Корнелюк Юлія Іванівна

Біографія

Дитинство

24 червня 1989 я народилася та подивилася на цей прекрасний світ своїми великими оченятами. Сталося це в славному місті Селидове, Донецької області.

У 2,5 рочки маленька Юлечка вже бажала спілкуватися, тому батьки віддали мене у дитячий садок. Це був чудовий час: пустотливі будні, веселі свята, велика кількість друзів і кожен день нові захоплення. Дівчинкою я була активною, тому свята ніколи не обходилися без моєї участі. Але ось підкрався випускний — радість і печаль водночас. На цьому дивовижному святі на питання ким би я хотіла стати в майбутньому, я не замислюючись відповіла: ,,Завідуючою!”

З того часу мої життєві пріоритети ані трохи не змінилися.

Школа

У 1996 році я пішла в школу. Життя стало ще цікавішим. Навчальний процес мене ніколи не обтяжував. Перший клас я закінчила з похвальною грамотою, потім отримала ще 7 подібних цінних паперів. Із задоволенням брала участь у шкільних святах, займалася танцями і вишивкою. З сьомого по одинадцятий класи брала участь у міському конкурсі з української мови та літератури імені Петра Яцика, займала призові місця. У старших класах відстоювала честь школи також на олімпіадах з географії.

28 червня 2006 — шикарний випускний бал, а потім нове життя, життя, де ми стали самостійними.

Університет

Першим ВНЗ, в який ми з мамою повезли документи, став ДонНТУ. Після стомлюючих роз'їздів, безлічі вступних іспитів і тестів, прийшли їхні позитивні результати, а з тим і необхідність болісного вибору. Для мене це було жахливо і неймовірно складно, проте я вдячна долі, що вибір упав на рідний Донецький національний технічний університет!

Освіта тут значно відрізнялася від шкільної. Життя, чесно кажучи, теж круто змінилося: нові знайомства, нові захоплення. Однак навчання завжди залишалося головним – мені за статусом належить, адже я староста.

Світлою і незабутньою плямкою в житті нашої групи стала польова практика в РЛП ,,Меотида”. Три незабутні тижні на Азовському морі нас багато чому навчили, згуртували, а в чомусь навіть змусили подорослішати.

У стінах рідного факультету навчання не завжди давалася легко, але я старалася. Час пролетів швидко, як у бразильських серіалах, і ось підкрався бакалаврат — море нервів і переживань. На щастя, все закінчилося відмінно.

Після здачі іспиту з англійської мови, який запровадили саме з нашого року, а також внутрішньоуніверситетського конкурсу, я успішно вступила до магістратури. Навчання не стала легше, але це не завадило зберігати оптимізм.

Відпочити і відновити сили допоміг туристичний зліт восени 2010 року, а після здачі сесії, спасибі рідному профкому, з чистою совістю я вирушила до Львова і Карпат. Це було неповторно!

Трохи сумно усвідомлювати, що всі митарства скоро залишаться у минулому, що всі ми вже зовсім дорослі і в нашому житті знову очікуються кардинальні зміни ...

Величезне спасибі матусі, Корнелюк Ларисі Василівні, за терпіння та підтримку, братові, Корнелюк Роману Івановичу, за слушні поради, моєму керівникові, Андрію Альфредовичу, за плідну сумісну працю та лояльне відношення. А також викладачам, які працювали (і працюють) для нашого блискучого майбутнього!

Плани на майбутнє

Як це не банально, гідно закінчити магістратуру та отримати другу вищу освіту за спеціальністю ,,Облік і аудит”.

Знайти цікаву і високооплачувану роботу.

Досконало вивчити англійську, італійську та французьку мови.

Відхиляючись від кар'єрної теми, звісно створити велику, дружню, здорову та щасливу сім'ю.

Помандрувати по світу.

У висновку хотілося б додати — ніколи не варто втрачати оптимізм! Потрібно прагнути, не опускати руки, домагатися своїх цілей, а головне — не забувати мріяти, адже поки ми мріємо — ми живемо!