Завалкін Дмитро Олександрович

Факультет: Обчислювальної техники та інформатики [ОТІ]

Спеціальність: Програмне забезпечення автоматизованих систем [ПЗ]

Тема магістерьскої дисертації: "Аналіз та оцінка ефективності паралельних різницевих методів розв’язання ЗДР на кластері"

Науковий керівник: Фельдман Лев Петрович, професор, д.т.н.

Email: dimzav@gmail.com [dimzav at gmail dot com]

Стисле резюме

Уміння та навички:

HTML, CSS, Javascript
PHP, MySQL
OOP, патерни проектування, методологія розробки ПО

Професійний досвід:

Досвід створення сайтів

Додаткові навички:

SQL, UML
C/C++, MS Visual C++, MFC, C#
Java, Python, Perl, Delphi, Assembler
Lisp, Prolog

Особисті якості:

енергійність, цілеспрямованість, комунікабельність, уміння працювати в команді
мови: англійська, російська, українська
сімейний статус: не одружений

Середній бал під час навчання: 4.88

Дитинство

Я народився 29 червня 1986 року в місті Ясинувата Донецької області. Мої батьки: мати — Завалкіна (Моісеєнко) Олена Єгорівна, отец — Завалкін Олександр Дмитрович.

Першим моїм дитячим садком був "Дзвіночок", але ходив я в нього недовго (тому я його взагалі не пам'ятаю) — він був далеко від нашого будинку й мене незабаром перевели до дитячого садку "Сонечко". Самий яскравий спогад про дитячий садок "Сонечко" — — як ми випалювали на дощечках різні картинки, одна з них, здається, навіть збереглася в мене.

Мені виповнилося 6 років, коли наша родина переїхала до міста Авдіївка Донецької області, і я став ходити до дитячого садочку "Маля". У цьому дитячому садку й відбулося моє перше знайомство з обчислювальною технікою. У "Маляті" було встановлено ігрові автомати й кілька комп'ютерів (якої моделі не знаю, мене в той час більше цікавили інші речі), нас групами водили гратися на них. Знайомство, на жаль, виявилося недовгим — до нас у дитячий садок з оглядом приходив лікар-логопед. Виявилося, що я не вимовляю літеру "р" — і мене перевели до дитячого садочку "Вербиця", в штаті якого був лікар-логопед. Найяскравіші спогади того часу — це медаль, якою нагороджував лікар-логопед за успіхи в навчанні, її давали поносити на цілий день, діти, які не відвідували логопеда, дуже цьому заздрили.

Школа

У 1993 році, коли мені виповнилось 7 років, мені довелося піти до школи. У той час у нас у місті з'явилася приватна школа №9 — до неї я й пішов у перший клас. Ще в дитячому садку дідусь навчив мене читати й писати — тому в першому класі вчитися мені було легко, його я закінчив з усіма п'ятірками. Після того, як я закінчив другий клас, наша приватна школа закрилась, у третій клас я пішов вже до авдіївської загальноосвітньої школи (АЗШ) №6, де й провчився до 9 класу.

Моїми улюбленими предметами в школі були математика, історія й географія. Інші предмети я теж намагався добре вчити. Ходив на олімпіади й по улюблених предметах, і по деяких інших (наприклад, по біології). Посідав різні місця, але на обласну олімпіаду по жодному із предметів я не потрапив. У 9 класі я вирішив вступити до ліцей при Донецькому національному університеті (ДонНУ), тому в для підготовки до вступного екзамену з математики я записався до відкритого математичного коледжу (ВМК) при ДонНУ, де й провчився рік у групі Павлова О.Л.

І от настав день здачі вступних іспитів. Вступний іспит у математичний клас був один — тестування з математики. У квитку було 25 тестів — 5 рівнів складності по 5 питань у кожному. Перші 4 рівня (20 питань) я розв'язав, а на 5 останнього рівня складності, що залишилися, залишилося хвилин 5 — їх я заповнив практично навмання (і навіть один або два вгадав). Результатів довелося чекати до п'ятої години вечора, але очікування коштувало того — я вступив до ліцею.

Ліцей

У 2001-2003 роках (10 та 11 класи) я навчався у ліцеї при ДонНУ, навчатися в ньому, у порівнянні зі школою, було дуже важко. У ліцеї був шестиденний навчальний тиждень і щодня не менше трьох пар, плюс година їзди на автобусі між Авдіївкою і Донецьком, спочатку я сильно втомлювався, але через кілька місяців це стало для мене звичним розпорядком дня. Хоча ліцей при ДонНУ — це "перший на східній Україні україномовний ліцей", але українською мовою викладалися не всі предмети, наприклад, фізику нам читали російською мовою. Спочатку навчатися українською мовою було важко, але через пару місяців уже не було ніяких проблем.

На початку 11 класу постало питання, куди вступати після закінчення ліцею. Як випускник математичного класу ліцею при ДонНУ я мав право без іспитів вступити до математичного факультету ДонНУ на "чисту" математику, але великим математиком я себе не почував, я починаючи з 10 класу захоплювався програмуванням. Тому був вибір — або вступати на прикладну математику до математичного факультету ДонНУ або до факультету обчислювальної техники та інформатики (ФОТІ) Донецького національного технічного університету (ДонНТУ). Вибір було зроблено на користь ФОТІ ДонНТУ із двох причин: по-перше, у ДонНТУ (тоді ще ДПІ) навчались мої батьки, а по-друге — до ДонНТУ можна було вступати за рейтингами, що збільшувало шанси на вступ. Для ще більшого підвищення шансів на вступ я вирішив записатися на підготовчі курси з інформатики. Записатися на курси при ДонНТУ не вийшло — я занадто пізно прийшов подавати заяву — заняття вже почалися. Тому я записався на курси, які проводив Донецький центр підготовки абітурієнтів (ЦПА). Заняття на курсах проводилися по неділях по 5-6 годин на день, що в сукупності із шестиденним навчальним тижнем у ліцеї змушувало мене їздити сім днів на тиждень до Донецька — усе це було дуже важко. Але страждання не виявилися даремними — у результаті я вступив за рейтингами на бюджетну форму навчання на спеціальність програмне забеспечення автоматизованних систем (ПЗ).

Університет

Потрапив я до групи ПЗ-03г, де й провчився до самого кінця четвертого курсу. Група в нас була гарна, але, на жаль, до кінця четвертого курсу з 20 людей залишилося лише 12 — хто перевівся на заочне відділення, хто залишився на повторний курс.

За чотири роки в мене з'явилося багато друзів на нашому потоці, але самим близьким мені Другом (так-так, саме з великої літери, це не помилка) став Астахов Олексій В'ячеславович. З ним ми провчилися 4 роки, отримали диплом бакалавра з відзнакою з однаковим середнім балом 4.88 і разом потрапили на бюджетні місця до магістратури. Навчання в університеті виявилось на порядок легшим, ніж у ліцеї, особливо на першому й другому курсі, я навіть міркував вступити на другу спеціальність — але так і не зібрався.

За час навчання університет став для мене другим домом, і мені буде дуже важко його покинути в грудні після захисту магістерської дисертації, тому я буду намагатися залишитися в аспірантурі, щоб ще мінімум три роки не покидати рідного вузу.

Плани на майбутнє

Перша моя ціль — успішно написати й захистити магістерську дисертацію. Друга — вступити до аспірантури. У далекому майбутньому я бачу себе кандидатом (а може, чому б ні, і доктором) технічних наук, керівником проектів або керівником відділу у серйозній компанії, яка займається розробкою ПЗ, а може, і власником власної компанії по розробці ПЗ.