Дитинство

Я народився 24 серпня 1989 року у місті Горлівка Донецької області. Своїй появі, та й і усім у своєму житті я зобов’язаний своїм батькам – Марині Геннадіївні і Сергію Івановичу. Мої батьки навчили мене багато чому, і за це я буду вдячний їм усе життя. На момент мого народження у сім’ї вже була одна дитина – мій старший брат Володимир.Усе своє свідоме дитяче існування проходило у боротьбі «за місце під сонцем» з моїм братом. Дуже часто розгорталися неабиякі баталії, і, враховуючи істотну різницю у віці (4 роки), нескладно здогадатися, що переможцем виходив мій «суперник». Але я не відчаювався, та продовжував його діставати – шкідливість давала про себе знати. З роками прийшло розуміння того, що брат є надійною опорою в складних життєвих перипетіях. Тепер я точно знаю, що брат виручить у будь-якій ситуації.

В дитинстві я дуже багато часу проводив у бабусі, якої, на жаль, вже немає. Вона зіграла важливу роль у моєму вихованні. Бабуся безкінечно любила нас з братом, а ми відповідали їй взаємністю. Я завжди буду її пам’ятати та буду вдячним за те, що вона робила для мене.

Школа

У 1996 році я пішов до школи № 47 міста Горлівки. Новий етап мого життя був дуже цікавим та насиченим. Потік нових знань хлинув на мене як з рогу достатку. У початкових класах запам’яталось те, що кожного року у нашого класу був новий класний керівник. Усе змінилось з 5-го класу, коли я потрапив до класу з фізико-математичним укліном. Починаючи з цього часу і до кінця навчання в нас був тільки один класний керівник – Людмила Борисівна Орден, вчитель математики. Вона вчила своїх учнів мислити, і повинен сказати, що це їй вдавалося. За це їй велике спасибі.

Навчання у школі для мене проходило дуже легко і невимушено. Усі предмети засвоювалися швидко, особливо подобались математика і англійська мова. А ще мені дуже пощастило з вчителями – усі вони дуже відповідально підходили до своєї праці та прекрасно викладали навчальний матеріал.

У шкільні роки займався футболом у місцевій секції. Постійно пропадав на тренуваннях, їздив на змагання. Повинен сказати, що заняття були небезуспішними – наша команда багаторазово перемагала у міських і обласних змаганнях. Велику роль у моєму становленні спортсмена і особистості загалом зіграв тренер – Вадим Миколайович Скідан. Без перебільшення можу сказати, що нашій команді він був як другий батько.

Університет

Закінчивши школу з відзнакою, природнім було питання: «Куди далі?». З вибором спеціальності проблем не виникало – мій батько працював у компьютерній галузі, а старший брат закінчував навчання у Донецькому національному технічному університеті (ДонНТУ) на факультеті обчислювальної техніки та інформатики (ОТІ). Подав документи до двох ВНЗ – до Донецького національного університету (ДонНУ), на фізичний факультет, і до ДонНТУ, на факультет компьютерних інформаційних технологій та автоматики (КІТА). Поступив в обидва заклади. Вибір припав на ДонНТУ, спеціальність «Інформаційні управляючі системи та технології» (ІУС). На першому курсі навчання трапився казус – виявилося, що мене зачислили до обох університетів. Таким чином, моє навчання у ДонНУ закінчилося, так і не розпочавшись.

Спеціальність ІУС, 1-й курс. Сказати, що спочатку було складно – це нічого не сказати. Зараз я з посмішкою та теплом згадую той час. Але тоді, недосвідченому першокурснику було відверто не до сміху. Який тут гумор, коли ти з величезними очами як оскаженілий бігаєш по університету з надією встигнути здати усі предмети до кінця сесії. Звичайно, надалі стало простіше та спокійніше, але навчання від цього простіше не стала. Ковтком свіжого повітря було спілкування з новими людьми – адже знайомства на початковій стадії навчання в університеті заводились ледь не кожного дня.

Так, рік за роком, курс за курсом, я продовжував навчання в університеті. Спочатку багато сперечався з викладачами з того чи іншого приводу. Це відбувалося скоріш через моє нерозуміння їх вимог. З часом, коли я зрозумів, чого від мене хочуть, мої емоції вляглися, і я спрямував свою енергію, яку витрачав на суперечки, в потрібне русло – осягнення тонкощів комп’ютерних наук.

У 2010 році я отримав ступінь бакалавра і прийняв рішення продовжити своє навчання у магістратурі. Мій середній бал дозволив мені поступити до магістратури на бюджетне місце. Тема моєї магістерської роботи – «Розробка системи управління процесом синтезу аміаку». Тепер моя головна мета – успішно закінчити навчання і отримати диплом. Я сподіваюсь, що мій научний керівник, доцент кафедри автоматизованних систем управління Павло Олександрович Шатохін допоможе мені в цій справі.

Плани на майбутнє

У найближчому майбутньому планую закінчити магістратуру і влаштуватися на роботу, яка буде приносити мені не тільки хороший грошовий заробіток, а й задоволення. Хочу помандрувати і подивитися світ - думаю, буде дуже цікаво і пізнавально хоч трохи доторкнутися до культури інших народів. У перспективі - відкрити власну справу.