Дитинство

Народилася 24 жовтня 1990 року в місті Донецьк. Батько — Гриневич Євген Юрійович, технiчний директор, мати — Гриневич Олена Миколаївна, програмiст, брат — Гриневич Дмитро Євгенович, керiвник проектiв та програм.

Читати і писати друкованими літерами навчилася рано — в 3 роки, але не без допомоги батьків. У цьому ж віці була віддана в дитячий сад. На відміну від інших дітей, насолоджувалася денним сном. Вихователі експлуатували мене через артистичнiсть, швидке запам'ятовування віршів для виступів і вокальнi данi. Також у три роки почала вивчати англійську мову, що роблю і зараз в більш серйозних масштабах.

Час в компанії дiвчат проводила неохоче, віддаючи перевагу хлопцям. Дитиною була тямущою, непримхливою і часто сміливою: за друзів горою, на щеплення перша (інші діти так кумедно плакали).

З ранніх років звикала діяти самостійно, тому багато важливих крокiв було зроблено без уваги батьків: перша самостійна поїздка на велосипеді, перше читання книги не по складах, доуніверситетська метушня з документами.

Школа

У 1997 році пішла до загальноосвітньої школи № 5. Незважаючи на те, що діти в класі були в бiльшостi старшi за мене, вчилася краще за них, на п'ятірки. Так тривало весь час, поки мати тримала мене під контролем.

У тому ж 1997 була прийнята до вокального гуртка та гуртка образотворчого мистецтва Донецького мiського палацу дитячої та юнацької творчостi. Час вiд часу вiдвiдувала басейн Донецького палацу молодi Юнiсть.

У 1999 році була прийнята без прослуховування до дитячої музичної школи № 2 м. Донецька. На жаль (чи на щастя), довелося навчатися грі на фортепіано замість бажаної гітари. Але з часом прийшло розуміння універсальності інструменту. Маючи абсолютний слух, робила великі успіхи з усіх предметів, не любила лише музичну літературу. На першому ж хоровому занятті була перенаправлена до ансамблю — групи дітей, спів яких ставили в приклад іншим. Протягом сьоми років брала участь у безлічі концертів та змагань в містах України з хоровим колективом, брала участь в олімпіадах з сольфеджіо, виступала на всіляких концертах як піаніст. Тоді ж почула словосполучення концертна дитина. На третьому році навчання проявилися мої здібності як композитора-класика. Здібності ці вдосконалювалися і не розгубилися. Теперішні твори якісно відрізняються від перших.

Вже в музичній школі довелося познайомитися з публічними виступами, перед-і пiсляекзаменаційними хвилюваннями, настоєм валеріани та втратою свідомості через нервування. Незважаючи на те, що профілюючому предмету (фортепіано) приділялося мало часу, жоден академічний концерт не був зданий на вiдмiтку нижчу за 5. Викладачами музичної школи мені пророкувався вступ до консерваторії.

Ослаблення контролю в п'ятому класі вдарило по успішності — з'явилися дві четвірки (дев'ятки за новою 12-бальною шкалою). Влітку після п'ятого класу відбулася моя перша поїздка до дитячого оздоровчого центру Піонер. Ще три поїздки до цього ж табору відбулися протягом наступних трьох років. Час, проведений в цьому таборі, згадую з посмішкою.

Влітку після шостого класу відбулася поїздка до іншого оздоровчого центру — цього разу усім відомого мiжнародного дитячого табору Артек. Незважаючи на кращі умови, Артек помітно поступався табору Піонер. З вражень від Артека: відраза до пластикового посуду, старa запранa формa, довгі черги до таксофонів.

Життя йшло своїм чередом аж до вступу до Донецького колежу, що пізніше був перейменований в Донецький ліцей Колеж. Здавалося б, перші серйозні вступні іспити, а скласти їх не було важко. Протягом 9—11 класів була на межі хорошиста і відмінника, приділяючи увагу лише тим предметам, які знаходила корисними і цікавими. Улюбленими предметами були алгебра, геометрія, інформатика, а неулюбленими — всі інші. Знаходила недоречними вимоги до творів з літератури через нездатність старшокласників в повній мірі оцінити події з творів. Зараз такі твори було б дійсно цікаво писати. Ще більш абсурдними вважала вимоги визубрювання віршів.

Як не дивно, рішення вступати на спеціальність Системне програмування (СП) факультету Обчислювальної техніки та інформатики (ОТI), пізніше перейменованого в факультет Комп'ютерних наук і технологій (КНТ), Донецького національного технічного університету (ДонНТУ) було прийнято завдяки застереженням викладача інформатики, Забіяки Лідії Михайловни, — Не здумайте вступати до ВТ, тим більше на системників!. Було досить кумедно чути таке від викладача, разом з тим застереження ніби підстьобувало. Опинившись в класі з інформатичним ухилом, волею-неволею відбулося знайомство з мовою програмування Pascal. Отримані знання та здобуті навички безсумнівно допомогли на першому курсі навчання в університеті.

У другому семестрі 11 класу настав час вступних рейтингів. Протягом часу, відведеного на вступ до вищого навчального закладу, було надана самій собі — допомога від батьків була, але лише матеріальна. Стiйко переносила біганину, з'ясування подробиць, копчення в задушливих аудиторіях і довгі черги, що допомогло позбавитися зайвої сором'язливості і нерішучості. За результатами рейтингів набрала потрібну кількість балів для вступу на страхувальну спеціальність суміжного з ОТI факультету Комп'ютерних інформаційних технологій і автоматики (КІТА) на бюджетну форму. Вирішивши йти до переможного кінця, спробувала щастя ще й на вступних іспитах, на цей раз не нехтуючи підготовкою. Результат — 12 з 12 балів і бюджет за спеціальністю Системне програмування.

Унiверситет

Хоча вищий навчальний заклад і спеціальність були обрані через зацікавленість програмуванням, можна сказати, спонтанно, про свій вибір я жодного разу не пошкодувала.

Перший курс провчилася, як кажуть, не напружуючись, знову таки, будучи на межі хорошиста й відмінника. Прийшло усвідомлення того, що університет в корені відрізняється від загальноосвітньої школи, і якщо хочеш встигати — будь добрий, крутись. За результатами двох сесій була рекомендована до зарахування до німецької групи. Замiсть німецької групи була обрана англійська iз переходом на спеціальність Комп'ютерні системи і мережі, про що пізніше довелося пошкодувати. Наступні три роки пройшли, і Бог з ними. Можна сказати лише, що дрібниці можуть зумовлювати події на роки вперед.

Найбільшу користь принесло не вивчення предметів, а виконання лабораторних та курсових робіт: у студентів вироблялися системне мислення і особливий підхід, а також інші корисні навички.

Особливо необхідно відзначити наступних викладачів: Зеленьову І.Я. за терпимість і особливий підхід до студентів, Мірошкіна О.М. за мотивацію студентів, Прудникову В.В. за вимогливість, Самощєнко А.В. за дiйсно захоплюючі лекції.

Щоб уникнути звання недоучки, після отримання диплома бакалавра стояв вибір між бюджетною формою спеціаліста та платною формою магістра. Вибір припав на магістра разом з переходом на вже рідну спеціальність Системне програмування. У той же час послiдувало офіційне працевлаштування на роботу на півставки інженером-програмістом. Моїм науковим керівником погодилася бути Зеленьова Ірина Яківна. Тема дипломної роботи - Автоматизована система підтримки відображених моделей об'єктів залізничного транспорту була обрана за допомогою колег по роботі і пов'язана з самою роботою.

Плани на майбутнє

На даний момент поєдную роботу програміста з навчанням в магістратурі, маю грандіозні плани щодо майбутнього, куди входить створення сім'ї, одержання другої вищої освіти, підвищення кваліфікації, успiшне складання мiжнародних екзаменiв з англiйської мови, подальше самовдосконалення. Перспективним для себе бачу переїзд за кордон. Проте, головне завдання — наблизитися до iдеалу в моєму розумiннi та стати чудовою в усіх планах людиною.