Дитинство
Я народився 21 листопада 1986 року в місті Люберці Московської області. За точність інформації, несе
відповідальність головний лікар міської лікарні міста Люберці пологової, а так
ж мама з татом. Але вже повірте на слово, що народився. Моя мама, Сивякова
Лариса Василівна, 1965 року народження, працює завідувачкою дитячого саду № 13
"Топольок" у смт. Зуївка. Батько, Сивяков Сергій Миколайович, 1961 року
народження, інвалід 3 групи, не працює з причини травми на шахті.
Свої перші місяці життя
зовсім не пам'ятаю. Знаю точно, що відразу працювати не пішов, і до 7 років був
безробітним, ймовірно першим московським. Однак про це я тоді ще не
замислювався і тому в 1,5 роки батьки віддали мене в дитячий сад ясла
"Колобок", де я почав свій навчальний шлях з ясельної групи. Тут у
мене з'явилися перші друзі, з якими я вже давно втратив зв'язок. Однак
точно пам'ятаю ім'я свого кращого друга. Його ім'я Роман. По закінченню трьох років,
батьки перевели мене в дитячий сад "Веселі хлопці". Цей я
зовсім не пам'ятаю, тому вважав, що навчався в одному і тому ж дитячому садку.
Зараз дитинство виникає у мене картинками в голові. Це барвисті картинки.
Отже дитинство було хороше. Дуже добре запам'яталася мені зима, сімейне
морозиво пломбір із чудовим смаком пряженого молока, зелений велосипед,
погано пахне мавпа в цирку, тераріум, теплі літні калюжі, жувальну
гумку зі смаком полуниці, заварні тістечка, ситро "Буратіно",
польоти в літаку і московське сімейний гуртожиток. Таким було в мене Московське
дитинство.
1990 характеризувався двома доленосними подіями:
- початком розвалу Радянського
союзу, коли по Москві їздили танки.
- наш з батьками переїзд до
бабусі з дідусем, на Україну, Донецька область, смт. Зуївка.
Ці два факти відбилися не
стільки на моєму душевному здоров'ї, скільки на способі життя. У Зуївка мене
віддали на подальше виховання в дитячий садок «Топольок». Цей навчальний заклад
мені не сподобалося. Напевно, моя підсвідомість не сприймало такі життєві
зміни. В 4 роки я ще не розумів значень слів підсвідомість і життєві
зміни, і тому причинами для не сприйняття я вибрав манну кашу і другий
причиною, то що в цьому д / с працювала моя мама.
У «топольки» я познайомився зі
своїми друзями - Ткаченко Женею і Рендюком Сергієм, з якими дружу і по
сьогоднішній день. До речі, у Жені мама теж працювала в дитячому саду. Саме
тому, що наші мами працювали вихователями в топольки, нас постійно з Женею
карали і вважали, що ми були винні в усіх витівки. Але не все було так
погано, адже тут я навчився писати, рахувати, не багато читати і отримав багато
знань про навколишній світ. Я до сих пір пам'ятаю своїх вихователів. Наступним
етапом мого розвитку була школа.
Шкільні роки
У 1991 році я пішов у 1 клас
ЗОШ № 13 смт. Зуївка. Ця подія охарактеризувалося появою нових друзів,
нових знайомств, нових інтересів. У першому і другому класах наївно думав, що
вчився. Мав багато червоних позначок у щоденнику. Один раз навіть викликали маму до школи.
Після цього я взявся за розум і далі вчився тільки на 4 і 5. Я усвідомив, що якщо
я не отримаю необхідних мені знань, то я не буду здатний підняти і розвивати українську
господарський механізм. З другого класу почав шукати нові захоплення і
інтереси. Відвідував гурток малювання та шашок.
Починаючи з 5-го класу активно
брав участь у житті школи - брав участь у шкільних і міжміських КВК;
інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?», що проводиться між школами та класами; шкільних
культурних заходах; руху тімурівців, де ми класом допомагали бабусям
і дідусям і висаджували саджанці каштанів, іноді заходив на олімпіади з
математики, фізики та хімії. З метою того, щоб не стати заучка відвідував гурток
токарного справи та секцію футболу.
Велику роль у моєму житті і
баченні світу зіграла секція боксу. У секцію записався в п'ятому класі і навіть сам
того не підозрюючи Прозаймавшись там 4 роки. Брав участь в обласних та
міжнародних змаганнях. Зайняв друге місце на першості України серед юніорів.
Тренер навчав нас не бити один одному особи, він учив нас джентльменського увазі
спорту. Він навчив нас повазі, розумінню дружби і взаємодопомоги, вмінню досягати
своїх цілей і бути витривалими у всьому. Це була велика школа. Вона поміняла
світогляд багатьох, хто займався у секції.
У 9-му класі переді мною стало
питання: «Чим я буду займатися в майбутньому?» Піти вчитися в спортивну школу
Елесеева, присвятити життя боксу або продовжити навчання, отримати хороші
знання, що дають впевненість у завтрашньому дні і хороший фундамент для майбутньої
роботи. Велика частина аргументів, які я перебрав були на боці другого
життєвого шляху. Залишався тільки питання - який напрямок в житті мені
подобатися і чим я буду займатися в майбутньому?
З п'ятого класу моєю мрією
було стати хірургом. Допомогти хворій людині, вилікувати його від складної хвороби
або врятувати від тяжкої хвороби. Все це здавалося мені якимось чарівництвом. І
тому лікар-хірург для мене був уособленням чарівника. Але зараз я
розумію, що чарівником бути теж важко, адже для того щоб допомогти людині,
часом необхідно спочатку зробити боляче. Але мене не лякають всі складнощі даної
професії. І тому до цих пір ця професія для мене залишається в розряді
чарівних. Але ж тоді б я і пішов з даного шляху, якщо б не грошове питання,
з яким я зіткнувся під час вступу до медичного ліцею.
Але тут я не турбувався і
згадав про мої інтереси до математики, фізики та хімії. У 1999 - 2000 рр..
комп'ютери тільки почали з'являтися у рядових користувачів і тоді це було
піком. До даної області виявляли інтерес всі кому ні лінь. Тому в 2001 році
я подав документи в Донецький технікум промислової автоматики на спеціальність «Електронно-обчислювальна
техніка », з метою в майбутньому піднімати українське програмування.
Навчання в технікумі
І знову з'явилися нові
друзі, нові інтереси, змінилися деякі погляди на життя. У культурній
життя технікуму поміченим не був. Виявляв цікавість до нових наук, у
особливості програмування мікропроцесорних систем. Участі в житті
технікуму заважала так само робота, яка з'явилася на другому курсі. Робота була
не складна, але займала по 4 години на день і полягала у створенні та налаштування
мережі, встановлення програмного забезпечення і підтримки його в працездатному
стані. Одним словом працював адміністратором комп'ютерної аудиторії в
технікумі.
На третьому курсі змінив роботу
в технікумі в на роботу фірмі, яка займалася комп'ютерним дизайном
інтер'єрів та меблів. Тут я освоїв не тільки 3D моделювання в 3DMax, але й
поглибив свої знання та навички в адмініструванні, зрозумів важливість командного духу.
У січні 2005 р. я захистив на відмінно диплом на тему «Проектування комплексу з розробки програмного
забезпечення для мікроконтролерів архітектури MCS-51 ». Закінчення навчання у
технікумі ознаменувалася появою нових випробувань, а зокрема підготовкою
і вступу в університет.
Університет
Куди поступати, довго не
думав. Ще проходячи навчання в технікумі, вирішив вступати до ДонНТУ, так як
університет має високий рейтинг не тільки в Донецькій області, а й по всій
Україні. ДонНТУ відомий як університет випускає висококваліфікованих
фахівців. Вступав по рейтингах. Перші два рейтинги здавав на
спеціальність ІУС. На жаль не пройшов. Третій рейтинг здавав вже на іншу
спеціальність. В якості альтернативи ІУС вибрав КЕМ. Вобщем настала та
день, коли я побачив себе в списках абітурієнтів надійшли по рейтингах.
Переді мною стояло ще п'ять років навчання, але вчитися хотілося, тому що мета
була поставлена. І її досягнення було для мене принципом.
Добре пам'ятаю перший день у
університеті, перші знайомства, перші пари. Зараз весело і одночасно
сумно згадувати університетські дні, так як наближається день захисту
диплома. Так, університетське життя насправді найвеселіша, про що
свідчить численні події та спогади. Перші два курси
брав участь у КВК. Потім брав участь лише у конференціях, де не однократно
отримував дипломи за кращу доповідь. Навчання в університеті принесло мені не мало
знань і знайомств, розвинуло ерудицію і кругозір.
У 2009 році після успішної
складання державних іспитів отримав диплом бакалавра з відзнакою. За
середньому балу вступив до магістратури, де навчаюся і по сьогоднішній день. Паралельно
основної спеціальності навчаюся на факультеті перепідготовки кадрів при ДонНТУ,
за спеціальністю «Облік і Аудит», де доповнюю свої технічні знання,
економічними.
Як дипломного проекту
була обрана тема: «Побудова прогностичного комплексу та впровадження його у
електронну мережу університету ». Керівник - доцент, к.т.н., Біловодський
Валерій Миколайович.
Плани на майбутнє
Серед планів на майбутнє можна
виділити наступне - успішний захист диплому, робота за напрямком
програмування 1С і ERP системи, поглиблене вивчення англійської та отримання
сертифікату CAE, стажування закордоном за напрямом accounting з метою вивчення міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку, отримання
сертифікатів CIA і CPA , робота і
кар'єра в міжнародній компанії. Подальші плани формуються.
Вірю в свободу думки, свободу слова і в красу жінок.
