| ДонНТУ > Портал магістрів ДонНТУ |
|
Я дуже поспішала з'явитися на світ. І, незважаючи на те, що в моєму рідному місті Торезі пологовий будинок був закритий, мама (Наталія Олександрівна Геращенкова) на кареті швидкої допомоги, а тато (Сергій Володимирович Геращенко) на машині позаду, встигли доїхати до сусіднього міста Сніжне. Папа приїхав, йому сказали: «Не скоро». Він поїхав додому, а я народилася, йому довелося повертатися. Папа стояв під вікном пологового будинку засмучений, адже хотів другого хлопчика, а народилася я – як згодом виявилося – улюблена донька. Я дуже вдячна моїм батькам за ту безмежну любов, яку вони мені дарували, за те виховання, яке вони мені дали. Саме батьки зробили вагомий внесок у становленні мене як особистості й збагатили мене такими якостями, як чесність, працьовитість, старанність, порядність і доброзичливість до людей.
Можливо тому, що народилася я теплого весняного дня 29 травня, о 6 ранку, та ще й у понеділок (початок нового дня, початок нового тижня), я прагну бути першою. У суспільстві чомусь прийнято вважати, що у народжених у понеділок усе в житті повинно йти шкереберть. Частково цей образ був нав'язаний найпопулярнішою комедією «Діамантова рука», де з легкої руки Андрія Миронова у дітей понеділка, «щоб вони не робили, не йдуть справи». Але насправді, усе далеко не так, як співається у пісні з фільму...
У дитячому садку я була рідка птиця. Усі хлопчики раділи, коли я приходила, і давали мені свої іграшки. З раннього дитинства була щедрою – одного разу нагодувала всю групу аскорбіновою кислотою (з аптекарської пляшечки без етикетки), після чого маму викликали з роботи для з'ясування назви пігулок...
Багато часу мені приділяла моя бабуся – Валентина Семенівна Зажерей (у минулому вчитель математики). Завдяки їй я навчилася читати і вирішувати математичні завдання різної складності, смачно готувати. Дитинство у мене було дуже насиченим.
У 6 років почала займатися танцями. Зі своїм улюбленим ансамблем танцю «Веселка» я брала участь в безлічі обласних конкурсів і концертів, на яких наш колектив займав призові місця. Не можу не згадати викладача танців Крицький Оксану Анатоліївну, яка завжди була чудовим хореографом, добрим наставником і добрим вчителем життя. Вона прищеплювала нам такі якості, як витривалість, працьовитість і прагнення до самовдосконалення. Пізніше, в силу обставин, що склалися та її від'їзда до Києва на постійне місце проживання, я ходила до інших танцювальних гуртків, також вже під час навчання в університеті. Цьому благородному заняттю я присвятила півжиття.
1 вересня 1996 пішла до 1 класу Торезької загальноосвітньої школи I–III ступенів № 2, де всі роки навчання закінчувала з похвальними листами за відмінні успіхи в навчанні, грамотами за активну участь у житті школи, преміями та подарунками від МіськВО (у цьому я брала приклад зі свого улюбленого старшого брата Артема Сергійовича Геращенкова). Ходила до різноманітних гуртків. Була членом МАН. Брала участь в олімпіадах і спортивних змаганнях. Займала 1 місця з права, фізики, біології, літератури, у конкурсі української мови та літератури ім. Петра Яцика, у конкурсах з образотворчого мистецтва. Неодноразово отримувала звання «Учень року». Малювання – це моє хобі з раннього дитинства. У старших класах я навіть думала про кар'єру дизайнера. Але у 10 класі твердо вирішила, що буду поступати до Донецького національного технічного університету (далі ДонНТУ), не тому, що тут навчалися усі мої рідні, а тому що вважаю його найкращим вузом в області, та навіть у всій Україні! І, хоча мама радила йти по її стопах, до економіка не вражала, мені хотілося вибрати щось своє. Ніяких підготовчих курсів выд ДонНТУ не закінчувала, проте навіть на пляжі вирішувала завдання зі Сканаві...
У березні 2006 року, ще одинадцятикласницею, поїхала здавати рейтингові випробування. Вибрала 3 бажані спеціальності. Пройшла на всі три, але вибрала «Безпеку трудової діяльності», тому що вважаю її дуже актуальною і перспективною. Ось так, ще не закінчивши школу, ще не отримавши свою медаль, я вже була рекомендована до зарахування до престижного університету. Ще кілька місяців пролетіли як мить.
Закінчення школи відзначила отриманням медалі «За вісокі досягнення у навчанні» та іменного подарунка від міського голови.
Ніколи не забуду своїх шкільних учителів Зою Миколаївну Ільющенко, Світлану Вікторівну Іванову, Олену Петрівну Осоку, Івана Олексійовича Марковенко, Ольгу Іванівну Шульженко, Валентину Опанасівну Горохову, Віру Гаврилівну Куликову, Федора Леонідовича Тарана, Ніну Василівну Величко, Людмилу Петрівну Литвинову, Ольгу Павлівну Пархоменко, Ганну Петрівну Свиридівську, Наталію Олексіївну Сироватку, Людмилу Василівну Гусакову, Ірину Валентинівну Терещенко, Ольгу Володимирівну Шумейко, класного керівника Людмилу Іванівну Філенко, директора школи Валентину Олександрівну Зубарєву, а також Олександру Михайлівну Запольських – світла їй пам'ять.
Шкільні роки чудові, але краще за них можуть бути лише студентські. Назавжди в пам'яті залишаться чудові дні, прожиті в гуртожитку № 6, суворий комендант, веселі сусіди, дружний поверх, курйози на кухні, серенади, посиденьки до ранку і, як наслідок, сон на перших парах, галасливі свята і безсонні ночі перед іспитами...
За роки навчання в університеті я неодноразово отримувала листи подяки для батьків і директора школи, у якій навчалася. Брала участь у олімпіадах з хімії, інженерної графіки, у конференціях з фізики, опору матеріалів, українських регіональних інтернет–форумах. Зайняла 1 місце у конкурсі студентських наукових робіт з опору матеріалів VIII Міжнародній конференції студентів, аспірантів і молодих учених «Будівлі і споруди із застосуванням нових матеріалів і технологій», брала участь у III Міжнародній науково–практичній конференції «Управління інноваційним розвитком промисловості: держава, регіон, підприємство», у Міжнародній науково–практичній конференції «Промислова безпека і вентиляція підземних споруд в ХХІ ст.».
У 2007 році, на 2–му курсі стала студенткою Польського Технічного Факультету під керівництвом доброго декана Макєєва Олександра Юрійовича. За результатами іспитів 2007–2008 навчального року, які склала на «відмінно» була спрямована на проходження місячної мовної практики у Варшаві. Ця поїздка стала вирішальною в моєму особистому житті – у перевірці почуттів під час розлуки з коханою людиною. Одразу після приїзду на Батьківщину я вийшла заміж. Коханий чоловік – Костянтин Юрійович Горобей. До того ж у мене з`явилися ще одні батьки: Людмила В`ячеславівна та Юрій Іванович Горобей.
У 2009–2010 навчальному році згідно з рішенням вченої ради ДонНТУ я отримувала стипендію імені Б.А. Грядущего.
У червні 2010 року отримала диплом бакалавра з відзнакою.
Наприкінці липня 2010 відбулося найважливіша і найщасливіша подія у моєму житті – я стала мамою. Син А вже на наступний день із пологового будинку я поїхала здавати іспити на вступ до магістратури. Ці незабутні враження залишаться зі мною на все життя.
Я щаслива, що в ДонНТУ мені довелося познайомитися з надзвичайними людьми, знайти нових, вірних друзів. Я захоплююся всіма викладачами, які у мене були, завдяки ним процес навчання пройшов дуже цікаво і легко. Дуже хочеться відвідувати заняття, на які приходить не просто викладач, а людина–оркестр, встигаючий зрозуміло викласти матеріал, навести безліч прикладів, відповісти на всі питання тощо, і це все під час пари. Та й із науковим керівником мені дуже пощастило – проректором Донецького національного технічного університету, зав. каф. «Охорони праці та аерології», доктором технічних наук, професором Юрієм Федоровичем Булгаковим. Він висококласний фахівець і просто чудова людина. Думаю, з його допомогою я зможу написати відмінну магістерську роботу із теми «Нормалізація умов праці шахтарів за пиловим чинником на прикладі шахти ім. М.І. Калініна ДП «ДУЕК».
Якщо ви дочитали до цього розділу, то у Вас дійсно терпіння янгола або Вам просто нема чого робити і мій життєпис Вас зацікавив. А це означає, що скоро я зможу продати свою біографію Джеймсові Кемерону для подальшої екранізації чергового касового фільму. Отримані гроші витрачу на пошуки життя на Марсі...
Відверто кажучи, хочу використовувати отримані в університеті знання на добробут суспільства, адже людське життя та здоров'я – це найдорожче. На практиці в Польщі, я відзначила для себе, що у країнах Європи до питань охорони праці ставляться набагато відповідальніше і сумлінніше, ніж у нас. Хотілося б вивести нашу країну в цьому напрямку на більш високий рівень. Тому для вдосконалення і поглиблення своїх знань планую вступати до аспірантури.
Ну, а в особистому житті, звичайно ж, бути гарною мамою і дружиною.