"А я ще і на машинці вмію..." або
|
"Є тільки мить між минулим і майбутнім"П'єса в 4 діях
Діючі особи:
Бессмертно вещество, одни лишь формы тленны.
Вважаю, ви будете згодні, що кожний з нас хоча б раз у житті мріяв зустрітися із самим собою в минулому або майбутньому. І сьогодні мені випала саме та сама можливість.
Дія перша «Ми усі родом з дитинства»
Марина:Доброго дня, мене звуть Погоріла Марина. Зараз мені 21 рік. Але почати свою розповідь мені хотілося б з більш цікавого персонажа. Це теж я. Тільки тут я маю горде звання випускниці третього класу. Маринка: Вибачите, це ви зараз про мене говорили? Марина: Ну звичайно про тебе! Адже ми з тобою одне ціле. І я знаю про тебе все! Я знаю, що сонячним осіннім днем 11 вересня 1987 року ти з'явилася на світ у місті Донецьку, а вже через півгодини мирно відпочивала в манежику. Я знаю усе про наших з тобою батьків. Мама - Олена Євгенівна, закінчила ДПІ за фахом "Гірничий інженер-економіст". Батько - Олександр Леонтійович, також виходець з усіма нами улюбленого політеха, але за фахом "Гірничий інженер електромеханік". Я знаю, як ти перший раз пішла в дитячий садок... Маринка: Я теж пам'ятаю! Я не любила залишатися без мами. І щоразу, коли прощалася з нею, зі сльозами на очах говорила їй "Good Buy, мамо...". Марина: Так, з англійським, завдяки бабусі (вчительці іноземної мови), я знайома з пелюшок! Напевно, тому в мене дотепер залишилося особливо трепетне відношення до філології. Йшли місяці і роки, один садок змінювався іншим. Хочеться так багато усього згадати з мого безхмарного дитинства! Наприклад, дебют у дитячому садку в костюмі полунички. Або незабутній виступ у садку в ролі зірочки. Зараз мені важко зрозуміти, чому ж усе-таки я вирішила так далеко відійти від філології, творчості і виступів на сцені і навчатися у технічному університеті... Можливо, для того, щоб довести людям і навіть собі, що робота з комп'ютером - це теж творчість, і вимагає не меншої віртуозності, ніж акторська гра!
Дія друга «Велика перерва»
Маринка:А потім я пішла в школу! Ніколи не забуду цей день - перше вересня 1994 року, мій перший портфельчик у червону і блакитну смужку і першу вчительку! Марина: До цього моменту ми вже переїхали жити до Будьоннівського району, і тому моєю першою школою стала ЗОШ №122. Про молодші шкільні роки можна говорити нескінченно. Стільки цікавого відбулося в цей період: і студія малювання, у якій я навчалася майже 4 роки, і танці, і музика, і аеробіка... Усього не перелічити! А у 1999 році я перейшла в іншу школу - в ЗОШ №147. І саме вона стала для мене другим домом. Безумовно, це завдяки вчителям! Саме в цій школі я відчула себе на своєму місці, зайнялася суспільною роботою, брала участь в організації музеїв. Моя школа може пишатися своїми музеями - їх нараховується 11! Назавжди запам'ятається робота у шкільному телецентрі, вона дозволила нам, учням, відчути себе дійсними журналістами й операторами, розкритися з творчої сторони. Першими труднощями на моєму життєвому шляху стали районні учнівські олімпіади. На кожну з них я йшла як на каторгу з однією думкою в голові: "Я не боягуз, але я боюся". Однак саме вони навчили мене переборювати страх і хвилювання. Ну і як результат - призові місця на районних олімпіадах. А у десятому класі відбулася подія, що визначила моє майбутнє життя: я потрапила на день відкритих дверей факультету КІТА. Після цього почалася посилена підготовка до вступу в ДОННТУ. Улітку 2004 року закінчила школу з медаллю.
Дія третя «Хто не працює, той їси. Навчайся, студент»
Маринка:А що було далі? Розповіси про університет! Марина:А далі було ще цікавіше. По рейтингах я поступила на денне відділення ФКІТА, на спеціальність Комп'ютерні системи медичної і технічної діагностики . Чесно говорячи, при надходженні мене підкупило слово "медичної". Усе-таки мені хотілося, щоб моє майбутнє життя було пов'язане не тільки з залізом, але і з реальними людьми. І почалися "трудові будні". Скільки було спочатку всього незрозумілого! А загадкові букви ВНЗ і ТЦ у розкладі зацікавили усю групу! Тоді ж, на першому курсі, я з захопленням стала грати у КВК. Два місяці я у захваті ходила на репетиції, щоб потім успішно виступити на "Дебюті першокурсника". Для мене це було справжня "присвята в студенти"! А далі час біг зі швидкістю великого андронного коллайдера. Я з головою занурилася в студентське життя - пари, перерви, репетиції КВК, виступи, ну і, звичайно ж, безліч дійсних друзів! На другому курсі цього мені здалося мало і я остаточно перемогла найстрашнішого ворога - лінь, та відправилася на одержання другої вищої освіти за фахом "Фінанси". Улітку 2008 року я одержала диплом бакалавра, але заспокоюватися на цьому не було ніякого бажання. І тепер я навчаюся в магістратурі і паралельно одержую диплом фахівця з другої спеціальності. На цьому, напевно, я закінчу свою розповідь...
Дія четверта «Жити гарно. А гарно жити ще краще» Марина Олександрівна: Зупиніться! Як це "закінчу"? А мені хто дасть промову? Адже саме я втілення того, для чого в шкільні і студентські роки було прикладено стільки зусиль! Можу твердо сказати, що все це було не даремно! Ми, дівчатка, молодці. Усе, до чого ми прагнули, виповниться. Ви успішно закінчите університет, знайдете своє покликання в житті. Важливим життєвим етапом буде працевлаштування, але і ця висота буде узята. Адже якщо дійсно чогось сильно забажати, те це неодмінно виповниться! Зараз у мене прекрасна родина і робота, що приносить мені тільки радість. А чого ще може бажати будь-яка людина? Ставити крапку у своїй розповіді я не буду, адже ще стільки нового і цікавого чекає нас з вами. І кращим завершенням п'єси буде загадкова трикрапка...
Завіса
Автореферат Бібліотека Посилання Звіт про пошук Індивідуальне завдання Російська Англійська |
