Цимбалова Анастасія Анатоліївна

Автобіографія

Дитинство

      Я народилася 22 липня 1989 року в невеликому шахтарському місті Димитрові. За словами моїх батьків, день був ясним і сонячним, але в атмосфері відчувалася напруженість і невизначеність тих важких перебудовних днів, цей місяць ознаменувався початком Загальної шахтарського страйку в Україну, спробами шахтарів якось вплинути на владу, що, загалом, дало свої позитивні результати. Мій батько, Цимбалов Анатолій Миколайович, гірничий майстер зі стажем більше 30 років, дуже добра і радісна людина, в цей день прямо зі страйку разом з моєю вже тоді дорослої сестричкою, Цимбаловою Олесею Анатоліївною, якій було на той момент 7 років, приїхали в пологовий будинок, щоб побачити мене, яку дуже чекали і на яку покладали свої великі надії. До пологового будинку їх, звичайно ж, не пустили, але моя мама, Цимбалова Ольга Викторівна, суворий учитель музики, але дуже добра, весела, товариська і любляча людна, показала їм мене у вікні.

     З самого раннього дитинство, ці люди оточували мене, віддавали своє тепло та ласку, допомагали в усьому, намагалися направити на правильний шлях, щоб я змогла знайти себе, за що їм дуже вдячна. Найяскравіші спогади - це поїздки на море, починаючи з того моменту, як мені виповнився рік. До цих пір не можу жити без моря, і кожен рік намагаюся їздити відпочивати не один раз, а декілька.

      Я росла спокійною та енергійною дитиною, але вплив атмосфери дня мого народження не пройшло для мене безслідно. У мене важкий і вибуховий характер, але в той же час я дуже добра, ніжна і любляча, і, звичайно ж, відповідальна і цілеспрямована, для мене не все в цьому житті дається легко, але я знаю «Вміння та труд все перетруть» і в мене все вийде.

Школа

     Я мало, що пам'ятаю з цього періоду, але точно знаю, що 1 вересня 1996 року я пішла в перший клас ЗОШ № 11. Для мене це був складний період. Я не хотіла вчитися і не усвідомлювала, навіщо мені це треба. Бідна моя мама і сестра намагалися прищепити мені любов до навчання, але в них мало що виходило, я була затятою противницею. Добре, що цей період тривав недовго, і через півроку я була вже в числі кращих учнів і тривало це до закінчення школи.

     Школа - це чудова і безтурботна пора. У пам'яті залишилася велика кількість гарних спогадів, походи, свята, прогулянки з однокласниками, добрі вчителі, різноманітні цікаві предмети, різні захоплення. Ходила до музичної школи на клас фортепіано, співала в хорі, брала участь у конкурсах, а після закінчення фортепіано, вирішила навчитися грати на гітарі. У 8 класі пішла на секцію самооборони та ходила туди прекрасні 2 роки. Вчилася малювати, вишивати, в'язати та багато іншого.

     У начальних та середніх класах мені подобалися більше гуманітарні предмети, мови, література, історія. Історія була найулюбленішим предметом, хоча спочатку, я вчила цей предмет, тому що боялася нашу сувору вчительку, а потім, тому, що просто дуже полюбила. Саме цей предмет і його вчитель,Охотська Тетяна Григорівна, привчили мене до дисципліни і самовихованню, що в подальшому мені допомогло легко вчитися.

     У 8 класі я здала вступні іспити та поступила в «Українську гімназію», яку тільки відкрили. Вчитися було цікаво, в старших класах стала цікавитися інформатикою, приймала активну участь у шкільних конференціях з інформатики. Любов до математики прийшла в 10 класі, коли усвідомила,що хочу бути програмістом та навчатися у Донецькому національному технічному університеті. Для того, щоб підвищити свій рівень знань довелося ходити на курси, багато займатися вдома, але я це дуже полюбляла, тому змогла все наздогнати і вступити до університету без проблем.

Університет

      Моє студентське життя почалося в кінці серпня, з поселення в гуртожиток № 9, де живуть всі іногородні студенти факультету Комп'ютерних наук та технологій. Але перед цим був важкий період здачі документів до університетів та велике бажання поступити на бюджет, і саме на комп'ютерну спеціальність. Моє прагнення бути програмістом не дуже схвалювали батьки, так як, на їхню думку, це складна професія для дівчини, але я була дуже вперта і стояла тільки на своєму.

      Перше вересня в університеті почалося з пари фізики та вивчення неосяжних лабіринтів коридорів третього корпуса, з якими разом зі своєю старостою ми все-таки впоралися, та змогли врешті-решт почати вчитися.

     Вчитися було важко, але дуже цікаво і весело. Чотири роки навчання пролетіли дуже швидко, але за цей короткий час було вивчено безліч різних точних та гуманітарних наук, були отримані навички роботи з різними програмними продуктами. Вже на першому курсі отримала опить участі у конференціях і свою нагороду "За кращу доповідь" у секції історії. Ніколи не забуду свою першу участь у студентській конференції у секції "Web - технологій", було так страшно, я була єдиною з першого курсу, всі здавалися такими дорослими і теми були зовсім для мене не зрозумілими, але студенти старших курсів мене підтримали і я змогла перебороти свій страх

      Можу сказати, що для мене, самими складними в плані навчання був початок першого курсу і четвертий курс. На четвертому курсі у нас був дуже затяжний карантин, що дуже нас розслабило, і за 3 тижні довелося зробити величезний обсяг роботи, було дуже важко, але зараз все згадується з посмішкою, так як багато часу проводили всі разом, допомагали один одному, потрапляли в різні смішні ситуації. Протягом навчання були різного роду казуси, неприємності, але і було багато всього приємного, що ми пережили своїм дружним колективом.

     З першого курсу я знала, що хочу бути магістром, тому вчилася добре і відповідально, і проблем з вступом до магістратури не було. З вибором наукового керівника я теж визначилася заздалегідь, Губенко Наталія Євгенівна саме той викладач, в якого я б хотіла бути магістрантом, від неї завжди виходила якась сила, яка давала мені впевненість і бажання вчитися. Невеликі проблеми були з вибором теми випускної роботи, але почався цикл «Інформаційна безпека», і всі проблеми пройшли самі собою. І ось, тема моєї магістерської роботи «Розробка моделі розподілу і використання ресурсів, що виділяються на захист інформацію »

Плани на майбутнє

      Плани на майбутнє - це те, що мене завжди лякало мене і наводило на довгі роздуми, але й давало додаткові сили на подальшу роботу над собою.

      Останнім часом я заспокоїлася і зарядилася енергією тільки на позитивне, адже думки матерільни, і в моєму житті сталися різкі зміни, бачення мого майбутнього, з'явився кохана людина, заручини, записалася на курси і визначилася з напрям своєї майбутньої роботи.

     Що стосується професійної діяльності, я хотіла б спробувати себе у великій компанії, а на якій посаді - це залежить від обставин, удачі, прагнення, отриманих знань і звичайно ж місця проживання. Але не хотілося б на цьому зупинятися, і, з часом і можливостями, відкрити свою справу, щоб спробувати себе в ролі підприємця.

      Бачу світле майбутнє,у якому буде все, і сімейне щастя, і кар'єрний зріст і матеріальне благополуччя, все, що потрібно людині для повного щастя.