Так, я була ще тією дитиною! У дитинстві я бігала по вулиці із хлопчиками. Це було зв'язано не тільки з демографічною ситуацією в тій місцевості де я жила, а більшою мірою від того, що я любила активні ігри, але ніяк не шити й в'язати.У садок я ходити любила, але тільки іноді. А доводилося майже кожень день! Вихователі говорили, що я ангел, а дома ж мама говорила що я маленьке чортеня! Напевно, уже тоді я починала розуміти, як потрібно поводитися в суспільстві, адже я ж дівчинка! Як й у будь- якої дівчинки в мене було багато ляльок, але тому що подруг в мене не було доводилося змушувати грати із мною хлопчиків.
Взагалі, дитинство в мене було щасливе й цим я зобов'язана своїм батькам!
Ішов 1996 рік... Як зараз пам'ятаю перший день у школі: було страшно й жахливо цікаво. Я навіть прокинулася рано, хоча спати любила й люблю. Не хочу сказати, що усі мої очікування виправдалися, але вообщем, усе було гарно. В мене була бабуся, яка працює в школі вчителем російської мови й літератури, що ще в початкових класах утягнула мене в активне життя школи. І після цього, можна сказати, я жила на сцені. Ні, я не співала й не танцювала, але розповісти або зіграти я могла добре. Пізніше, в 5 класі мене вибрали старостою й ця доля мене чекала до закінчення школи. Тому я мала завжди гарні відносини як із учителями, так і з однокласниками. Якщо говорити про мої оцінки, то вони були майже відмінними. Все своє шкільне життя я була хорошисткою і тільки в 11 класі вирішила стати відмінницею, що й втілила в життя. Взагалі, можу сказати час пролетів швидко!
І ось 11 клас: випускні іспити на відмінно, смутні мови на площі біля школи, шкільна форма й більші банти, білі голуби. Настав час йти далі...
І що тепер? Що я взагалі хочу? Про це я задумалася ще в школі. І ось в 11 класі по рейтингам я поступила в Донецький Національний Технічний Університет на спеціальність «Управління персоналом і економіка праці». Спеціальність вибрати було не складно, з огляду на мої переваги. А подобається мені спілкування й психологія людини. Саме ці аспекти я знайшла у своїй спеціальності. Зараз я анітрохи не розчарована своїм вибором. А потім все пішло як треба! Перші лекції, іспити й багато нових друзів. Взагалі і тут я не нудьгувала. На 3 курсі початку свою наукову діяльність і на даний момент маю 2 публікації наукових статей. Пізніше одержала червоний диплом бакалавра, на магістратуру в мене тіж плани.
Кожний з викладачів моєї кафедри внесли свій внесок у розвиток моїх професійних й особистих якостей. Я не вибирала собі наукового керівника, але з Подлужной Наталею Олександрівною ми спрацювалися й успішно працюємо над моєю дипломною роботою. Саме вона підказала мені тему дипломного проекту «Управління інтелектуальним капіталом організації» і я рада, що саме на ній зупинився мій вибір.
Тому й Наталю Олександрівну і всім членам кафедри я хочу подякувати за особливий внесок у мій розвиток.
Якщо говорити про мої найближчі плани, то це скоріше всього знайти себе як фахівця на успішній роботі по спеціальності, створити міцну й люблячу родину і, звичайно, постійно розвиватися як особистість.
А моя мрія або навіть ціль на перспективу - це бути успішним професіоналом в області управління персоналом і постійно подарожувати по різних країнах. Але мети досягати я вмію, так що ця справа тільки часу.
Не думайте, що я дуже самовпевнена людина, просто в житті повинен бути позитив і впевненість у майбутньому. Чого й вам бажаю...