Біографія
24 вересня 1988г. у 20 год. 20. хв. тишу пологового відділення порушив дзвінкий крик новонародженого. Так народилася я. Світ зустрів мене темними вікнами пологового будинку м. Селідово, напевно, тому по життю я "сова". Зате ранок освітив мене яскравим, теплим сонечком і посмішкою мами. Таким же безхмарним було і моє дитинство. Як єдине дитя, внучка і племінниця я отримала всю нерозбещену любов своєї сім'ї, за що всім і вдячна.
Шкільні роки
Я запізнилася на заняття рівно на тиждень, оскільки разом з батьками відпочивала в Криму. Там під тінню кипарисів, готуючись до школи ми з мамою дочитували мою першу книгу - українську абетку. Читати я навчилася досить рано, але російською мовою. А оскільки школу в нашому селищі в той рік перекваліфіковували в українську, то довелося і мені в мої неповні сім років вивчати ще одну тоді для мене іноземну українську мову. Там же в Кастрополе об скелю я поранила ногу, тому перший шкільний день запам'ятався мені на все життя. Це було 8 вересня 1995 року. Йшов дощ. Мене з величезними білими бантами, в червоному костюмі і в таких же яскравих лакованих туфлях мама несла на руках, а поряд з парасолькою і портфелем йшла моя бабуся. Перший раз в перший клас! Пропущене надолужила швидко. Навчання давалося без особливих зусиль. Улюблених предметів не було, але і нелюбимих теж. Три роки пройшли непомітно. А потім, вирішивши, що ази української мови я вже пізнала, батьки перевели мене в російськомовну дев'ятирічну школу №9 м. Новогродовка, сучаснішу і оснащену. Школа знаходилася на відстані 3 км. від мого будинку. Тому дорога до знань була не завжди легкою, й у сніг, й в дощ, й в жару доводилося їздити автобусом, а частіше ходити пішки. Але я про це не шкодую. З новою школою прийшли і нові друзі, нові захоплення. Це була невелика школа, з домашньою атмосферою добра і затишку. Зустріла мене прекрасна вчителька Наталія Вікторівна Шкарупа, вона і допомогла освоїтися в новому колективі. Тут з'явилися перші симпатії і перші проблеми в стосунках з дітьми. На тлі своїх однокласниць я була маленькою дівчинкою, яку міг образити кожен. Тому одного дня прочитавши оголошення про набір в групу карате, мама запропонувала мені сходити на пробне тренування. Так в моєму житті з'явився ще один наставник - cенсей Олексій. У десять років я одягнула своє перше кімоно. Я із задоволенням бігала з хлопчиськами крос, віджималася, брала участь в спарингах, змаганнях. Удома з'явився турнік, груша, об яку я вдень набивала кулаки, а увечері із сльозами упорядковувала руки, ніколи не забуваючи, що я все-таки дівчинка. Завдяки тренуванням прийшла упевненість у собі, зникли проблеми спілкування з однокласниками. Окрім тренувань з карете, я із задоволенням бігала і на плавання в шахтний басейн. І, відпочиваючи в Щурово на Блакитних озерах, в дванадцять років нарівні з татом, під слізне голосіння мами з берега, без зусиль перепливла туди і назад озеро. Відпочинок завжди займав в нашій сім'ї важливе місце. Мені добре знайомий дзвін дзвонів Славяногорських церков, свіже повітря Мемричанського лісу і так звані нами "дюни" с. Яцківка з палатковим табором, зимові походи з катання на лижах і санках з гір, запах костриці і юшки з риби, спійманої папою.
Щороку разом з батьками ми так само відпочиваємо на морі. Я люблю скелі Сімеїзу, свіже повітря Алушти, незабутню красу бухт Севастополя і Балаклави, пісок і надзвичайну синяву Беляуса і Тарханкута. Разом з іншими дітьми я не раз відпочивала по путівці у Феодосії. Запам'ятався відпочинок і в санаторії Маріуполя, де я щороку зустрічалася зі своїми друзями і взнала що таке перше кохання, перші квіти. Залишилися в пам'яті і поїздки з класом до Криму і Київ.
Мають рацію ті, хто говорить, що шкільні роки самі безтурботні і незабутні. Після закінчення 9-го класу, мені довелося перейти в школу №7. Вона залишилася в пам'яті новими друзями, останнім дзвінком і вечірнім плаття випускного вечора.
Студентські роки
Ще вчившись у випускному класі, ми вечорами всією сім'єю вибирали інститут, в якому я вчитимуся. Питання про Вуз не було, адже в 2003 році у ДПІ мої батьки отримали дипломи про вищу освіту, і не з чуток знали високий рівень професійної підготовки викладацького складу. Проте у той час мені не хотілося виїжджати далеко від рідного будинку, і я бажала поступати в Червоноармійську філію ДПІ. Адже вчившись там, я б щодня бачила свою сім'ю. У жарких спорах переміг досвід. І немов в перший клас Мама привела мене складати вступні іспити до Донецька. Про те, що я буду екологом, всі знали ще в молодших класах. Всі пам'ятають дитячу гру "в магазин", коли замість грошей було листя дерев? Я у всіх забирала листи, і намагалася їх повернути на дерево. Напевно, з тих самих пір я ненавиджу, все що пов'язане з економікою, і борюся за чистоту довкілля. Ось так 1 вересня 2005 року я стала студенткою Фізіко-металургійного факультету, і почала освоювати спеціальність еколога. Роки мого самостійного життя в Донецьку, ознаменувалися новими знайомствами, першими дискотеками, і вивченням предметів в ніч перед іспитами. На цьому етапі мого життя, мені дуже допомогли викладачі нашої кафедри В.В.Кочура, якого ми просто називаємо "Золотий мужик", А.В. Кравченко, який не дивлячись на свою зайнятість, займається зі мною додатково, І.М Міщенко, який грамотно і доступно викладає матеріали лекцій, і керує написанням моєї дипломної роботи. Я завжди пам'ятатиму, і дотримуватися рад В.А.Темнохуда, М.М.Перістого, Г.Н.Сидоренко, С.І.Падалко, і інших викладачів нашого університету.
Після закінчення навчання, я обов'язково працюватиму за фахом, адже допомога природі - моя мета в житті.