Соков Іван Володимирович

Факультет: Комп'ютерних наук і технологій

Кафедра: Автоматизованих систем управління

Спеціальність: Компь'терні системи медичної і технічної діагностики

Тема випускної роботи:

Проектування СКС з прогнозування крововтрати при пологах

Керівник: Васяєва Тетяна Олександрівна

Я, Соков Іван Володимирович, народився 23 вересня 1975 р. у місті Донецьку.

Мій батько Соков Володимир Петрович народився в 1946 р. в місті Лейпцигу Німеччина в сім'ї медиків. В цей час мої дідусь і бабуся перебували в Німеччині т.к. під час ВВВ потрапили в полон і були відправлені до Німеччини. І після війни працювали в госпіталі в м. Лейпцигу. В Україну вони повернулися в 1954 р. Мій батько, виховувався нянею-німкенею і з цього дуже добре знав німецьку мову. А коли приїхав в Україну і говорив німецькою мовою, його били однолітки, а дорослі ненавиділи його, говорили, що він фашист. Батько просто забув цю німецьку мову, і ніколи більше на ній не розмовляв. Батько закінчив технікум промислової автоматики і зв'язку, після чого довго працював на міжміській станції зв'язку. Потім перейшов працювати на шахту, а звідти пішов на пенсію.

Мати Сокова Ганна Миколаївна працювала медсестрою в лікарні Калініна. У 1980 р. маючи двох дітей надійшла в Донецький медичний університет ім. Горького на стоматологічний факультет. Закінчила ВНЗ в 1985 р. Потім працювала в обласній стоматологічній поліклініці м. Донецьку. У 1987 р. була відкрита "платна" стоматологічна поліклініка в м. Донецьку, куди і була переведена моя мати. Проявивши себе хорошим організатором і спеціалістом, в 1988 р. була призначена заступником головного лікаря з медичної частини. А коли головний лікар пішов на пенсію в 1990 р., мою матір призначили замість нього головним лікарем, де вона і працює на сьогоднішній день.

У мене ще є рідна сестра Гайдаш Світлана Володимирівна 1972 народження. Вона продовжила медичну династію, пішла по материнській дорозі, стала лікарем стоматологом, і теж працює в "платної" стомат - поліклініці. Моя племінниця Гайдаш Олександра Дмитрівна теж продовжує династію медиків. Зараз студентка 3-го курсу Донецького медичного університету, і теж на стомат-факультеті.

Моє дитинство пройшло в сім'ї середнього достатку. До школи я пішов в 7 років. Навчався в середній школі № 9 м. Донецька. Навчання давалося мені важко, я багато чого не розумів. У той час мати вчилася, а батько працював їм було не до мене. Вчителі не пояснювали, а ставили двійки. Інтерес до навчання у мене зовсім пропав. Я не любив несправедливості і часто сперечався з вчителями, за що вони звели мене в хулігани. У кінці 9-го класу в 3-ій чверті у мене було 8 двійок. Потрібно щось було робити. І тоді мати перевела мене в іншу школу № 54 м. Донецька. Тут я відчув себе зовсім по іншому, завдяки прекрасному відношенню викладачів. У мене з'явився інтерес до навчання, мене викликали до дошки і кожен день питали. І результат на обличчя - у мене з фізики з'явилися навіть четвірки. Я дуже вдячний викладацькому колективу СШ № 54.

Школу я закінчив добре, і в той же рік вступив до ПТУ № 9 на спеціальність Слюсар з ремонту автомобілів. Мені дуже подобається техніка, радіо електроніка, комп'ютери. Я вчився в ПТУ, дорослішав. Потрібно було готуватися до призиву в армію. Я посилено займався спортом: рукопашний бій, кік-боксинг, багато бігав. Взагалі я все життя з раннього дитинства займався спортом, з початку плавання, потім дзюдо, самбо, хокеєм. У військкоматі мені як допризовнику запропонували пройти курси водіння від ДОСААФ (добровільне товариство сприяння армії, авіації і флоту) я природно погодився. Я отримав водійське посвідчення з трьома категоріями - А, В, С. ПТУ я закінчив у 1993 р. на добре і відмінно. Але в армію я так і не призвався, т.к. я одружився на дівчині, з якою я був знайомий ще з третього класу, її батьки їхали на ПМП до Ізраїлю. І 17-ти річним хлопцем я поїхав жити за кордон. І ось там я пройшов важку життєву школу: вивчення івриту, 3-х річна служба в армії, в елітному підрозділі спецназу в найгарячіших точках країни, важка робота зварювальником на пекучому сонці. Потім мені вдалося влаштуватися на добре оплачувану престижну роботу в електричній компанії, я ремонтував і діагностував автомобілі. Робота мені подобалася, але в мене було велике бажання підвищити свій рівень знань. І я вступив до Ізраїльського технологічного коледжу Орт-Бьялік, на вечірню форму навчання, на спеціальність Електроніка та комп'ютерна інженерія. Я з успіхом закінчив навчання в коледжі, але мені цього було мало, тому що я хотів здобути вищу освіту. І тоді я вирішив навчаться заочно, і вступив до Хайфського університету Техніон. Але це для мене виявилося важко як у фінансовому, так і фізичному відношенні. І відучившись два семестри я кинув університет. Туга за рідними краями та батькам не давала мені спокою. Мені дуже хотілося повернуться додому. І ось в 2006 році моя мрія збулася. Я отримав дозвіл МЗС Ізраїлю на навчання в ДонНТУ.

Чому Донецький Національний Технічний Університет? Та за тим, що я завжди вибираю краще з кращого. А Донецький Національний Технічний Університет є кращим ВНЗ, у Донецьку і Донецькій області, який за всі роки свого існування зарекомендував себе, як самий престижний, який знають не тільки в Україну, а й далеко за її межами. Зараз розповім історію, яка зі мною трапилася. Проходячи строкову службу в Ізраїлі (1994-1997р.) Після закінчення курсу молодого бійця, мене направили на невелику базу прикордонників у місто Джанін, який знаходиться на арабських територіях. Після чергового теракту був наказ перекрити основну дорогу між Джаніном і сусіднім селом, ніхто не виїжджає і не в'їжджає з сіл. Ми так і робили, поставивши блок пост на дорозі, розгортали всі машини назад. Але тут водій однієї машини ні в яку не хотів слухати що ми йому говорили, почав просити щоб ??його пропустили, він віз свою матір яка жила в Джаніні. З початку командира (друз за національністю, говорив з ним на арабською), потім поліцейського (народився в Америці) який з нами знаходився на посту (говорив з ним англійською), так усіх по черзі. Добравшись до мене він запитав мене на івриті якщо я росіянин, я природно йому відповів, що це його не стосується, і щоб він їхав по добру по здорову, але він не вгамовувався, і вже чистою російською мовою, майже без акценту він запитав з якого міста я приїхав. Це мене зацікавило, ми розговорилися. Я сказав що приїхав з Донецька, на той момент не думаючи що він знає взагалі про таке місце, але він посміхнувся і сказав, що не тільки знає, а й навчався в Донецькому Національному Технічному Університеті! Це мене сильно здивувало. Все закінчилося добре, ми дозволили йому проїхати в Джанін, взявши у нього паспорт, який він забрав коли повертався назад. Ось і виходить, що про наш ВУЗ знають навіть у таких місцях!

Чому я вибрав як наукового керівника Васяеву Тетяну Олександрівну? Тому що, вона молодий, що подає надії спеціаліст, завжди знає, і завжди добивається того чого хоче. Вміє чітко поставити завдання, і пояснити зрозумілою для мене мовою як її виконати. Вона людина завжди гарного настрою, завжди впевнена в собі, і взагалі дуже приємний і хороша людина.

На найближче майбутнє я планую по перше успішно закінчити університет, за часом знайти хорошу роботу, хоч трохи пов'язану зі своєю спеціальністю і медициною. Хотілося б працювати в медичному діагностичному центрі, обслуговувати діагностичне обладнання, або брати участь у проекті з його розробці.