Мене звати Наталя Вікторівна Сургова, я народилася 6 червня 1989 року в одному з найбільших промислових міст України &nmdash; місті Донецьку. Зростала і розвивалася я так само, як і всі інщі діти: була дуже допитливою дитиною, тому все нове викликало у мене жваву цікавість. У дитячий садок я пішла з 3 років, любила спілкуватися з однолітками, проте була досить спокійною дитиною, тому вихователям не доводилося повідомляти батькам про мою погану поведінку. З раннього дитинства я любила читати, особливо книги про живу природу і світ довкола нас, а ще казки і книги про пригоди.
Коли мені виповнилося 7 років, Донецька загальноосвітня школа №8 розчинила для мене свої двері. Необхідність вчитися не дуже засмучувала мене, але велика кількість домашніх завдань наганяла тугу, тому я прагнула скоріше впоратися з ними і зайнятися тим, чим мені було цікаво займатися. Це могли бути навіть завдання на наступний тиждень, але головним було те, що я робила те, що хотіла, а не те, що необхідно було робити. Зі школи я приносила гарні оцінки, але на медаль я не витягнула, хоча, втім, і не прагнула до такого результату. Проте серед моїх шкільних досягнень є участі в олімпіадах і грамота за гарну успішність.
Закінчивши школу, я вже знала, що зарахована до лав студентів Донецького національного технічного університету. Справа була у тому, що я була прийнята на навчання ще взимку, успішно здавши рейтинги і отримавши прохідний бал на спеціальність «Збагачення корисних копалини». Мені довелося довго готуватися до такого ривка: я відвідувала підготовчі курси по математиці, займалася підготовкою вдома, і це дало свої плоди: коли я складала іспити, я могла не хвилюватися з приводу оцінок – основний етап вступу до ВУЗУ був вже позаду. І ось у вересні 2006 року я почала свое навчання. Воно відразу ж закрутило мене у вихорі лекцій, самостійних опрацювань, семінарів, курсових. З одного боку студентське життя подобалося мені значно більше, ніж шкільне, але з іншого тепер з'явилося більше відповідальності, коли ти знаєш що багато що або навіть усе залежить лише від тебе.
На першому курсі я активно брала участь в студентських заходах, проте потім довелося присвятити більше часу навчанню і від участі в суспільних заходах довелося відмовитися. Провчившись 4 роки і успішно здавши госекзамени, я вирішила здобути одночасно другу вищу освіту і обрала спеціальність «Основи програмування в інтернет» на факультет післядипломної освіти. З того часу в буденні дні я відвідувала основну спеціальність, а у вихідні ходила на лекції і практичні заняття з другої спеціальності. Спочатку було важко, але за 4 роки навчення я звиклася долати труднощі і ті успіхи, яких я здобула, хай і доклавши деякі зусилля, дали мені упевненість у тому, що якщо чогось дуже сильно хочеш і йдеш до своєї мети – у тебе є всі шанси на перемогу, як би не була важка дорога до неї.
На даний момент я поєдную дві освіти і роботу над магістерською, якою займаюся разом зі своїм куратором – професором, доктором технічних наук – Володимиром Стефановичем Білецьким. Моя тема називається «Дослідження і розробка технології збагачення тонкодисперсного вугілля з використанням елементів промислових гидротранспортних систем». Це одне з найменш освітлених питань в практиці збагачення, проте це означаэ, що моя праця теж зможе внести невеличкий внесок у вивчення цього питання. Попереду ще багато нового матеріалу, але, як кажуть, з іскри народжується полум'я, тож час брати до рук сірники!
В планах на майбутнє я запланувала здобуття двох дипломів і вступ до дорослого самостійного життя. Хотілося б знайти гідну роботу, хоч якось пов'язану принаймні з одним з моїх двох дипломів, але я вважаю, що починати з малого простіше, тому я вважаю, що за яку б роботу мені не довелося взятися, все одно вона може навчити чогось корисного, безкорисних вмінь не буває. Суспільне і особисте життя теж є вирішальним чинником у багатьох питаннях, мені б хотілося, щоб надалі мені вдавалося приділяти цим сторонам життя більше уваги.
Але найголовніше в планах на майбутнє, це те, що їх можна змінити. Життя не стоїть на місці, кожен день несе з собою море сюрпризів, неможливо передбачити все відразу, а це означає, що треба вчитися бачити у кожному дні шанс для чогось нового, і намагатися не впустити той шанс.