Я, Козік Андрій Ігорович, у 2003 році закінчив Макіївський металургійний технікум з червоним дипломом за фахом "Обробка металу на верстатах і автоматичних лініях", у 2007 – одержав диплом бакалавра Донецького національного технічного університету за фахом "Металорізальні верстати та системи". Середній бал за період навчання в університеті склав 4,4. У дійсні час навчаюся в магістратурі даного вузу. У собі можу відзначити наступні риси характеру: цілеспрямованість, порядність, чесність, відповідальність. Маю досвід роботи з комп'ютером, зокрема освоюю різні пакети CAD/CAM систем. Захоплення – спорт (футбол, баскетбол, настільний теніс, плавання), комп'ютер, спілкування з друзями.

---

        Я народився в чудовому місті Макіївка, Донецької області, 4 вересня 1984 року і був першою дитиною в родині. Мій батько Козік Ігор Вікторович мав технічну освіту – у наслідок нещасливого випадку в 1991 році на Макіївському металургійному Комбінаті (де він працював) – він гине. Мати, Козик Тетяна Іллівна 1964 р. інженер по кадрам, має технічну і незакінчену вищу освіту, із самого дитинства привчала мене до працьовитості, що і до тепер є моїм девізом у житті. Молодша сестра Козик Майя Ігорівна, 1986 року народження, цього року закінчує Донецький національний технічний університет і буде фахівцем з "Економіки гірських підприємств".

        У дитинстві за словами матері, був спокійною і невередливою дитиною, але з тих пір як зробив свій перший крок мене ніби підмінили, під час прогулянок, в будинку, був дуже рухливим не даючи відпочинку батькам і нянькам. Дитинство думаю було як і в усіх, друзі, вулиця, ігри, дитячий сад. Так і проминуло моє дитинство в тихому спокійному районі міста Макіївки, яке на жаль частинами збереглось в моїй пам'яті. І от у 1990 році я пішов у перший клас загальноосвітньої школи №21 міста Макіївки. Перші два класи я вчився під чуйним контролем батька. Батьки відразу помітили що в мені є схильність до точних наук (математики).

        У силу загибелі батька (1991р.) ми переїжджаємо в новий район, де як здавалося мені починалося "нове життя". Можливості ходити в стару школу не було, тому що вона знаходилася на досить великій відстані від нового місця проживання, і мама приймає рішення про переведення у школу по сусідству з будинком – це була загальноосвітня школа №7. Ідучи першого вересня в нову школу, виявилося, що я потрапив у знову сформований клас (3Б), це було як "друг раз у перший клас". Батька не було, вчився далі сам, пізнаючи всі тяготи навчання, тому що у матері було і без того безліч проблем, що б обтяжуватися її своїм поганим навчанням. У школі був не відмінником, але червоніти через мене на батьківських зборах не приходилося. Школа розкрила в мені талант до малювання, а пізніше і до креслення. В шкільні роки активно займаюся пошуком себе у спорті, відвідуючи спортивні клуби по футболу, боксу, настільному тенісу і т.і. І усе-таки футбол виявився для мене ближче, у який я дотепер люблю грати у вільний час. Майже усе своє літо в шкільні роки проводив у дитячому оздоровчому таборі ім. Зої Космодемьянской у місті Маріуполеві.

        Після вдалої здачі іспитів у дев'ятому класі, порадившись з близькими, було прийняте рішення продовжити навчання в Макіївському металургійному технікумі за фахом "Обробка металу на верстатах і автоматичних лініях". На подив мені знову пощастило, цю спеціальність відкрили тільки цього року. Як би я хотів описати перше враження про технікум "інший світ", де усі для мене було нове (пари, лекції, семінари, а саме головне сесія). І так потрапивши в нову обстановку почав потихеньку пристосовуватися й активно вливатися в навчальний процес і колектив, намагаючись брати участь у більшості культурних заходів і спортивного життя групи (змагання з футболу, баскетболу і т.і.). Хотілося б відзначити надзвичайно дружний колектив нашої групи з якою ми пройшли весь процес навчання, що протягом усіх чотирьох років супроводжував чуйний класний керівник (куратор) Ларіна Наталя Євгенівна і звичайно ж викладацький склад, завдяки якому ми одержали чималий багаж знань. Що б допомагати матері з кінця третього курсу технікуму, починаю підробляти на заправній станції (з тих пір було поміняно чимало тимчасових робіт і підробітків). Переддипломну практику проходив у механічному цеху Макіївського металургійного комбінату, на посаді учня на розточувальному станку, де нарешті познайомився з реальним виробництвом, а не теорією. Темою моєї випускної роботи було – "Розробити автоматичну лінію для виробництва деталі типу "Вал"", що була захищена – на відмінно.

        У 2003 році закінчуючи технікум з "червоним дипломом", вирішую спробувати вступити у Донецький національний технічний університет, здавши вступні іспити мене приймають на перший курс (тому що в технікуму не було договору з ДонНТУ) за фахом "Металорізальні верстати і системи"

        На сьогоднішній день я навчаюся в магістратурі "Донецького Національного Технічного Університету", і пройшовши настільки довгий шлях до заповітної мрії, своїм обов'язком вважаю стати фахівцем високого класу у своїй галузі тому що розумію, як необхідний якнайшвидший темп розвитку машинобудування України. Адже завдяки ефективному використанню саме цієї галузі промисловості можна збільшити добробут нації. Я намагаюся бути різнобічною людиною, використовувати отримані знання цілеспрямовано, при цьому використовуючи сучасні комп'ютерні технології, адже за ними майбутнє.

        Що стосується моїх планів на майбутнє – найближчим часом сподіваюся успішно захистити магістерську роботу, причому неважливо продовжу я подальше навчання, або стану працювати за фахом, я кину усі свої сили на те, щоб моя діяльність приносила користь.