| Автореферат |
I Дитинство золоте
23 лютого - свято всіх чоловіків - День захисника Вітчизни. У 1987 році цей день став знаменним для мого батька. У родині Жаботіних народився син Жаботін Андрій Анатолійович. І це я!
Батько - Жаботін Анатолій Петрович - 38 років трудової діяльності пов'язані з професією, обраної в юності, працює електромонтером на Авдіївському коксо-хімічному заводі. Як то кажуть, з електрикою на «ти». Може тому з раннього дитинства все, що було пов'язане з цим фізичним явищем, викликало у мене живий інтерес. Мати - Жаботіна Ірина Йосипівна - вчитель російської мови та літератури за освітою, але, за волею долі, трудову біографію пов'язала з обчислювальною технікою. З 1984 року працює на інформаційно-обчислювальному центрі АКХЗ оператором ЕОМ. Молодший брат - Жаботін Максим Анатолійович - 1990 року народження. На даний час «гризе граніт науки» в Донецькому національному технічному університеті.
Перший рік мого дитинства відзначений частими змінами місць проживання. В два роки я, нарешті, «осів» у рідному селі з гордою назвою Орлівка. Ріс я забавною почемучкою. Величезна кількість питань - чому йде сніг, дощ, чому вночі темно, а вдень світло - вимагало відповідей. Допомагали пізнати навколишній світ дорослі - батьки, бабусі, дідусі, прабабуся. У будинку завжди дуже цінувалася книга. У мене було багато дитячих книжок. Цілу книгу віршів Корнія Чуковського я знав напам'ять. Зимовими вечорами ми її вивчили з моєю прабабусею. У 5 років я пішов в дитячий садок. Нудно було там, більше всього не любив спати вдень. Але я знав, що це ненадовго - скоро піду в школу. Школа - загадковий і незвичайний світ дорослих дітей. З нетерпінням чекав цієї чудової миті.
І ось 1 вересня 1993 року!
II Перший раз у перший клас
Початок мого «походу» за знаннями виявилося не таким, як я собі уявляв. Нудно, мрачно, нецікаво. Перший і другий клас пройшли як у сонном царстві. У третьому класі до нас прийшла нова вчителька. Шкільний світ заграв іншими яскравими фарбами. Начання стало в радість. Математика - улюблений предмет, а читання книг відкривало стільки нового і цікавого.
III Середня школа
Наступним етапом життя став 5 клас - перехід в середню школу. Для десятирічного хлопчика це здавалося переходом на якийсь новий, високий рівень освіти. У голові роілись найнеймовірніші думки: нові вчителя, нові предмети - як все буде. Все виявилося просто чудово. З'явилося багато нових предметів: фізика, хімія, географія. Все настільки цікаво і захоплююче. Особливо «підкупила» фізика. Я зміг отримати відповіді на багато питань які мене цікавили. А найголовніше, вона стала як би «призмою», що дозволяє по іншому подивитися на явища і речі оточуючого нас світу. Я полюбив цю велику науку. Вчитися мені було легко. Завдяки гарній пам'яті, я основний навчальний матеріал засвоював ще на уроці, для підготовки домашнього завдання використовувалося мінімум часу. Вільно часу виявилося багато. Перегляд телевізора - це не моє, коли навколо стільки нового і цікавого можна освоїти. Тому я з головою «занурився» у всякого роду гуртки та секції. Я досить довго і успішно займався бальними танцями. 4 роки займався кікбоксингом. Дуже вдячний нашому тренеру, Олександру Михайловичу, який дав крім відмінної фізичної підготовки, твердість духу, прагнення до перемоги та бійцівські якості. Я систематично грав у футбол, волейбол, баскетбол, брав уроки гри на гітарі. Вдома я бував рідко, графік занять та захоплень був дуже щільний.
Не встиг озирнутися - 11 клас. Настав час вибору майбутньго дорослого життя. З дитинства ми мріємо про дуже різні професіі. У третьому класі я хотів стати космонавтом, в гіршому випадку льотчиком-випробувачем. Смішно зараз! Коли подорослішав, приходили думки про військову кар'єру. Не дарма ж я народився 23 лютого. З самого дитинства мене цікавили історії про сильних і вольових людей, які здійснюють героїчні вчинки. Я дуже захоплювався літературою про війну, особливо подіями Другої світової війни. Багато читав про подорожі та пригоди. Але стаючи доросліше, я все більш розумів, що це всього лише на всього дитячі захоплення. Тоді стати військовим здавалося красиво, романтично, гідно справжнього чоловіка. Але реально дивлячись на світ, я зрозумів, що майбутня професія повинна бути не тільки цікавою, але й забезпечувати матеріальний добробут.
З вибором вищього навчального закладу питань навіть не виникало. Було тверде рішення вчитися в одному з найкращих закладів України - ДонНТУ. Зі спеціальністю було складніше, але в підсумку, проаналізувавши всі «за» і «проти» я зупинився на ЭМО - Електромеханічне обладнання енергоємних виробництв. Складені випускні шкільні іспити. Позаду серйозні випробування вступних іспитів. Щасливий момент наказу про зарахування до ВУЗу.
Ура! Я с т у д е н т! Як це звучить гордо!Але я ще не знав, що мене чекає попереду.
IV Університет
Перші враження про університет були дуже яскравими. Навколо безперервна метушня, життя б'є ключем. Не можна просто плисти за течією, якщо, звичайно, не хочеш «потонути» на найближчій сесії.
З першого курсу я поставив перед собою мету отримати повноцінну освіту. Найбільше в житті я не люблю програвати, бути на другорядних позиціях. Щоб цього не допустити, я готовий боротися. Як то кажуть: «Вище! Швидше! Сильніше! » Я вважаю, це і є двигун розвитку людини. Прагнення вперед, прагнення бути краще - ось ті фактори, які з «сірої маси» перетворюють людину в неординарну особистість. Може це звучить голосно і пафосно, але я вважаю, це добре, якщо людина прагне стати краще, а не просто «пливе за течією».
Так, про що це я? Ах так, університет.
В університеті вчитися було цікавіше, ніж у школі. Взагалі, ці роки, мабуть, найкращі. Знайомства з цікавими людьми, пізнання багато нового, увлекательного (а часто і не дуже, але корисного).
Вчитися було цікаво, у чому важлива заслуга викладачів, які передавали нам свої знання та вміння.
При виборі керівника диплома робив акцент на те, що б людина була якомога ближче до виробництва. У цій сфері в майбутньому належить працювати. Ним став Ткачук Олександр Миколайович. З темою диплома проблем не виникло. За час навчання для мене найбільш цікавими були електропривод та електричні машини. Відповідно, тема диплома: "Розробка рекомендацій з вдосконалення електричних приводів, що працюють в умовах підвищених динамічних навантажень".
Будувати плани на майбутнє дуже складно. Але все-таки, хочу знайти роботу, де б я зміг не тільки розкрити свій потенціал, але й всебічно удосконалюватися і зростати як особистість і фахівець свого профілю. Одержувати від неї моральне і матеріальне задоволення.