Дитинство

Народився я 11 квітня 1990 року в місті Горлівка. Батько - Плотніков Юрій Анатолійович, інженер, мати - Шатохіна Тетяна Володимирівна, інженер.

У віці 5 років я зі своїми батьками переїхав до Донецька і одразу ж пішов в дитячий сад, але не в «молодшу групу», як годиться всім дітям мого віку, а відразу ж в «старшу», де всі були старше мене мінімум на 1 рік. Було важко. Через рік мої всі «одногрупники» пішли в школу, а я нарешті потрапив в групу з хлопцями свого віку, тоді й почалися веселі будні життя в дитячому саду.

Школа

У 1997 році пішов у загальноосвітню школу № 95. З першого класу почав вчитися на одні п'ятірки і так далі до 9го класу, після якого залишив цю школу. Але про це трохи пізніше.

У 2000 році пішов на заняття «Тхеквондо» до палацу спорту «Спарта», де займався цим прекрасним східним єдиноборством протягом 5 років і отримав по ньому «зелений пояс». Заняття проходили в понеділок середу та п'ятницю з 8 ранку, а вчився в школі я з другої зміни, тому за ці 5 років навчився рано вставати (щоб прийти до початку спортивних занять) і багато часу проводити на заняттях (після тренувань я відразу ж йшов у школу, де був в основному до 5 вечора). Найбільше мені запам'яталися наші атестації на тренуваннях, де ми здавали іспити на отримання поясів. Там перевіряли фізичну підготовку, знання корейської мови і виконання пумсе (послідовність рухів). Зараз вже можу говорити, що ці атестації дуже схожі і були тренуванням перед нашими модулями в університеті. Готуватися в атестацій зазвичай починали за 2 місяці. Першу я здав легко і розслабився - подумав, що все це дуже легко, і коли прийшов на другу - не здав її. Так отримав хороший урок, який говорить: «Ніколи не потрібно розслаблятися». До наступних атестацій я готувався ретельно і завжди здавав з першого разу.

Заняття на тренуваннях дуже придалися в школі, тому що, як і всі школи, наша загальноосвітня школа № 95 не була мирною. На кожній перерві були бійки, на які ніхто з викладачів школи або її керівників не звертав уваги, за винятком випадків псування майна школи, наприклад розбитого вікна.

У школі я був завжди відмінником, але не всі викладачі мене любили. Мій улюблений предмет був алгебра і геометрія, але як не дивно, саме з цих предметів викладач Лошкіна Н.С. постійно мене лаяла і говорила, що я неправильно все роблю і поставила мені в 7 і 8 класі єдині в табелі «4». Потім, через кілька років, вона мені сказала, що це була така методика, щоб я тягнувся до знань.

В 7 класі я записався на підготовчі курси в Донецький Коллеж. Заняття проходили по п'ятницях і суботах. В п'ятницю ми займалися математикою, а в суботу - українською та англійською. Ці заняття мені дуже подобалися, тому що на них я дізнавався багато нового, на відміну від уроків у школі № 95. Перші кілька місяців було важко, але потім почало ставати все легше і легше і до кінця підготовчих курсів я розібрався у всіх завданнях і з легкістю здав вступні іспити і вступив в Колеж.

У колежі було дев'ятих класів лише п'ять, які розрізнялися за своїм профілем. З самого початку підготовчих курсів я хотів потрапити в клас «Б» - з поглибленим вивченням інформатики. За яким принципом відбирали в класи незрозуміло, але я потрапив саме в «Б» і мені було дуже приємно.

У колежі я вчився з 9 по 11 класи. Тут було дуже цікаво. Багато нових знань і жорсткі вимоги. Відмінником я перестав бути і більше їм не ставав, але ніколи не отримував «3». Оцінки в мене були в основному «5» і кілька «4». Улюбленими предметами були інформатика і фізкультура.

Рішення надходити на «Системне програмування» виникло випадково і підкріпилося історіями нашого викладача Забіяка Л.М.

У 10-му класі я брав участь в МАН і зайняв там друге місце, що гарантувало мені надходження в Донецький національний університет на спеціальність «інформатика». Також я ходив на підготовчі курси по математиці в Донецький національний університет у 10-му і 11-му класах, але взимку 11-го класу я брав участь в рейтингах, які проводив Донецький національний технічний університет і набрав там висока кількість балів - 22, що дозволило мені надійти вже навесні в наш університет. Коли більшість школярів намагалися і думали про те, куди ж їм надходити я вже знав, що є студентом ДонНТУ, і мені було дуже приємно.

Університет

Рішення, яке я прийняв у колежі про вступ на «Системне програмування» було вірним. З першого ж курсу я полюбив навчання в нашому університеті і наполегливо вчився. Говорили, що ті, хто закінчать перший курс дуже добре - потраплять в німецьку групу. Це було відмінним стимулом, тому другий семестр я здав на всі «5» і мене взяли в німецьку групу. У ній я так і навчався до магістратури. Нам було важче, ніж звичайним студентам, так як в розклад були додані додаткові пари німецької мови, та й вимоги викладачів були до нас вище. Зараз я розумію, що досвід навчання в такій групі був дуже корисним, тому що привчив нас до труднощів. Також ми вивчили німецьку мову, що теж є дуже корисним.

Починаючи з 3-го курсу у нас було більше спеціалізованих предметів і такі зміни мені сподобалися. Нарешті можна було більше часу витрачати на те, що дійсно подобається.

На 3-му курсі у нас був предмет «Веб-технології», який вела Конопльова Ганна Петрівна. Саме на цьому предметі я познайомився з веб-технологіями вперше так близько. В кінці року вона зробила нам оголошення, що Анопрієнко Олександр Якович займається саме цією темою і якщо нам потрібен науковий керівник, ми сміливо можемо звертатися до нього. Так і я мій друг Мальований Єгор і зробили. Після 2-х місяців спілкування з ними відразу ж впало в око те, що в нього дещо інший підхід до роботи зі студентами. Більшість людей, давши якесь завдання іншим, потім перевіривши його і знайшовши в ньому помилки відразу ж каже: «Ви зробили багато помилок, тут неправильно, тут доробіть, все, вільні!». Але наш науковий керівник робить абсолютно по-іншому, приблизно так: «Ви молодці, відмінно постаралися, я в вас вірю, завтра ви зможете зробити навіть краще ніж сьогодні».

Як виявилося, цей підхід працює набагато ефективніше, ніж стандартний, яким користується більшість людей. Це виразилося в тому, що я виступав на всіх конференціях, який проводилися в ДонНТУ по нашій темі (їх було близько 6) і маю 3 грамоти за 1 і 2 місця, в тому, що я постійно розробляв щось нове щоб показувати кожну тиждень свої програми (це привчило мене до того, що потрібно швидко і якісно робити програми, що зараз мені дуже допомагає).

З вибором теми на 4-му курсі я визначився, і звучала вона як «Варіанти реалізації паралельних клітинних автоматів».

Закінчивши 4-ий курс із середнім балом 4.6, і здавши ГОС іспит на 5, я вступив до безплатну магістратуру на свою ж спеціальність «Системне програмування».

Раз на тиждень, як в кращих інститутах Англії і Америка науковий керівник Анопрієнко Олександр Якович проводив і зараз проводить зустрічі-семінари 1 раз на тиждень і іноді 1 раз в 2 тижні. На цих семінарах присутні студенти та аспіранти, у яких він є науковим керівником. Кожного разу ми ділимося розробками за минулий тиждень і обговорюємо їх. Такі зустрічі є дуже корисними, тому що ми можемо розповісти однодумцям про свої успіхи і послухати відгуки від них.

В середині магістратури я сильно захопився веб-технологіями і створив зі своїм другом Мальованим Єгором кілька додатків для соціальних мереж. Нам дуже сподобалося, і ми поміняли тему магістерської роботи на «Методи та засоби підвищення ефективність інтернет програм». Зараз активно працюємо над цією темою.

Плани на майбутнє

Взимку, в кінці 2011 року я і Мальований Єгор, мій одногрупник і друг, створили фірму «doExclusive». У планах на майбутнє її розвиток. Зараз вона займається розробкою веб-додатків для соціальних мереж, Інтернет-рекламою, впровадженням інформаційних технологій в освіту і розповсюдженням деяких власних товарів народного споживання. Ми плануємо стати найдорожчим і прибутковим підприємством у світі і витрачати більшу частиною прибутку на благодійність.