Сорока Тарас Євгенович

      Дитинство

Я народився 14 грудня 1988 року в славному місті Донецьку. Ні точного часу свого народження, ні навіть дня тижня я досі не знаю. Мій батько, Сорока Євгеній Арсентiйович – інженер-електротехнік (також вчився у ДонНТУ), мати, Бурмеха Ірина Олексіївна, – економіст, з нею поруч я провів велику частину свого дитинства. До трьох років я жив з батьками в Донецьку, а потім волею долі опинився з бабусею в невеликому містечку Єнакієвому.

Можу зауважити, що ріс я досить допитливою дитиною, та любив усе, що пов'язано з "електрикою" (у тому числі сунути шпильки в розетки, а також збирати і розбирати вимикачі і популярну тоді іграшку - "тетрис"). З часом ця любов пройшла зважаючи на один з цих експериментів, який виявився невдалим. Також пам'ятаю улюбленого кота Барсика, за яким я чомусь часто лазив під диван і намагався дістати його звідти за хвіст, що йому не дуже подобалося. Певний час я відвідував дитячий садок, який зараз майже не пам'ятаю.

      Школа

У школу я, як і більшість дітей пішов у сім років, коли вже трохи вмів читати, рахувати і писати. Це була ЗОШ №7 міста Єнакієвого, де я і провчився згодом усі 10 років. Перші три класи вчився я не дуже добре через часті пропуски (унаслідок хвороб), а також дуже некаліграфічний почерк, який досі мало хто розбирає. Починаючи з п'ятого класу мої успіхи помітно підвищилися (на почерк стали менше зважати, зрозумівши, що мене не переробиш), але якоїсь переваги серед шкільних предметів тоді ще не було. Десь класу з сьомого я сконцентрувався на точних науках, тоді я одночасно зайняв перші місця в міських олімпіадах з фізики і математики (більше повторити цей успіх мені не вдасться). В цей же час я почав серйозно цікавитися грою в шахи і відвідувати Єнакіївський шаховий клуб, де зустрів дуже хорошу людину і тренера, Артура Олексійовича Айвазяна, який згодом і підняв мою гру на доволі високий рівень.

У старших класах до навчання я відносився досить серйозно, певну роль в цьому зіграла мій класний керівник і вчитель фізики Клавдія Пилипівна Поймінова, і як наслідок, закінчив школу із золотою медаллю в 2006 році. Основну увагу я в старших класах приділяв саме фізиці і навіть зайняв ще двічі перші місця на міських олімпіадах, потім потрапив на обласні, але особливих успіхів там не досяг. Разом із закінченням школи в 2006 році сталася ще одна цікава подія, я взяв участь в чемпіонаті міста з шахів і поділив 6-9 місця, виконавши норму першого розряду. А ось випускний вечір я пропустив, чомусь промінявши його на перегляд однієї восьмої фіналу чемпіонату світу з футболу, де наша збірна переконливо перемогла Швейцарію (правда в серії пенальті).

      Унiверситет

Про те, що моя майбутня спеціальність має бути пов'язана з комп'ютерами я вирішив десь за півроку до закінчення школи (до цього чомусь хотів займатися правом, незважаючи на інтерес до фізики). При цьому сам комп'ютер я бачив тільки у родичів на канікулах, де досить довго за ним сидів. Мій власний комп'ютер з'явився лише на початку першого курсу. Ще навесні 2006 року я здав рейтингові випробування в Донецький національний технічний університет (ДонНТУ) з математики й українській мові, отримавши з математики оцінку 9 (або 4+ за п`ятибальною шкалою). За результатами рейтингів я так і не вступив, але вступив за результатами іспитів, які мені зарахували автоматично за результатами того ж рейтингу. Обирав я тоді між двома спеціальностями факультету обчислювальної техніки "програмне забезпечення автоматизованих систем" (ПС) і "системне програмування" (СП), хоча слабо розумів, чим вони відрізняються. Вибір мій пав на спеціальність ПС, тепер я розумію, що це добре, оскільки електроніку (якою сильно начинена спеціальність СП) я вже не люблю, а от програмуванням мені займатися подобається.

Отже, 1 вересня 2006 року я став студентом групи ПС-06а. У університеті я побачив і дізнався багато нового і цікавого, познайомився з дуже цікавими людьми: як студентами, так і викладачами. Спочатку найважчим предметом для мене виявилася "вища математика". Це було пов'язано з досить високими вимогами нашого викладача - Анатолія Єфремовича Скворцова, він не часто балував своїх студентів високими оцінками, але зараз я розумію, що це один з кращих викладачів, яких я колись бачив. За результатами трьох семестрів його курсу я так і не отримав відмінно, але, напевно, цей предмет як ніякий інший навчив мене мислити нестандартно і в той же час ефективно, вирішувати нетривіальні завдання, розбиратися в складному матеріалі. З програмуванням я хоч трохи розібрався лише наприкінці першого курсу, саме тоді був закладений досить міцний фундамент моїх професійних знань.

Другий і третій курси пройшли без особливих вражень. Переламним моментом в моїй освіті стала виробнича практика після третього курсу, яку я пройшов на ТОВ "Просперо Системз" під керівництвом Юрія Валентиновича Ладиженського. Саме тоді я зрозумів, що між тим чому мене вчать в інституті і вимогами, які мені може пред'явити працедавець існує величезна прірва (це не докір на адресу інституту, а швидше зауваження щодо того наскільки великий об'єм самостійної роботи повинен виконати студент для вдосконалення своїх професійних навичок, щоб стати затребуваним фахівцем на ринку праці). Тоді ж я познайомився зі своїм майбутнім науковим керівником, Левом Петровичем Фельдманом, який читав курс "Чисельні методи".

Після закінчення четвертого курсу мене чекало велике випробування, бакалаврський іспит. Випробування було пройдене вдало, я склав іспит на відмінно і отримав диплом бакалавра з відзнакою. Це дозволило мені поступити в магістрат за фахом "Програмне забезпечення автоматизованих систем", де я зараз успішно і навчаюся. Що стосується теми магістерської роботи, то я завжди хотів займатися моделюванням. Спочатку мій вибір пав на моделювання алгоритмів динамічної маршрутизації в комп'ютерних мережах, але потім Лев Петрович запропонував мені займатися аналізом ефективності ієрархічної пам'яті і проблемою когерентності кеш-пам'яті в мультипроцесорних системах, зараз я розумію, що це дуже серйозна і складна тема, яка вимагає великого обсягу роботи, але цим вона лише більш цікава.

      Плани на майбутнє

Для мене завжди мало велику актуальність короткострокове планування. В найближчому майбутньому я планую закінчити роботу над своєю магістерською роботою і отримати диплом магістра. Подальші плани не так чітко визначені і їх можна розбити на декілька частин.

У професійному аспекті я очікую отримати цікаву і перспективну роботу за фахом, безпосередньо пов'язану з програмуванням, при цьому визначальним чинником при виборі роботи для мене є можливість професійного зросту.

В соціальному плані я збираюся вдосконалювати свої комунікативні навички у взаємовідносинах з суспільством, навчитися краще розуміти і ефективно використати принципи практичної психології. Ну і наостанок хочеться довчити таки англійську мову. А що нам готує майбутнє скоро побачимо.