто обожнювала. У всіх таборах була улюбленицею за постійну активну участь у всіх концертах, заходах, кружках, тому вожаті закривали очі на мої витівки. Училася я добре до того моменту поки не знайшла "свій" спорт. В 13 років я пішла на ТХЕКВОНДО, мама була в шоку, але сподівалася що це ненадовго. Із для думаючи був усім, я закинула навчання, втратила друзів і регулярно не могла знайти загальну мову з мамою. Я присвятила цьому не "дівочому" спорту 4 роки, за які мене навчили бути сильніше, выносливее й целенаправленнее. І ці якості були не тільки у фізичному плані, але й багато в чому психологічні. Спорт я кинула из-зи сильних постійних травм і тривалої депресії, що з'явилася на тлі того що я стала ізгоєм у класі, мене боялися й намагалися не спілкуватися через мою агресивність. Єдиною спортивною відрадою стала баскетбольна команда, у якій я учавствовала й постійна участь у всіх шкільні заходи(танці, спів, малювання, вірші). Єдиним іншому залишився собака, з родителями вічні конфлікти, люди не розуміють - як отут радуватися. У той час я початку писати вірші, їх було дуже багато, але вони були написані настільки "не живим" людиною, що зараз стає страшно. Ця "велика" депресія мене дуже загартувала. При одній з дурних спроб суїциду я зрозуміла, що треба жити далі, треба мінятися самої й мир теж змінитися. Так і вийшло, після дуже важкого переломного моменту я стала відкритої й придбала дуже багато друзів, почала навчатися й підготовкою до надходження. Результат приголомшив мене : я не могла встигнути на всі зустрічі куди мене запрошували, школу закінчила хорошисткой і надійшла в ДОННТУ на бюджет на спеціальність "фінанси".

Університет

Університетське життя- це дійсно казка, так багато цікавих людей, стільки всього нового, пари, викладачі, студенти. Я гордо називала себе студенткою. В активістське життя університету не лізла, у школі вистачило.с Із першого ж курсу початку захоплюватися настільки різноманітними інтересами : малювання, аматорський великий теніс, в'язання, шиття, ролики, спортивні й східні танці, брэйкданс і т.д. На третьому курсі відбулася сама більша втрата в моєму житті - у мене вмер мій пес, я ніколи не думала, що це може бути настільки боляче, я знову початку замикатися в собі й два місяці практично ні з ким не спілкувалася. Але життя продовжилося й у цьому допоміг університет своєї неостановимым потоком енергії, постійне спілкування й збори напевно одні із самих моментів, що запам'ятовуються. На четвертому курсі (наприкінці ) я зважилася на зміну спеціальності. Магістрантом я стала вже на спеціальності "Керування інноваційною діяльністю", де мене вразив нестандартний підхід викладачів і підготовка нас до світі бізнесу й роботи. Тут я придбала величезний досвід у спілкування з людьми, придбала багато навичок і знань. Вибір теми магістерської роботи зайняв у мене небагато часу, оскільки проблема екології в нашій державі була і залишається найбільш актуальною. Вивчаючи специфіку нашого регіону, необхідно задуматися саме над тим, яким чином захистити атмосферу, водний басейн і ґрунти від шкідливих викидів промисловості. Тема мого диплома звучить так: «Організаційно-економічний механізм обґрунтування інноваційних програм природоохоронного значення». Керівник - доцент, к.е.н. Попова Ольга Юріївна.

У силу свого темпераменту й амбіційності прагнень у мене дуже багато, для початку я буду намагатися одержати ще як мінімум 2 вищі утворення ( політологія й PR-менеджмент). А на будущее я сподіваюся на приголомшуючий успіх, якого я розраховую домогтися сама, не покладаючись ні на кого крім своїх знань і сил.