Автобiографiя

Дитинство

Народилася я першого квітня 1988 року в тоді ще великому місті Торезі Донецької області. Мої батьки – Казаченко Любов Василівна та Казаченко Володимир Миколайович були дуже раді цій події. До появи молодшого брата дитинство пам'ятаю тяжко, а потім він просто не дав мені вибору – довелося запам'ятовувати, де я ховаю від нього іграшки. Зараз Костя теж студент ДонНТУ, він навчається на другому курсі німецького технічного факультету.

Дуже часто я бувала на батьковому СТО – або замість садочка, або до нього, або після. Так що одне з яскравих спогадів дитинства – це автопідйомники, розвідні ключі, ящики з інструментами й автомобілі в різних ракурсах і станах. У мами на роботі теж було весело – начальник з незрозумілим для мене червоним кольором обличчя, який щоразу був радий мене бачити. Але, скажу чесно, татове хобі відіграло велику роль у розвитку мого інтересу до автомобілів, їх пристрою і функцій. Не скажу, що знаю багато, але впевнена, що розбираюся в авто набагато краще, ніж будь-яка середньостатистична дівчина.

Загалом, я ходила в дитячий сад, грала з друзями у дворі, ховала іграшки, каталася з татом на машині і часто бувала у бабусі – я її дуже люблю.

Шкільні роки

Вчилася я не в школі, а в гімназії суспільно-гуманітарного профілю з шестиденним навчанням. З першого класу французька, з дев'ятого додалась ще й англійська мова. Параллельно були заняття з бальних танців та музична школа (клас фортепіано) – сумувати було ніколи.

Освіта почалася з форс-мажору – мене записали не в той клас, який хотіла моя мама. Тому, 1 вересня у мене було в 1-Г, а 3-е вересня вже в 1-Б з коханою першою вчителькою Юлією Володимирівною Купрієнко. Після третього класу нас перемішали, після дев'ятого перемішали ще раз. Тому, я спокійно можу показати 50 людей і сказати, що вони – мої однокласники. З десятого класу я стала вчитися в групі з фізико-математичним напрямом. Що це означає? – Це означає, що у вас на тиждень 4 фізики, 4 алгебри, 2 геометрії, 3 інформатики, а ще російська, українська, французька, англійська та інші загальні предмети. Потім був червоний атестат і веселий випускний. Світанок ми зустрічали на Савур-Могилі з дожившими до цього часу батьками, вчителями та однокласниками. О восьмій ранку я добралася додому, а в десять ми вже їхали подавати документи до приймальної комісії ДонНТУ.

Університет

Університет був визначений практично відразу. Як варіант розглядався ще й ДНУ, куди я успішно вступила на бюджет на прикладну математику, але доля сказала ДПІ. І я не стала сперечатися. Факультет і спеціальність вибиралися за красивою абревіатурою. І знову провидіння допомогло – найкращий факультет, який на той час називався КІТА, і одна з найкращих і престижних спеціальностей вузу – ІУС. Всю зиму їздила і здавала рейтинги, не вистачило 2-х балів, щоб потрапити на бюджет, тому батьки вирішили, що форма навчання буде платною. А я вирішила здавати співбесіду. І знову в десятку – пройшла на бюджет. Емоції були найяскравіші. Потім було літо. Відв'язне, веселе, шалене, яскраве літо.

Перший курс. Гуртожиток. 5 дівчат у кімнаті. Що можу сказати, з сусідками дуже пощастило – всі дуже хороші, цілеспрямовані і веселі дівчата. Пам'ятаю нашу першу пару – вища математика, важко з нею було. Всі модулі на двійку (несумісність з прорабітником), а потім тиждень підготовки і чотири за екзамен. І так три семестри. Програмування. Вважаю, без коментарів. Всі інші предмети теж наводили жах. Але впоралася. Далі предмети легше не стали, але стало якось спокійніше. Архітектура комп'ютерів, бази даних, датчики. Незрозуміло, страшно, складно. А в цілому – відмінні викладачі кафедри, претензій немає ні до кого, спасибі сказати хочеться кожному, все піднесли якийсь свій життєвий урок. Далі були гос. іспити. За день до них нервувала дуже, тому вирішила, що готуватися буду тільки морально. Допомогло. Здала. Успішно. Поїхали з групою на море. Відпочили. Все-таки, колектив відмінний.

І знову я на першому курсі,тільки в магістратурі. Паралельно робота в деканаті. Але тепер якось ближче відчувається те, що універ скоро закінчиться, і – привіт, доросле життя.

Плани на майбутнє

Цілі сформовані, плани написані, засоби для їх досягнення визначені. Потихеньку йду вперед. Хочу закінчити магістратуру з червоними літерами на пластику. Планую вступати до аспірантури. Це якщо про повсякденне.

А якщо про життя взагалі - то хочу отримувати задоволення і відмінну грошову винагороду за улюблену роботу, хочу створити міцну сім'ю, зробити багато доброго і корисного для близьких людей, організації, в якій буду працювати, для свого міста, своєї країни, а може й для цілого світу. Цілі амбітні та грандіозні. І я їх досягну!