Однією з найважливіших завдань управління є ефективне стратегічне розвиток організації і контроль її діяльності з метою підвищення добробуту власників у довгостроковій перспективі.

    В умовах ринкової економіки в Україні, самостійності підприємств у прийнятті рішень з ведення бізнесу, а також відповідальності за результати своєї діяльності, виникає необхідність безперервного стратегічного розвитку підприємства та впровадження системи стратегічного управління підприємством, що сприяє визначенню ефективних напрямків у здійсненні фінансово-господарської діяльності підприємства, орієнтації в фінансових можливостях і перспективах, що виникають в економічній системі країни. Вирішення цих питань забезпечує стратегія підприємства.

    Стратегія є необхідним документом для будь-якої фірми, націленої не тільки на виживання, а й розвиток у сучасному конкурентному середовищі. Всебічно розроблена стратегія забезпечить максимальне досягнення заданих цілей, стійкість компанії, підвищить мотивацію співробітників.

    Сучасне підприємство - це організована система, цілеспрямована на виробництво товарів і послуг, яка є частиною економічної системи, загальні і часткові елементи якої мають свої власні економічні цілі. Отже, необхідний рівень розвитку підприємства залежить від характеру впливу на нього окремих основних елементів і всієї держави, як цілої системи [5].

    Останнім часом дуже актуальними стають аналітичні завдання прогнозного характеру, вирішення яких неможливе без фундаментальних наукових розробок. Їх основою є вся сукупність економічних наук, особливе місце в якій займає така важлива галузь знань, як економічний аналіз.

    Дія об'єктивних економічних умов сучасного етапу розвитку ринкових відносин вимагає перегляду теоретико-методологічних основ економічного аналізу: його предмета, методу, мети і завдань.

    Одним з важливих теоретичних аспектів, що потребують серйозного переосмислення, є обгрунтування системи видів економічного аналізу з урахуванням їх практичної затребуваності у розробці бізнес-стратегії.

    Стосовно до діяльності господарюючого суб'єкта (на мікрорівні управління) стратегія розвитку - це формалізоване системне уявлення стратегічних фінансово-економічних та інших бізнес-цілей, що сприяють максимізації ринкової вартості організації, на основі комплексного вивчення сформованого і майбутнього характеру впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на результативність її діяльності .

   Досвід передових підприємств показує, що успіху досягає той, хто зміг здійснити у себе на виробництві сукупний технологічний і управлінський прорив, який здійснюється одночасно з усією системою управління та формуванням цілісного підходу, орієнтованого на стратегічний розвиток при обов'язковій адаптації до мінливих умов зовнішнього і внутрішнього середовища [4].

Об'єктом дослідження даної роботи є ТОВ "Харцизький машинобудівний завод".

Предмет дослідження: формування стратегії розвитку підприємства.

Мета дослідження: на основі вивчення концепцій стратегічного менеджменту проаналізувати механізми формування стратегії розвитку організації та розробити рекомендації щодо формування стратегії розвитку ТОВ "Харцизького машинобудівного заводу".

Реалізація поставленої мети зажадала рішення наступних завдань:

    1. Розкрити сутність і зміст поняття стратегії розвитку підприємства;

    2. Вивчити структуру стратегічного потенціалу і стратегічних зон господарювання підприємства та їх використання при виборі стратегії розвитку;

    3. Дослідити етапи формування стратегії розвитку підприємства;

    4. На основі діагностики зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства розробити рекомендації щодо формування стратегії розвитку ТОВ "Харцизького машинобудівного заводу".

Випускна кваліфікаційна робота складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури, додатків.

ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ ЗА ТЕМОЮ

Сутність та етапи стратегічного управління на підприємстві

    Історично поняття «стратегія» склалося у військовому лексиконі, де воно визначало планування і запровадження в життя політики держави та військово-політичного союзу ряду країн з використанням усіх доступних засобів.

   У Сучасному економічному словнику [7] економічна стратегія визначається як "довготривалі, найбільш принципові, важливі установки, плани, наміри уряду, адміністрації регіонів, керівництва організацій відносно виробництва, прибутків і витрат, бюджету, податків, капіталовкладень, цін, соціального захисту".

    Стратегія - сукупність основних напрямів діяльності і способи їх здійснення. Стратегічне управління - це, передусім, управління розвитком організації. Предметом стратегічного управління в організаціях є визначення довгострокових цілей, розробка планів по їх досягненню і організація роботи по реалізації заходів, що забезпечують виконання плану.

   З точки зору рівня управління стратегії ранжуються таким чином:

   1) Корпоративна стратегія - реалізується у диверсифікованих компаніях і передбачає: створення та управління високопродуктивним господарським портфелем структурних підрозділів компанії; досягнення синергізму серед споріднених структурних підрозділів; встановлення інвестиційних пріоритетів.

   2)Ділова стратегія передбачає: розробку заходів, спрямованих на посилення конкурентоспроможності та збереження конкурентних переваг фірми; формування механізму реагування на зовнішні зміни; об'єднання стратегічних дій основних функціональних підрозділів компанії.

   3) Функціональна стратегія передбачає: дії з підтримки ділової стратегії; дії по досягненню цілей підрозділу. .

   4) Операційна стратегія передбачає дії щодо вирішення вузькоспеціальних проблем підрозділи (функціонального, територіального).

   З точки зору зміни стану продукту, ринку, галузі, положення в галузі, використовуваної технології різняться стратегії зростання, стратегії стабілізації та стратегії скорочення (відходу).

   Поняття і термін "стратегічне управління" введені в науковий обіг на початку 70 - х років двадцятого століття для позначення відмінностей між управлінням поточними виробничими процесами і управлінням на вищому рівні, в центрі уваги якого має бути зовнішнє оточення об'єкту управління. Стратегічне управління як новий підхід в менеджменті був сформований в 1970 - 1980 роки. Стратегічне управління тісно пов'язане з питаннями планування і економічного аналізу. У зв'язку з цим показовим можна рахувати визначення стратегічного менеджменту, сформульоване І. Ансоффом [1] як "взаємозв'язаний комплекс планування стратегії організації і впровадження вироблених планів в життя".

   Стратегічне управління можна розглядати як динамічну сукупність п'яти взаємопов'язаних етапів управлінських процесів. Ці процеси логічно випливають (або слідують) один з іншого. Це є важливою особливістю системи стратегічного управління.

   Етапи стратегічного управління:

   Перший етап. Аналіз середовища - вихідний етап формування стратегічного управління, тому він забезпечує базу для визначення місії і цілей фірми і для вироблення стратегій поведінки, що дозволяють фірмі виконати місію і досягти своїх цілей. Аналіз середовища припускає вивчення трьох її частин. Аналіз макрооточення включає в себе вивчення впливу таких компонентів середовища, як: стан економіки; правове регулювання і управління; політичні процеси; природне середовище і ресурси; соціальна і культурна складова суспільства; науково-технічний і технологічний розвиток суспільства; інфраструктура. Безпосереднє оточення аналізується по наступних основних компонентах: покупці; постачальники; конкуренти, ринок робочої сили. Аналіз внутрішнього середовища розкриває ті внутрішні можливості і той потенціал, на який може розраховувати фірма в конкурентній боротьбі в процесі досягнення своїх цілей, а також дозволяє більш вірно сформулювати місію і краще уяснити цілі організації. Внутрішнє середовище аналізується по таких напрямках:

   • кадри фірми, їх потенціал, кваліфікація, інтереси і т.п.;

   • організація управління;

   • виробництво, що включає організаційні, операційні і техніко-технологічні характеристики, наукові дослідження та розробки;

   • фінанси фірми;

   • маркетинг;

   • організаційна культура.

   Другий етап. Визначення місії і цілей, що розглядається як один із процесів стратегічного управління, складається з трьох під процесів, кожен з яких вимагає великої і виключно відповідальної роботи. Перший під процес полягає у визначенні місії фірми, яка в концентрованій формі виражає зміст існування фірми, її призначення. Далі йде під процес визначення довгострокових цілей. Завершується ця частина стратегічного управління під процесом визначення короткострокових цілей. Визначення місії і цілей фірми призводить до того, що стає ясним, навіщо функціонує фірма і до чого вона прагне.

   Третій етап. Аналіз та вибір стратегії. Це головний процес стратегічного управління. За допомогою спеціальних прийомів організація визначає, як вона буде досягати своїх цілей і реалізовувати свою місію.

   Четвертий етап. Виконання стратегії є критичним етапом, тому що саме він у випадку успішного здійснення призводить фірму до досягнення поставлених цілей. Дуже часто спостерігаються випадки, коли фірми виявляються не в змозі здійснити обрану стратегію.

   П'ятий етап. Оцінка і контроль виконання стратегії є логічно останнім етапом, здійснюваним у стратегічному управлінні. Даний процес забезпечує стійкий зворотний зв'язок між тим, як йде процес досягнення цілей, і цілями організації.

    Основні завдання контролю:

   - визначення того, що і за якими показниками перевіряти;

   - здійснення оцінки стану контрольованого об'єкта відповідно до прийнятих стандартів, нормативами або іншими еталонними показниками;

   - з'ясування причин відхилень, якщо такі виявляються в результаті проведеної оцінки;

   - здійснення коригування, якщо вона необхідна і можлива.

    В якості єдиної стратегії розвитку підприємства М.І. Бухалков [12] пропонує модель - 7С, яка характеризує механізм взаємодії таких соціально-економічних факторів, як структура, система, співробітники, стиль, спільні цінності та сукупність здібностей. Основні елементи стратегії розвитку підприємства по моделі - 7С представлені на рисунку - 1.

   У стратегічному менеджменті підприємство може використовувати такі відомі стратегії, як розробка товару, стабілізація виробництва, проникнення на ринок, скорочення витрат, зміна цін і всі інші функціональні або цільові стратегії (фінансову, маркетингову, конкурентну і т.д.).

ЗНАЧЕННЯ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

   Економічна криза народного господарства України зумовлюється багатьма факторами, серед яких важливе місце займає недосконалість системи управління. Турбулентний характер негативних змін в економіці (інфляція, ріст цін на сировину та матеріали, високі процентні ставки за кредит, зниження купівельної спроможності населення і ін.) і висока складність вирішуваних нині завдань посилюють роль наукового управління у стабілізації соціально-економічних процесів і забезпеченні високої ефективності усіх видів підприємницької діяльності.

   Багато з процесів розробки стратегії, що використовуються підприємцями й зараз, базуються на новаторській роботі Andrews та Christiansen у 1960-х (Гарвардська бізнес-школа). Використовуючи єдинонаправлений підхід, ці процеси породжують цілий ряд чітко визначених кроків, які робляться послідовно, і включають збір та аналіз даних, розробку стратегії, оцінку, відбір та впровадження. Суттю цього підходу (відомого також, що школа проектування або школа підбору розглядають стратегію як співвідношення між потенціалом компанії та можливостями, які їй надає конкурентне середовище. SWOT аналіз (strength – сильні сторони, weaknesses – слабкі сторони, opportunities – можливості та threats – загрози) нерідко використовувався для досягнення цієї мети. Представниками цієї школи є Christiansen, Andrews, Hamermesh, Porter, Ohmae, Johnson та Scholes .

   На сьогодні не існує універсального набору методик, який би гарантував компанії здобуття інформації необхідної якості і в потрібному обсязі для розробки ефективної стратегії. Необхідно розуміти, що проведення аналізу не є самоціллю – його кінцевим результатом стають проекти рішень, в даному випадку – стратегічний план. Тому керівництву компаній слід поступати таким чином: вибрати спершу декілька (чим менше, тим краще) методик стратегічного аналізу і почати їх застосовувати на практиці, причому робити це регулярно. Головне – не захоплюючись зайвим аналізом, перейти до етапу розробки стратегії і довести її до більш менш прийнятного варіанту.

   Стратегія підприємства – це систематичний план його потенційної поведінки в умовах неповноти інформації про майбутній розвиток середовища та підприємництва, що включає формування місії, довгострокових цілей, а також шляхів і правил прийняття рішень для найбільш ефективного використання стратегічних ресурсів, сильних сторін і можливостей, усунення слабких сторін та захист від загроз зовнішнього середовища задля майбутньої прибутковості.

   Організація розробки стратегії на підприємстві передбачає відбір кадрів розробників, організацію їх роботи і контроль, зміну організаційної структури управління відповідно до потреб стратегічного менеджменту, розвитку в кадрів стратегічних здібностей та інформаційно-аналітичного забезпечення процесу розробки стратегії. Існує багато шляхів конкуренції та стратегій підприємства: виробнича, товарна, цінова і т. д. Але в основі будь-якої стратегії лежать (повинні лежати) конкурентні переваги. Стратегічне управління можна визначити як управління конкурентними перевагами. Конкурентна перевага – це становище фірми на ринку, яке дозволяє їй долати сили конкуренції та приваблювати покупців. Конкурентні переваги створюються унікальними матеріальними та нематеріальними активами, котрими володіє підприємство, тими стратегічно важливими для даного бізнесу сферами діяльності, котрі дозволяють перемагати в конкурентній боротьбі.

   Основою конкурентних переваг, таким чином, є унікальні активи підприємства чи особлива компетентність в сферах діяльності, важливих для даного бізнесу. Конкурентні переваги, як правило, реалізуються на рівні стратегічних одиниць бізнесу та є основою ділової (конкурентної) стратегії підприємства.

   При розробці стратегії необхідно, з однієї сторони, мати чітке уявлення про сильні та слабкі сторони діяльності підприємства , його позицію на ринку, а, з іншої сторони, розуміти структуру національної економіки в цілому та структуру галузі, в котрій працює підприємство. Стратегії складаються з ряду підходів і напрямів, що розробляються керівництвом з метою досягнення як найкращих показників роботи в одній конкретній сфері діяльності. Поєднання загальних і загально конкурентних стратегій залежить від характеристик галузі, загальної конкурентної позиції фірми в середовищі, характеристик самого підприємства.

   Розробка економічних стратегій розвитку підприємств стає усе більше актуальним для українських підприємств, які поставлені в умови твердої конкуренції як між собою, так і з іноземними корпораціями. Хоча стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху, проте воно створює умови для виникнення ряду важливих і часто істотних сприятливих факторів для організації.

   Стратегія - це сукупність основних напрямів діяльності та способи їх здійснення. Стратегічне управління - це перш за все управління розвитком організації. Предметом стратегічного управління в організаціях є визначення довгострокових цілей, розробка планів по їх досягненню та організація роботи з реалізації заходів, що забезпечують виконання плану.

   Вибір стратегії передбачає вивчення альтернативних напрямків розвитку організації, їх оцінку і вибір кращої альтернативи стратегічної для реалізації. При цьому використовується спеціальний інструментарій, що включає кількісні методи прогнозування, розробку сценаріїв майбутнього розвитку, портфельний аналіз.

   Реалізація стратегії здійснюється через розробку програм, бюджетів і процедур, які можна розглядати як середньострокові і короткострокові плани реалізації стратегії. У процесі реалізації стратегії кожен рівень керівництва вирішує свої визначені завдання і здійснює закріплені за ним функції. Вирішальна роль належить вищому керівництву. Його діяльність на стадії реалізації стратегії може бути представлена у вигляді п'яти послідовних етапів.

   Розробка економічних стратегій розвитку підприємств стає все більш актуальним для українських підприємств, які поставлені в умови жорсткої конкуренції як між собою, так і з іноземними корпораціями. Хоча стратегічне планування саме по собі не забезпечує успіху, проте воно створює умови для виникнення ряду важливих і часто істотних сприятливих чинників для організації.

   Стратегія підприємства складається з дій і підходів управлінського персоналу для досягнення визначеної мети діяльності; стратегія забезпечує (має забезпечувати) спрямованість і адаптованість дій підприємства в ринкових умовах; створення стратегії - це перш за все підприємницька діяльність; розробник стратегії більшою мірою має бути зорієнтований на зміни зовнішнього середовища, ніж на вивчення внутрішніх проблем підприємства; стратегія динамічна та в процесі розвитку підприємства; стратегії підприємства частково видимі, а частково приховані від стороннього погляду. Розробка стратегічного бачення і місії підприємства, визначення цілей і вибір стратегії є головними завданнями вибору напрямку розвитку організації.

   На сучасному етапі розвитку в Україні відбувається трансформація всього комплексу економічних, громадських, владних відносин. І дуже важливо, щоб ці зміни проходили найбільш ефективним шляхом, з урахуванням чітко визначених, науково обгрунтованих пріоритетів. Сьогоднішні тенденції, які спостерігаються у зовнішньому середовищі і всередині нашої країни, зумовлюють необхідність і доцільність розробки загальної економічної стратегії розвитку діяльності підприємств, організацій, органів влади та місцевого самоврядування України.

   Примітка: при написанні даного автореферату магістерська робота ще не завершена. Дата кінцевого завершення роботи: 1 грудня 2011 р. Повний текст роботи та матеріали за темою можуть бути отримані у автора або у його наукового керівника після вказаної дати.

Література

1. Ансофф И. Стратегическое управление [Электронный ресурс]. - М.: Экономика, 1989. - СПС «Гарант». - 2008.

2. Ефремов В.С. Стратегия бизнеса. Концепции и методы планирования [Текст]. - М.: «Финпресс», 1998. - 163 с.

3. Портер М.Е. Международная конкуренция [Текст]. - М.: Международные отношения, 1993. - 346 с.

4. Свистунов В. равнению на лидеров индустрии [Текст] / / Кадровик. Кадровый менеджмент. 2007. - № 3.

5. Стратегический учет. / / Под ред. В. Э. Керимова. - М.: Омега-Л, 2005.

6. Исаев Д. Рациональная модель стратегического управления [Текст] / / Финансовая газета. 2008. - № 25, 26.

7. Большой экономический словарь (2-е изд.) [Текст] / под ред. А.Н. Азрилияна. - М.: Ин-т новой экономики, 1997. - 1026 с.

8. Байбурин Т.М. Разработка стратегии управления собственностью Государственное организации машиностроительной отрасли / / Диссер. на соисканию учёной степени кандидата экономических наук. - Владимир, ВлГУ, 2005.

9. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 1991.

10. Котлер Ф. Основы маркетинга / пер. с англ. [Текст]. - М.: Ростинтэр, 2006. - 468 с.

11. Карпов А. Стратегия компании: от разработки до реализации [Текст]. / / Консультант директора. 2005. - № 11 - С.27.

12. Разработка стратегии предприятия , автор: Мартынов А.В., ведущий консультант ЗАО «РОЭЛ Консалтинг»

13. Економіка підприємства, автор Бойчик.