Штришки до портрету

      Я, Рибакова Олена Олександрівна, народилась 25 лютого 1986 року в м. Харькові в молодій родині студентів-ветеринарів. Не пам'ятаю, яка у той день була погода, чи достатньо яскраво світило сонце, в якій чверті знаходився Юпітер и т. і., напевно, це не вагомо. Після закінчення зооветеринарного інституту і прохождення всеможливих практик, суміщених зі скитаннями моїх батьків по просторах Радянського Союзу ми, врешті решт, оселилися в с. Дачному Мар'їнського району Донецкої області. Мама - Рибакова Наталія Олександрівна, видатний спеціалист - ветеринарний лікар. Її буквально знає по-батькові кожна поважаюча себе собака м. Курахове. Брат - Дмитро (молодшенький) третій рік жалобить викладачів Донецького політехнічного технікуму. Не буду оголошувати свій середній бал, тому що пишатися особливо нема чим.

      У школі вчилась легко і кожен останній дзвоник мені давали якісь папірці, а іноді навіть цукерки. Перший досвід маніпулювання людьми - у якості старости. Батьки мріяли про те, що я піду по їхнім стопам, а я на тей час ще не визначилась, хто я - «технарь» чи гуманітарій, але напевно - не єстествознавець да й розмір стопи не той. Якось мама возила меня показати свій ВНЗ - ХЗВІ - чудове студмістечко у лісі, зі своїми ставками, зоопарком, усюди чисто, квіти... а повітря... але було вже пізно, тому що я вже 3 роки як потрохи відкусувала (зуби берегла) і пережовувала чматочки різних наук в ДонНТУ. За ці 5 років кафедра геоінформатики і геодезії стала для меня домом. У цьому домі було різне - немотивована радість, сміх, музика, сльози, бадьорі пробіжки з незарахованими лабами за день до іспиту, блокування викладачів на кафедрі, спокійний сон в библиотеці, улюблена каша «Артек» і нелюбима гречана каша (Респект тьоті Галі) і, звичайно ж, стереокомпаратор. Коротко про вступ - Де це Артема 58? - страшне фото в 1.113 (хто тоді знав, що цим фото я буду 5 лет лякати кондукторів громацького транспорту?) - подання документів («геодезія» - красиве слово)- рейтинги (дякуючи Сканаві)- моє прізвице вище горизонтальної риски між «Б» и «П»(ура) - здравствуй, 7й гуртожиток, мені належить зробити тебе чистіше, тим паче, що завжди є куди рухатись у цьому напрямку - збори «куриць не птиць» в БНЗ. І понесло, закружило, затрясло. Рідна група ІГ-03 таяла на очах, гублячи бійців після каждої сессії, лише на 4 курсі сформував монолітний комок з 5-ти ціпкіх і готових вмерти за диплом бакалавра леді.

      Кожна літня практика проходила в пригодах, часом кримінальных. В муках народжувався наш перший професійний досвід. А якщо отримані в результаті вимірювань дані після обчислення виявлялися недостатньо точними, ми молились та прибігали до різних «магічниx заклинань» ночами і по закінченню «молитв» ластик практично зтирався, калькулятор червонів, але дані, все таки, ставали більш симпатичними. Ми могли винести все: пекучу спеку, зливу, шквальний вітер, комах (можливо, смертельно небезпечних), увагу до себе людей з різнобічними відхиленнями (тут то ми і зрозуміли, навіщо нам видали топори). Та все минає, лишаються тільки шрами і записи о судимістях.

      Гуртожиток. Як багато у цьому слові впиталось для мене за 5 років... Які б чутки і упередження не супроводжували його, зате не сумно, а якщо сумно, можна розважити себе і оточуючих - захворіти на чесотку, заварити друзям кофе з залишками горемичного таргана, і, врешті решт, завести собі собачку, кішечку або хом'ячка на радість сусідам. Насправді, гуртожиток показує нам нас самих з коэффіціентом правдоподобія = 1. Після 4 курсу проходила виробничу практику на ПП «Топограф». По закінченні практики ще довго не могла з ним розлучитися і приходила у якості «вільного гостя». Не скажу, що я їла собак на цій справі, але вже дещо можу, а іншому не складе великого клопоту навчитися.

О пристрастях (здебільшого пагубних)

      У часи відпочинку мене можна несподіванно застати з книжкою. Із не залишивших байдужою авторів: М. А. Булгаков, В. C. Пікуль, Гі де Мопасан, Сережа Есенін, Едічка Лимонов. У вільний від креслення в моїй улюбленій програмі AutoCad час я в ній малюю. Синім по білому.

Вони намагалися зробити з мене людину

      Користуючись клавіатурою, просто не можу не відмітити наступних:

Мого шкільного вчителя математики - Височину Ольгу Олексіївну за необгрунтовану віру в те, що з мене вийде щось добре.

Мого репетитора з інформатики - Сплошнову Жанну Анатоліївну, котра ілюструвала, що задачу можна вирішувати різними шляхами (є навіть шляхи для таких ледацюг, як я, їх офіційна назва «в обхід»).

Викладача висшої математики Шевченко Татьяну Степанівну за тe, що навчила сидіти рівно, ходити колінками вперед і втлумачила головну задачу метаматики для дівчат: вийти заміж з розрахунку.

Завідуючій 7м гуртожитком Світлані Миколаївні Рощіній слід віддячити за привиту стійкість до побутових невряддь та за любов до братів наших меньших і братів братів наших меньших: «Тарганів у нас нема, їх з'їли пацюки».

Особлива подяка головному спеціалісту ПП «Топограф» Наталії Фірсовні Степановій за те, що навчила мене Земпру, користуватися лезом, робити "чудеса" на ксероксі і боятися прокуратури.

Плани:

навчитися говорити «ні», зробити на всю спину, а якщо не поміститься - і нижче татуювання кресленнь водних, електро-, каналізаційних комунікацій 7го гуртожитка, а може зненацька знадобиться? (навіяно Скофілдом), але мама дозволить тільки маленький інь-янь, зробити знігвалящу карьєру за ланцюгом «молодший технік - технік - старший технік - інженер-геодезист/землевпорядник/стоматолог - молодший технік», або кинути якір біля неприступного скалистого берега і видовбати на ньому тиху сімейну гавань. А поки що я безтурботно віддаюсь останнім учбовим денькам і одна із самих великих проблем, що рояться в передчасно сивіючій голові - як написати солідну біографію? Стиль, орфографія, пунктуація автора будуть потріпані безжалісною цензурою.