Одним з найважливіших і значущих об'єктів державної власності є земля. Державні земельні ресурси, разом з іншими ресурсами держави, повинні сприяти розвитку економічного потенціалу країни. Відповідно, державна політика в області земельних відносин повинна сприяти оптимальному використанню земельних ресурсів для мети розвитку економіки в цілому.
Відносини власності складають основу життєдіяльності будь-якого суспільства і матеріальну основу існування кожної людини. Володіння власністю завжди було пов'язано з матеріальним достатком і наявністю влади. Категорія власності займає центральне місце в системі соціальних відносин і визначає основи державного і суспільного ладу.
Особливе місце в системі відносин власності займає проблема власності на землю як відвічної умови життєдіяльності людини і суспільства.
З проблемами власності на землю тісно зв'язані особливості різних форм її реалізації, перш за все, розпорядження земельними частками, їх арендувати, отримання земельної ренти і ін. Всі ці актуальні проблеми мають велике теоретичне і практичне. Проблеми земельних відносин і власності на землю завжди привертали увагу багатьох економістів різних країн і епох. Цим проблемам надавали значну увагу такі класики і видні дослідники економічної теорії як: Ф.Кене, У.Петті, А.Сміт, Д.Рікардо, К.Родбертус, К.Маркс, А.Маршалл, В.І.Ленін. Земельні відносини аналізувалися в працях Посошкова И.В., Радищева А.Н., Чернышевского Н.Г., Богданова В.И., Столыпина П.А. Після 1917 року і до початку 30-х років різні аспекти земельних відносин досліджували Н.І.Бухарін, А.В.Чаянов, С.Г.Струмілін. Земельні (у тому числі рентні) відносини в СРСР в післявоєнні роки аналізували Булатов А.Е., Болгов А.В., Беляев И.Т., Емельянов A.M., Загай-тов І.Б, Лисов ЇЇ., Карнаухова Е.С., Кузин В.Ф., Пасхавер Б.И., Смирнов И.К., Тихонов Н.А. і інші.
Значний внесок в питання становлення відносин власності на землю в Україні внесли роботи П.Ф. Кулініча, В.В. Носика, В.І. Семчика, Н.І. Тітової, Н.В. Шульги і ін. В деякій мірі питання власності на землю, який є ключовим елементом земельної реформи в Україні, торкнулося в роботах таких вчених, як А.С. Даніленко, А.М. Третяк, М.М. Федоров, И.А. Разумный та ін.
При достатньо широкому спектрі досліджень проблем власності на землю в перехідній економіці багато їх питань ще дуже дискусійних і недостатньо досліджені.
Мета даного дослідження - проаналізувати проблеми права власності на землю і внести пропозиції про можливе удосконалення земельного законодавства.
Поставлена мета досягається шляхом вирішення наступних задач:
1. аналіз інституційного забезпечення прав власності на землю;
2. розглянути форми власності на землю і виділити основні форми на землю в Україні;
3. дослідити питання про необхідність продажу земель з аукціонів (не с/х значення) і виділити пріоритетні форми власності для населених пунктів.
Всі ці питання актуальні і потребують глибокому дослідженні з урахуванням особливостей сучасного етапу переходу до ринкової економіки.
1. Інституційне забезпечення прав власності на землю в Україні
Узагальнюючи світову практику, відносини власності розглядаються як санкціоновані суспільством, але не обов'язково державою, відносини між людьми щодо використовування майна, і, зокрема, землі[6].
З погляду суспільства, права власності виступають як «правила гри», які упорядковують відносини між окремими суб'єктами господарювання. З погляду юридичних або фізичних осіб, вони є «пучками правомочностей» для ухвалення рішень з приводу того або іншого ресурсу.
Для більш повного розуміння відносин власності на землю дамо визначення основних видів прав.
Право володіння земельною ділянкою - це заснована на законі можливість фактичного володіння ділянкою.
Право користування земельною ділянкою - це допустима законом можливість господарської експлуатації землі без втручання з боку держави з урахуванням захисту сусідніх землекористувачів і від дегроадаційних процесів самої землі[6].
Право управління (у тому числі і розпорядження) земельною ділянкою - це допустима законом можливість визначати юридичну долю ділянки, зокрема, змінювати функцію її використовування і здійснювати угоди купівлі-продажу, заставної, надання в арендувати і т.д.
Право на дохід від земельної ділянки - це можливість отримання доходу від фактичного володіння ділянкою у вигляді арендувати платні або прибутку, отриманої в результаті виробничої експлуатації і т.д [6].
Право на капітальну вартість - це можливість отримання доходу власником земельної ділянки як капіталу в результаті її функціонування (використовування) в різній формі.
На сьогоднішній день в Україні існує незадовільне інституційне забезпечення функціонування прав власності на землю (табл.1).
Під інституційним забезпеченням відносин власності на землю розуміються дії органів державної влади, які направлені на встановлення інститутів (норм і правил) і порядку їх дотримання. Правові інститути є синтезованим продуктом досягнутих в суспільстві компромісів, які хоча і не завжди сприяють економічному розвитку проте є передумовою сприяння ефективності ринкових механізмів.
Так з 170 пунктів інституційного забезпечення, за експертними оцінками тільки 3 отримали - «достатнє забезпечення», 64 пункти отримали оцінку - «незадовільне забезпечення» і 103 - взагалі «відсутність».
В Україні «пучок правомочностей» налічує 17 елементів (рис. 1), проте належний розвиток в економічних відносинах отримали тільки три. Це право користування, оренди і право на перехід майна в спадок або за заповітом. Право розпорядження як підфункція управління ототожнюється з функцією управління в цілому. Але управляти не означає тільки розпоряджатися. Це означає, крім того, планувати, організовувати, координувати і контролювати процес реалізації розпорядження.
Рисунок 1 — Структура видів прав на землю по правових та економічних правомочностях [6]
Тому зміна пріоритетів земельної реформи повинна бути направлений на виявлення недоліків інституційної системи і вмонтованих в неї механізмів, і так само удосконалення економічних відносин, які гальмують ефективну дію ринкової економіки або ринкових відносин.
2. Форми власності на землю в Україні
Одним з неспростовних позитивних моментів сучасної земельної реформи є те, що з'явилися предумови для розвитку різних форм власності на землю.
Сьогодні держава декларує три форми власності на землю: державну, комунальну і приватну. Встановивши право комунальної власності на землю новий Земельний кодекс України фактично не згадує про право колективної власності. Проте реально і формально юридично право колективної власності на землю і земельні ділянки визначено за великою кількістю суб'єктів[1].
За даними статистичної звітності 2-зем в Донецькій області на 01.01.07г. в колективній власності знаходилося близько 1% земель області, а це 20955га (рис. 2).
Рисунок 2 — пайове співвідношення форм власності на землю в Донецькій області на 01.01.07р.
Щоб не продовжувати практику нагромадження питань з ускладненою процедурою їх рішення, я пропоную ввести дві форми власності на землю в Україні - приватну і публічну (рис. 3). Ця ідея майже реалізована в нормах діючого Земельного кодексу, де встановлено, що суб'єктами права приватної власності на земельні ділянки є фізичні і юридичні особи.
Рисунок 3 - Візуалізація запропонованих автором форм власності на землю в Україні. Анімація складається з 7 кадрів із затримкою в 150
мс між кадрами; затримка до повторного відтворення складає 500 мс; кількість циклів відтворення не обмежена
Пропоную визнати на законодавчому рівні саме дві форми власності на землю, із наступних причин:
1. це дасть можливість більш чітко сформулювати правовий режим земельних ділянок, які знаходяться в приватній або публічній власності, оскільки визначальною ознакою буде саме форма власності, а не суб'єкт права.
2. на мою думку, не існує принципової різниці з погляду правового регулювання земельних відносин між суб'єктами права усередині кожної з відзначених вище форм власності.
Щодо приватної власності - це конкретно певний суб'єкт права (фізична або юридична особа), який на власний розсуд володіє, користується і розпоряджається своїм майном, не порушуючи при цьому розпорядження законодавчих норм.
Щодо публічної власності, то і територіальна громада, і держава реалізують право власності на землі через відповідні органи влади. Органи влади реалізують надане їм право власності в специфічний спосіб - управління, оскільки об'єкт права безпосередньо не належить посадовцю.
З вищесказаного виходить, що тоді немає необхідності у введенні процедури розмежування земель на державні і комунальні, в запропонованому варіанті таке розмежування не принесе жодного позитиву, оскільки після розмежування порядок використовування земель і державної, і комунальній власності регулюватиметься єдиним законодавством.
3. Пріоритетне землекористування в містах України
Питання про власність на землю нерозривний пов'язано з ринком земель. На сьогоднішній день ринок земель сприймають виключно як купівлю-продаж земельних ділянок. Аренда земель як один з визначальних чинників ринкових відносин незаслужено знаходиться на другому плані [2]. Це торкається і іпотеки земель, про необхідне введення якої ведеться так багато дискусій. Але інститут іпотеки земельної нерухомості дотепер залишається практично не наповненим юридичними нормами, особливо процесуальними.
Продаж земельних ділянок, як початок процесу, був встановлений в 1993 р. двома указами Президента України « Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва»[3] і «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню» [4]. Згодом указом «Про заходи щодо розвитку та регулювання ринку земель населених пунктів, інших земель несільськогосподарського призначення» в примусовому порядку ставилася вимога щодо наповнення державної казни засобами від продажу земельних ділянок "в розмірі не менше одного відсотка зведеного бюджету України".
Донецька область одна з перших областей провела продаж земельної ділянки під промисловим підприємством згідно наказу президента.
З тих пір в місцеві ради і адміністрації надійшло близько 2000 заяв на викуп земель загальною площею більше 800 тис. га на загальну суму близько 200 млн. грн. Продано 1400 ділянок площею 720 га на суму 160 млн. грн.
В Донецькій області динамічно розвивається ринок земель в крупних містах: Донецьку, Макіївці, Маріуполі, Харцизську, Константіновці, Славянське, Краматорську, у Старобешевському, Веліконовоселковському, Марїнськом районах.
Проте практично всі населені пункти страждають від ігнорування розпоряджень норм містобудівного законодавства. Ті міста, які перевиконували план, взагалі залишилися без територіальних ресурсів для подальшого розвитку. З метою недопущення подальшого погіршення ситуації, що склалася, порядок освоєння (переосвоения) міських територій повинен визначатися виключно містобудівною документацією, затвердженою в установленому порядку. В процесі планування територій на регіональному, а особливо на місцевому рівнях необхідно забезпечити реальну можливість участі громадськості.
Останніми роками ведеться дискусія про необхідність продажу земельних ділянок на аукціонах. Проте через неналежне нормативне врегулювання процедурних питань як підготовки, так і безпосередньо проведення аукціону існують варіанти продажу земельних ділянок через аукціон за заниженими цінами.
В даний час у зарубіжних розвинутих країнах земельна політика направлена на націоналізацію землі в містах, оскільки велика частина міської землі знаходиться в приватній власності. Наприклад, в Монреалі - 95% землі приватна. В Іспанії практично вся земля знаходиться в приватній власності. Землю в центрі Лондона продають надзвичайно рідко, оскільки майже вся вона знаходиться в приватній власності.
Всупереч поширеній думці приватна власність на землю в розвинутих країнах зовсім не повсюдна.
В США - якщо штат "молодше" з моменту своєї освіти, тим вище в ньому частка федеральної власності на землю.
Муніципалітети Сполучених Штатів прагнуть скуповувати при нагоді міські землі - приватна власність сковує їх дії по розвитку міської інфраструктури в природоохоронних заходах.
Коли міська земля стає переважно приватною, у міста не вистачає грошей для власного розвитку. Цей висновок легко підтверджується на прикладі великих міст миру з різною формою власності на землю. Ті міста в яких форма власності на землю переважно приватна, як правило, є банкротами. Класичним прикладом є Нью-Йорк, в якому зосереджені найбільші капітали планети. Але це місто є постійним банкротом саме тому що не управляє переважно своїми землями. За ситуації, коли міська земля стає переважно приватною, у міста не вистачає грошей для власного розвитку. Землю доводиться викупляти за ринковими цінами, а грошей в бюджеті, як правило на цю мету немає. І колосальні витрати на модернізацію комунальної інфраструктури, які сьогодні потрібно нести міському господарству, доповнюватимуться витратами на викуп ще вчора державної землі у приватних власників.
Для недопущення такої ситуації найближчим часом повиненно бути вирішено питання про розвиток аукціонів на придбання права аренди на землю а земельні аукціони з продажу земельних ділянок повинні проводитися як виняток для реалізації привабливих бізнес-проектів. При цьому виручені засоби повинні витрачатися виключно на покриття витрат реалізації економічно непривабливих, але украй потрібних для міста проектів.
Донецька область має початок проведення аукціонів на придбання права аренди на землю. Такі конкурси відбулися в Донецьку, Маріуполі, Макіївці, Торезе, Дружковці, у Волновахському, Володарському, Великоновоселковському районах.
Висновок
Управління земельно-ресурсним потенціалом охоплює весь спектр суспільних відносин. Організація системи управління цим потенціалом повинна бути спрямова на стимулювання ділової, інвестиційної активності і підвищення ефективності використання земельної власності, яка як об'єкт підприємницької діяльності служить певною гарантією стабільності бізнесу і відтворюванням капіталу з відповідним доходом для кожного землевласника і землекористувача.
Власність на землю це одне з найважливіших питань в здійсненні української економічної реформи, в цілому, і земельної, зокрема. Тому, основними напрямами зміни пріоритетів земельної реформы повинні бути удосконалення економічних відносин власності на землю. Необхідно переосмислити і змінити велику кількість, як матеріальних та і процесуальних норм по придбанню і реалізації прав на землю.
Упроваджені збалансовані і адекватні механізми державного регулювання ринку земель дадуть можливість повною мірою реалізувати право власності і інші права на земельні ділянки всіма суб'єктами земельних відносин.
<<<<<<<<
Важливе зауваження
При написанні даного автореферату робота ще не завершена. Остаточне завершення: грудень 2009 р. Повний текст роботи і матеріали можливо отримати у автора або у керівника після вказаної дати.
Список літератури:
1. Хропот С. Про форми власності на землі // Матеріели наук.-техн. конф. «сучасні досягнення геодезії, геодинаміки та геодезичного виробництва». – Львів, 1999. – С. 130-133.
2. Хропот С. Про нормативне регулювання прав власності на землі // Матеріали міжн. конф. «Через розвиток самоврядних територіальних громад – до громадянського суспільства». – Львів, 2002. – С. 30-39
3. Про приватизацію об’єктів незавершеного будівництва: Указ Президента України від 14.10.1993 р. № 456 [Электронный ресурс]http://zakon.nau.ua/doc/?code=456/93
4. Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню: Указ Президента України від 29.12.1993 р. № 612 [Электронный ресурс] http://www.uapravo.net/data2008/base64/ukr64390.htm
5. Про форми власності на землю: проблеми та перспективи. Актуальні питання розвитку земельної реформи в Україні / А.С.Даниленко, Ю.Д.Білик, М.Ю. Гарбуз та ін.; За ред.. Ю.Д.Білика — К.: Урожай, 2004. — 96 с.
6. Третяк А. Напрями формування державної земельної політики, або зміна пріоритетів земельної реформи// Землевпорядний вісник.—2008.—№ 1.— С 21-33.
7. Голубев Михаил. «О частной собственности на землю»[Электронный ресурс]http://vasilievaa.narod.ru/ptpu/13_6_98.htm
8. Акимбеков Султан . Земля, поклонись человеку, гражданину и собственнику [Электронный ресурс] http://www.continent.kz/2000/09/08.html
9. Частная собственность на землю: перманентное полу-право [Электронный ресурс] http://www.proagro.com.ua/art/44334.html
10. Проект концепції державної цільової програми розвитку державної цільвої програми розвитку (розробник – Держкомзем України) [Электронный ресурс] http://www.minagro.kiev.ua/page/?n=6636
11. Заставська Л.П. Автореферат дисертації на тему «Право власності на землю в Україні (розвиток та основні риси). [Электронный ресурс] http://www.lawbook.by.ru/aref/12.00.06/017.shtml
12. Костяшкін І.О. До питання про зміну форм власності на землю в Україні. [Электронный ресурс] http://www.univ.km.ua/visnyk/1163.pdf
<<<<<<<<
