Автобіографія

Дитинство

Народився я в чудовому живописному місті Каневі, Черкаської області, де і пройшли перші десять років мого життя. Цей період охоплює мої веселі хуліганські роки в дитсадку і перші три класи школи.

Шкільні роки

У 1998 році наша сім'я була вимушена переїхати на Донбасс, а саме в місто Добропілля. Тут і продовжилося моє навчання у загальноосвітній школі. У зв'язку з тим, що школа знаходилася досить далеко від моєї домівки, позашкільного спілкування з однокласниками у мене було не багато. Але це мене ніколи не пригнічувало. Відтепер, моїми найкращими друзями стали книги, рок-музика та, через деякий час, комп'ютер. У 8-му класі я вже точно визначився, де саме буду здобувати вищу освіту і жодного разу не розчарувався у прийнятому рішенні.

2005-го року шкільне навчання скінчилося, залишивши по собі золоту медаль, котра, нажаль, окислилася і потемніла з роками у зв'язку з неякісним сплавом, із якого була виготовлена.

Університет

Навчання у стінах ДонНТУ, ясна річ, стало найбільш яскравим і значним періодом у моєму житті. Саме тут відбувалося становлення і формування більшості життєвих цінностей і прагнень. На зміну юнацькому максималістському світогляду, прийшов більш тверезий і прагматичний погляд на життя, оточуючий світ і людські стосунки.

Перший курс пройшов у дещо дезорієнтованому стані. Це було зумовлено, швидше за все, тим, що я, як і всі першокурсники, був кинутий до "іншого басейну життя", незвичний, що надає тебе самому собі (нехай, навіть відносно). Загалом, ходив на пари, робив дивні вчинки і поводився так, як буде вести себе учорашній школяр, що був відпущений "на волю".

Пристосувавшись до свого нового життя, я почав замислюватися про те, що мене буде очікувати після того, як я покину стіни рідного університету. З цього все і почалось... Я почав активно купувати книги, присвячені різним аспектам програмування, тренуватися у використання технологій і, загалом, займатися самоосвітою. Це не могло не накласти відбиток на мої оцінки. Результат виявився двояким: з одного боку, я завжди отримував 5 з дисциплін, що пов'язані з програмуванням, з іншого боку, гуманітарні та інші предмети не радували мене високими результатами з-за того, що я приділяв їм занадто мало уваги. Ніколи не шкодував про такий стан речей, адже він мене повністю задовольняв: я присвячував свій час речам, що мені подобалися, що згодяться мені у майбутньому. В кінці кінців, я вступив до такого визначного навчального закладу для того, щоб вийти з його стін спеціалістом, що зможе виправдати надії своїм розумом і своїми справами, а не прикриватися ефемерними "п'ятірками".

Але, я можу виділити предмети і викладачів, що внесли значний вклад у розвиток мене як особистості і як спеціаліста своєї галузі. Першим нашим "гуру" став Віктор Іванович Назаренко, що зміг донести до тями "зелених школярів" досить складні речі, пов'язані з алгоритмізацією і, в кінці кінців, він навчив нас Паскалю (котрий ми всі успішно і швидко забули). Не можна не згадати лекції з системного програмування, не скажу, що вони принесли в наші голови щось нове, але експресивність і харизматичність нашого замдекана, Сергія Васильовича Теплінського не забуде жоден його студент. Предмети Ольги Георгіївни Шевченко, не знаю як у інших, але у мене стерли бар'єр страху перед "низькорівневими речами", а її принциповий підхід до роботи винудили зрозуміти, что "майже знаю" не означаю "знаю". Леонід Іванович Дорожко колись вичитав нам курс лекцій по базам даних, але, зважаючи на те, що він читався другокурсникам, ніхто тоді не відчув всієї важливості даного, здавалось би, простого предмета. І ще багато хороших викладачів читали нам цікаві та не дуже, корисні та не зовсім курси...

Паралельно з відвідуванням, встановлених навчальною програмою університету, занять я розвивася у власних напрямках. Ще із шкільних часів я був добре знайомим з ООП і С++, тому почав досліджувати щось нове, цим "новим" виявилися Web-технології і мова програмування РНР. Довго це тривало... Вивчивши платформу і деякі бібліотеки, я почав створювати невеликі сайти для знайомих рок-груп. Потім з'явилися вже більш серйозні замовлення. Але, як буває у деяких творчих особистостей, одного разу я зрозумів, що дана платформа - це не те, на що варто витрачати своє життя, адже воно, відносно, досить коротке, а платформа є досить убогою в усіх відношеннях, у всякому випадку, з суб'єктивної точки зору людини, що отримає диплом магістра ДонНТУ. Слідом за такими змінами настав період певних творчих пошуків. Дуже доречним у цей час виявився вплив одного з асистентів нашої кафедри, Антона Олександровича Гриценка. Він викладав нам певні предмети і завжди потішався над нашими обмеженими знаннями з багатьох дисциплін, але один з моїх необдуманих жартів, схоже, зіграв своє і він вирішив передати нам дещо із власних знань.

Це було просто здорово. Заняття, на котрі люди ходять за власною волею, змагаються у написанні програмних кодів, намагаються щось спільно зробити... Швидше за все, це був найкращий семестр за всі роки навчання. Тоді ж я обрав для себе новий шлях власного розвитку - Java-платформа і корпоративні технології. Майже півтора роки роботи над собою зараз почали приносити свої плоди: не так давно, я став офіційним співробітником американської компанії Exadel Inc., філіал якої є у Донецьку.

Останнє захоплення мовою Java і пов'язаними технологіями наштовхнули мене на цікаву тему для магістерської роботи, котра пов'язана з ООП, БД, технікою і шаблонами проектування ОО програм. Не дивно, що керівником своєї роботи я обрав Леоніда Івановича Дорожко.

Плани на майбутнє

Може, загадувати не гарно, але своє майбутнє я уявляю чимось накшталт стрімкого злету в усіх відношеннях. Як завжди буває? Сьогодні я розробник, завтра - головний розробник, а післязавтра... Післязавтра буде після завтра... Одним із планів є самореалізуватися у великій компанії, як Google, наприклад, у якості розробника, менеджера проектів, CIO. Хочу написати декілька книг, що були б варті стати на книжкову полицю поряд з роботами Мартіна Фаулера, Бертрана Мейера... Не менш важливим для мене є завести сім'ю та приділяти їй максимум уваги у повсякденному житті, під час спільних навколосвітніх подорожей, під час перебування у власному замку. Не маю жодного бажання залишати рідну країну, тому що знаю, що гарно не там, де Нас нема, а там, де Є МИ. Я дуже вдячний усім, хто допомагає мені впродовж мого життєвого шляху, у першу чергу, батькам, моїй другій половинці, рідним, викладачам і справжнім друзям.