Автобіографія
1989-1996
25 травня 1989 року в родині Волкових відбулося поповнення – з’явилася на світ маленька дівчинка. Цій появі невимовно зраділи всі: і мама з татом, і бабуся з дідусем, і навіть старший брат. Почали думати, як же назвати дитину. За бажанням батька назвали Настею.
Батьки Насті познайомилися на роботі. Папа, Олександр Федорович, працював у той час старшим викладачем на кафедрі фізики в ДПІ. З того часу багато що змінилося: батько став кандидатом технічних наук і доктором філософії, а ДПІ перетворився на ДонНТУ. Але кафедрі фізики ми зобов'язані виникненням такого чудового службового роману. Мама, Олена Іванівна, змінила кілька місць роботи. До мого народження вона працювала в ДПІ, потім в НТЦ «Реактивелектрон». Після мого народження коло замкнулося - вона повернулася в ДонНТУ, але вже на кафедру хімії, де вдало захистила кандидатську дисертацію і працює донині.
Мама невідлучно сиділа зі мною вдома, аж доки мені не виповнилося 3 роки. Коли їй прийшов час виходити на роботу, виникло питання - а що ж робити зі мною? Спроби віддати мене до дитячого садку не були вдалими, мені там зовсім не подобалося. Тому турботу про мене довелося взяти на себе бабусі. Не знаю, звідки у неї було стільки сил та енергії, але ми з нею встигали зробити все: погодувати голубів на площі Леніна, поїхати на вокзал, щоб подивитися відправлення поїздів, приготувати щось смачненьке для батьків, а також пограти у цікаві ігри, які самі собі і вигадували.
1996-2006
І ось прийшов час йти до школи. Це було щось нове і дуже цікаве. Наша перша вчителька, Ірина Миколаївна, зуміла перетворити навчальний процес на справжнє свято. Паралельно з навчанням ми брали участь у різноманітних конкурсах, влаштовували концерти для батьків, а якщо взимку випадало багато снігу, то на уроках фізкультури каталися на санчатах.
А потім почалося активне творче життя. Я займалася танцями, захоплювалася бісеронизанням і навіть намагалася співати в хорі. Бісеронизання - це своєрідний вид рукоділля, коли всілякі красиві речі (прикраси, картини, тощо) виробляються із бісеру. Захоплення не пройшло дарма, за результатами Всеукраїнської виставки я посіла III місце і була нагороджена путівкою до піонерського табору «Молода гвардія».
Після 9 класу я розпрощалася з рідною школою № 48 і вступила до ліцею «Ерудит». З чотирьох можливих напрямів навчання я обрала найближчий до мене - фізико-математичний профіль. Ліцей виявився дивовижним закладом, де ми могли успішно поєднувати навчання та активний відпочинок, де відбувалися зустрічі з відомими людьми нашого міста.
2006-...
Оскільки в ліцеї мені були однаково цікаві такі предмети як математика, фізика, література та історія, вибір майбутньої спеціальності виявився непростим. Після довгих роздумів я зупинилася на технічному напрямі і вступила до ДонНТУ на спеціальність «Телекомунікаційні системи та мережі». Своїм вибором я залишилася задоволена, але і цього мені здалося замало. Тож з 2009 року я стала паралельно опановувати спеціальність «Фінанси» в Міжнародному університеті фінансів.
У рідкісні хвилини щастя - вільний від навчання час - вдома мені, звичайно ж, не сидиться. Я відкрила для себе неймовірно цікавий світ екстремального спорту: почала ходити в походи, захопилася скелелазінням, спробувала кататися на лижах, познайомилася з дайвінгом і стрибками з парашутом. Крім того, у мене з'явилося нове хобі - фотографія. Тепер нерідко доводиться чути від друзів, що я їм приділяю менше уваги, ніж фотоапарату.
Мої плани на майбутнє, мабуть, не дуже оригінальні. Напевно, як і всім моїм ровесникам, хочеться знайти цікаву роботу, яка буде приносити не тільки матеріальне, а й моральне задоволення. Хочеться відвідати багато різних місць і подій, серед яких обов'язково має бути Італія, корида в Іспанії, гірський Кавказ і природа Сибіру! А взагалі, як сказала одна моя знайома, жінка щаслива, доки вона про щось мріє. Тож навіщо позбавляти себе щастя одноразовим виконанням всіх бажань?