Козловський І.А. - Про деякі проблеми українського ісламознавство

Аннотация

Козловський І.А. Про деякі проблеми українського ісламознавства. Розглядаються сучасні проблеми українського ісламознавства, а саме різноманітність поглядів на ісламознавство як науку, коректне роз`яснення арабських термінів, а також переклад Корану на україньку мову.

    Іслам є невід’ємною частиною історії України і української культури. Проблеми сучасного відродження ісламу на теренах України зактуалізували необхідність всебічного і системного вивчення складних ісламських процесів і породжуваних ними питань і викликів. Але пройшло досить багато часу, перш ніж усвідомлення цього стало приймати форму систематичного вивчення ісламу, його культури, теології і духовності. Однак це проявило цілу низку проблем українського ісламознавства на сучасному етапі його розвитку.
    По-перше з’ясувалося, що є різні точки зору на ісламознавства як науку. З одного боку це добре, бо закликає до широкої дискусії, але спостерігаються і такі проблеми, як намагання звузити предметне поле науки про іслам, так і безпідставно глобально його розширити. Тому досить гостро стає завдання чіткого визначення меж ісламознавчої науки.
    Сам феномен ісламу є таким, що не співпадає з тими усталеними поняттями, які існують в європейській гуманітарній науці. Про це пише відомий українських дослідник, доктор філософських наук Алла Арістова: «…іслам просто не вписується в межі такого поняття як «релігія» (точніше, в межі того, що вважається релігією в західних духовно-інтелектуальній традиції); іслам постає як дещо понад-релігійне, понад-віроповчальне, щось тотальне у своєму дирикціонуванні, «матричне», щодо всіх сфер життя суспільства». Понад те, зрослим у «євро-українському» просторі дослідникам, складно осягнути іслам вже своїм понятійно-методологічним інструментарієм, передусім – вимушені «відганяти» іслам під релігієзнавці понятійні конструкти, вироблені в іншому (неісламському) культурному середовищі. Це обумовлює пошук і нових понять, і нетрадиційних підходів до пояснення ісламських процесів». [1, с.5]
    Наступним важливим і не менш складним завдання сучасного українського ісламознавства, як пише Кулагіна Г.М., «постає філософський аналіз ісламу як форми суспільної свідомості… Відомо, що е лише буття визначає свідомість, а й свідомість «формує» буття згідно з критеріями, стереотипами, переконаннями, висновками суб’єкту. З огляду на це, можемо сказати, що соціальний універсам, світ в цілому, визначає іслам як форму соціальної свідомості. З іншого боку, іслам перетворює світ відповідно до своїх світоглядних настанов, «ісламізуючи» його. Водночас, постаючи частиною загального простору релігій та ідей, іслам вимушений пристосовуватися, адаптуватися, внутрішньо трансформуватися. Варіантами таких трансформацій постають різні форми реформування ісламу (джадидизм), завдяки яким іслам стає більш адекватним часу, суспільству, історичному контексту». [2, с.194]

    Ми також вимушені констатувати, що до цього часу велика кількість історичних і сучасних проявів феномену ісламу залишаються «білими плямами» для науки. Великий масив ісламської історії, науки, культури, філософії, процесів інкультурації ісламу в різних регіонах світу не досліджені. До цього часу залишається недоступними для українських дослідників певна кількість важливих письмових джерел. А це означає, що існує гостра потреба у професійних перекладах саме мусульманських релігійних текстів, які відображають справжній образ ісламу.
    Необхідно також обновити певний методологічний і теоретичний підходи, відмовитися від примітивних схем і простих рішень при поясненні багатьох явищ і світі ісламу та їх функцій. Для розвитку ісламознавства в Україні потрібні не тільки ентузіасти і зусилля поодиноких дослідників, а і довгострокові програми з постійним фінансуванням, організаційним забезпеченням, міжнародним складом учасників тощо.
    Однією з проблем українського ісламознавства є намагання перенести на іслам цілу низку понять і розумінь, які виникали у християнстві і в європейській культурі (від розуміння «святість» до поняття «секуляризація»). На певному етапі це було невідворотно, тому що саме наука розвивалася спочатку у лоні європейсько-християнської культури і внутрішньо присутній «європоцентризм» і «христоцентризм» до цього часу зберігаються і продовжує багато в чому формувати образ думок і понятійний апарат українських вчених.
Візьмемо, наприклад, мусульманське розуміння «святості». Особливості ісламської святості вивчені недостатньо, але й без цього вже зрозуміло, що вона принципово, з точки зору теології та організаційної струкури соціальних інститутів ісламу, відрізняється від християнської святості. Завдяки незалежним компаративістським дослідженням стає зрозумілим, що головна відмінність полягає у відсутності в ісламі легітимного інституту канонізації святих. Вони ніякими спеціальними рішеннями не затверджуються, в ісламі немає процедури з`ясування святості тієї чи іншої людини, не існує офіційних і загальновизначених агіологічних творів, офіційних дат прославлення святих тощо. Існує тільки народна пам`ять та думки різних богословів, які мають право не погоджуватися один з одним. Наявність таких специфічних рис у мусульманській святості навіть стало приводом для деяких ісламознавців або ставити слово «святі», «святість» у лапки, або зовсім відмовлятися від цього поняття і, не переносячи християнське розуміння на ісламських феномен, використовувати і дотримувати мусульманське явище валі (мн. аулійа – коран. «найближенний, друг Аллаха».
Але, досліджуючи це поняття у контексті ісламської теології, ми повинні все ж таки дивитися на нього очима вчених, а не богословів. Це стосується і цілої низки специфічних явищ ісламського світу (наприклад джихаду).
Надзвичайно цікавим для ісламознавства є вивчення історичних і сучасних процесів інкультурації ісламу. Багато сучасних досліджень продовжують зводити процес взаємодії ісламу та інших культурно-релігійних світів до спрощеної схеми. І як наслідок їх багатовіковий взаємовплив ігнорується або примітивізується.
Не треба забувати, що будь яке явище проходить певні стадії розвитку, трансформації і переосмислення. Надзвичайно багато явищ, які вважаються і є мусульманськими, мають до ісламські специфічно-етичні коріння, але, входячи в іслам, вони обов’язково проходять стадії «мусульманізації». З цього приводу чудово висловився С.М. Прозоров: «…віднесення тих чи інших уявлень, норм, звичаїв до «ісламських» або «неісламських» переходить у площину лише ретроспективного аналізу, основним критерієм приналежності до духовного світу ісламу є самосвідомість людини…» [4, с.235]
Єдине, що необхідно, – це нова інтерпретація процесу взаємодії ісламу та інших етнокультурних і релігійних уявлень, ускладнення наукової картини цього процесу, детальний аналіз всього комплексу джерел з означеної проблеми.
Ще однією ісламознавчої задачею є аналіз такого феномену як суфізм. Період довгої недооцінки суфізму зараз іноді змінюється бажанням осмислювати весь іслам і всю реальну повсякденну мусульманську практику, виходячи лише з явлень і організаційних структур суфізму. Але рівень знань про це явище ще залишається недостатнім, що обумовлює появу зовсім не обґрунтованих суджень стосовно ролі суфізму в історії багатьох мусульманських районів (наприклад, в Криму). Не тільки журналісти чи політики, але й академічно підготовлені фахівці почали наділяти суфізм таким значенням, якого він не мав. Є намагання навіть об’явити суфізм єдиним живим ісламським полюсом, який начебто протистоїть на світовій арені екстремістському «ісламізму». З’явились намагання об’явити суфізм ісламом, «традиційним» для країн СНД і в цій якості підтримувати його як альтернативу так званому салафізму. [3]
    Все це обумовлено тим, що у дійсності конкретний суфізм недостатньо досліджений, а також погано відома історія і сучасний стан реального суфізму. Історія суфізму у ХХ ст. взагалі практично жодним академічним вченим не досліджувалась; наука нічого не може сказати про еволюцію суфійської ідеології у цей час, а також про головні постаті суфізму, про вплив суфізму на ісламське відродження у тих чи інших регіонах (немає 14 сторінки)
писали арабською. Навіть ім’я пророка Мухаммада постійно змінюється від застарілого «Магомет» до «Мухамед». Це стосується і іншої ісламської термінології, до якої необхідно відноситись максимально обережно.
    Страждає сучасне українське ісламознавства і від відсутності адекватних словників, довідників та енциклопедій з ісламу. На порядку денному також стоїть написання підручника під назвою «Ісламознавство», яких,      , дозволив би зняти цілу низку проблем в розумінні ісламу від час підготовки відповідних фахівців в галузі філософії, релігієзнавства, ісламознавства, культурології, політології, історії та інших гуманітарних дисциплін.
    Вирішення навіть цього кола означених проблем українського ісламознавства дозволить, по-перше, стимулювати науковий інтерес до ісламу, його історії і сучасності, філософії і теології, культури і науки. А, по-друге, є надія, що більш глибоке розуміння цієї великої релігійної (і не тільки) системи у всіх її проявах, призведе до перегляду широко розповсюджених, але не зовсім вірних поглядів на іслам.

Список использованной литературы

1.    Ісламські процеси у світі та в Україні: реалії і прогнози. Колективна монографія/ Відпов. редактор д.філос.н. Арісова В.Н.Українське релігієзнавство. – К.: УАР, 2011. – № 57 – 201 с.
2.    Кулягіна І.М. Стратегії сучасного ісламознавства. // Буття ісламу в Україні та світі: історія і сьогодення/ Гол. редактор А. Колодний // Українське релігієзнавство. – К.: УАР, 2004 – № 3-4 (31-32), с. 150-156.
3.    Макаров Д.   Официальный и неофициальный ислам в Дагестане. М., 2000
4.    Прозоров С.М. Ислам и проблемы межцивилизационных взаимодействий. М., 1994.