МАТВІЙЧУК   Євген Миколайович

Стисло про головне

Середній бал за період навчання в університеті склав 4,97. Вільно володію російською й українською мовами. Добре знаю англыйську мову. В обсязі, достатньому для читання й переписки, володію німецькою мовою.

За час навчання в університеті мною отримані навички програмування на мовах: Pascal (Delphі), C/C++, Assembler, програмування мікроконтролерів; роботи з UNIX-подібними системами й базами даних Oracle; настроювання мережного встаткування, у тому числі фірми Сіsco. Маю навички роботи з пакетами: Adobe Photoshop, Corel Draw, MS Flash, 3D Max, NetCracker, Lab Vіew, Компас і т.ін., швидко опановую нові. Захоплююся фотографією, електронікою, програмуванням, спортом та ін.

Автобіографія

Дитинство

Мені пощастило народитися в Києві, де моя мама, Вікторія Іванівна, працювала на машинобудівному заводі після закінчення Донецького політехнічного інституту. У віці двох тижнів "із хвостиком" я брав участь у першому в житті подорожі - перельоті з Києва в Донецьк, де нас із мамою чекали бабуся Елеонора Олександрівна, дідусь Іван Іванович і прабаба Аза Федорівна. Саме тут і почалася свідома частина мого життя. Трохи пізніше в Донецьк переїхав батько Микола Васильович.

Як говорить моя бабуся, я спочатку навчився бігати, а тільки потім уже ходити. Досить довгий коридор був ідеальним місцем для забігів, головне було - міцніше триматися за бабусину руку. Одним з моїх улюблених занять у дитинстві була модернізація структурованої кабельної мережі квартири. Проводив я її фломастером прямо на стінах. По такому ж принципі були організовані комутатори й інші пристрої. Мабуть, це був перший прояв інтересу до майбутньої спеціальності. :) Трохи пізніше я став втілювати свої ідеї, зв'язуючи вузлами шнури від електричних приладів. До мого щастя, були придбані спеціальні пластмасові заглушки для розеток. Коли мені було 4 роки, народився брат Вітя, а потім і сестра Ліза - дитинство стало набагато веселіше!

До дитячого садку я не ходив, але замість цього кілька разів на тиждень відвідував курси естетичного виховання дітей. Вони містили в собі безліч різних кружків: малювання, ліплення, танців і т.п. Тут я почав вивчати англійську мову - це був один з найцікавіших кружків.

Школа

До школи я пішов 1 вересня 1993 року. Всі 10 років мого навчання пройшли в стінах школи №19. Зараз вона називається ліцеєм з поглибленим вивчанням іноземних мов (особливо німецької). Учився я досить не погано, хоча іноді моя поведінка залишала бажати кращого. Мене часто виганяли з уроків з англійської за те, що я встигав розмовляти й сміятися із сусідкою по парті й тим самим не давав займатися всім іншим. Учителька російської мови, будучи педагогом старого загартування, любила практикувати покарання у вигляді постановки провиненого в кут або позачергового прибирання кабінету. Навіть уже й не пам'ятаю, за які гріхи я відбував їх :).

Однак потрібно сказати, що у вивченні точних наук я завжди проявляв серйозність і увагу. Улюбленими предметами були фізика й хімія. В 8 класі я навіть став призером обласної олімпіади по з, за що був нагороджений поїздкою в Артек. Значних успіхів я також досяг в олімпіадах по фізиці й інформатиці. У школі часто проводили КВК, на яких обігравалися різні фізичні закони й хімічні явища, і наша команда регулярно займала в них перше місце.

Майже сім років я провчився в класі з поглибленим вивчанням англійської мови. Декілька років ми навіть вивчали німецьку. Коли в 10 класі створили математичний клас, я відразу ж записався до нього. На уроках алгебри й геометрії із чудовим викладачем Вірою Никанорівною ми вирішували більш складні завдання, у нас було більше уроків фізики, хімії й біології, чим в інших класах. Все це допомогло мені вступити до університету за результатами рейтингів ще на початку квітня.

Школу я закінчив в 2003 році зі срібною медаллю. Після випускного всі розійшлися власними шляхами, у кожного почалося своє "доросле" життя. Деяких своїх однокласників я так і не зустрічав з тих пір. Прикро.

Вибір місця подальшого навчання для мене був не складним - я давно вирішив, що буду вивчатися в ДонНТУ. Тут працює моя мама, і тому мені часто доводилося ще в дитинстві бувати в неї на роботі, університет давно став для мене майже рідним. Куди складніше було визначитися зі спеціальністю. При надходженні на факультет КІТА крім математики, здавалася фізика - предмет, що я думав, знаю краще, ніж інформатику на ОТ. Найбільш перспективною та цікавою здалася спеціальність ТКС, ще й звучить не погано! Тому приблизно за пів року до вступу я почав додатково займатися на підготовчих курсах, що дозволило показати непоганий результат на рейтингах.

Університет

Не жалую я про вибір спеціальності ще й тому, що вибравши іншу, я б можливо й не зустрівся з усіма тими чудовими людьми, з якими мені пощастило подружитися. Наша група, ТКС-03а, виявилася дуже дружної й згуртованою. Кожний був особистістю, по своєму цікавою та індивідуальною, і в той же час разом ми становили один веселий колектив. Буквально через півтора місяці після знайомства ми поїхали відпочивати в ліс, у Брусин, на вихідні, де ще більше подружилися й краще пізнали один одного. Потім ми ще не однократно влаштовували подібні виїзди й вилазки на природу та пiкнiки в садочку у Iгоря.

Хоча самою масштабною з них, звичайно ж, був похід у Крим улітку після першого курсу. Мабуть, для всіх крім Лілі відпочинок з рюкзаком і наметом був уперше. До того ж ми самі придумали маршрут і самі його пройшли (ну майже весь пройшли :) ), без керівника. Хтось може сказати, що це було легковажно, нерозумно й небезпечно, але те відчуття свободи, що випробовуєш коштуючи на вершині гори, і спостерігаючи як десь унизу, за обривом на тлі моря ширяють птахи, не зрівняти ні із чим. Напевно, спогади про похід - одні із самих яскравих за увесь час навчання, це те, що залишиться на все життя. Після цього, ходити влітку в Крим стало доброю традицією, але той перший раз не забудеться ніколи, а Артем, Артур, Діма, Ліля й Серега, залишаться друзями назавжди.

У дружному колективі й учитися набагато цікавіше і простіше. Роки бакалаврату пролетіли практично миттєво.

Коли ми були курсі на третьому, мені й Лілі запропонували взяти участь у театральному кружку, що був організований на Німецькому Технічному Факультеті. Хлопці й дівчата ставили спектаклі за власноруч написаними сценаріями, з використанням власної музики й оригінальної режисури. Це було вкрай цікаво й допомагало здорово відволіктися від навчальних проблем. Хоча мій театральний дебют відбувся ще в третьому класі (я грав Козла у "Кішкиному будинку") багато чого було як у перший раз: театральні майстерні, тексти на німецькому й т.і.

Навесні нас запросили на фестиваль німецьких театрів в Угорщину. Публіці настільки сподобалося як ми за допомогою мови жестів (німецький більшість тоді знали ще на початковому рівні, ну а деякі взагалі не знали :) представили спектакль за власним сценарієм, що наступний фестиваль було вирішено провести в Україні, а ми, відповідно, були його організаторами.

Зазвичай говорять, що чим старше курс, тим легше вчитися. У мене ж усе було навпаки. У першому семестрі, звичайно, відчувалася різниця зі школою, і було трохи незвично, але це навантаження не зрівнятися з тим, що було наприкінці четвертого курсу. Крім навчання я додатково займався англійською й німецькою мовами, брав участь у репетиціях нової п'єси, допомагав організувати театральний фестиваль. Як виявилося, організація фестивалів - справа досить заморочлива, що віднімає багато сил, часу й нервів, але разюче цікава. Проте я гадаю, у нас усе вийшло не погано, принаймні, ми дуже намагалися, і нашим гостям сподобалося, а це - головне. Якби мені зараз запропонували брати участь у чому-небудь подібному, я б погодився без коливань.

Крім того, в цей же час компанія МТС (тоді ще UMC) оголосила конкурс серед студентських команд, що навчаються в різних вузах України, темою якого було поліпшення якості мобільного зв'язку. Всю весну п'ять 5 чоловік з моєї групи (і я в тому числі :) ) готовили проект на конкурс, а в травні успішно представили його в Києві й, посівши перше місце, виграли поїздку на виставку сучасних інформаційних і телекомунікаційних технологій CeBіt-2008 у Ганновері. Я вперше побував у Західній Європі, і можна сказати, що ця поїздка змінила мій світогляд. Я був уражений тим, як, продумуючи все буквально до дрібниць, можна значно поліпшити якість життя, скоротити вплив цивілізації на навколишнє середовище, зберегти здоров'я націй, і тим, як багато нам, нашому поколінню має бути зробити в Україні, щоб наша країна досягла європейського рівня розвитку.

Таким чином, можна сказати, що моє навчання в університеті точно не була нудним, а навпаки повним різноманітних цікавих і захоплюючих подій. Напевно, це дійсно - кращі роки життя.

Серед планів на майбутнє, у першу чергу, звичайно ж, написання магістерської роботи і її успішний захист, пошук гарної, і в першу чергу цікавої роботи зі спеціальності з можливістю подальшого розвитку.