Біографія
Дитинство
Я, Слащина Наталя Геннадіївна, народилася 23 травня 1990 р. в Донецьку в родині Слащиної Валентини Миколаївни і Слащина Геннадія Володимировича. Перші свої усвідомлені дитячі кроки я зробила в 1,2 року, до цього я навідріз відмовлялася ходити, доки моя тітка Олена всерйоз не взялася за мене. У дитячий сад я пішла в три роки, там я була недовго, і вже через півтора року пішла в інший садок "Журавлик", в якому на той час працювала моя мама. Там я зустріла багато гарних друзів. У чотири роки мама відвела мене до палацу спорту "Динамо" в секцію спортивної гімнастики, але там я пробула недовго, і вже в наступному році я плавно перекочувала в танцювальний ансамбль "Шоколад", який на той час був відомий. Я була дитиною, яка не могла всидіти довго на одному місці, мені швидко все набридало, тому я дуже часто змінювала гуртки і види діяльності.
Школа
На відміну від деяких дітей я рвалася вчитися в школі, це було щось нове і цікаве, тому щаслива і майже доросла, з букетом гладіолусів я гордо і впевнено вступила на першу ступінь свого шкільного життя, було перше вересня 1997 року, коли я потрапила в 1-Г клас загальноосвітньої школи № 9 м. Донецька. Перше, що я запам'ятала на довгі роки, була маленька руда дівчинка, яку поставили зі мною в пару. На ній був такий самий костюм, як і в мене, від тоді я й Рита, так її звуть, дружимо і до цього дня, незважаючи на те, що ми з нею дуже різні люди. Однією з моїх перших вчительок стала Антоніна Петрівна, яка змогла навчити нас вірити в свої сили і що всі ми народжуємося рівними. Ця жінка, якій було далеко за сімдесят, прищепила своїм останнім учням любов до знань і повагу до старших.
У школі я почала займатися малюванням, і вже у дев'ять років я вирішила відвідувати гурток образотворчого мистецтва, де пробула більше двох років, моя мрія збулася - я добре навчилася малювати простим олівцем і непогано фарбами. У школі я зустріла багато людей, які зіграли важливу роль в моєму житті, з якими я до сих пір підтримую дружні стосунки, а деяких згадую з посмішкою. Школу я закінчила в 2007 році, здавши всі іспити на відмінно і одержавши атестат без єдиної четвірки.
Зараз, чрез час, я згадую своїх вчителів, які допомогли мені стати тим, ким я є зараз: Юлія Дмитріївна, Лариса Вікторівна, Вікторія Павлівна, Тетяна Петрівна та багато інших. Особливо мені запам'яталася Лариса Маркленівна – вчитель математики, яка під час навчання була строга до учнів, але після закінчення школи, коли я прийшла до неї в гості, мені запам'яталася одна її фраза, яка стала моїм кредо: "Ніколи не проганяй, краще відпусти".
Університет
ВНЗ я вибирала не довго, бо вже давно вирішила пов'язати своє життя з чимось, що поряд з математикою. Порадившись з батьками, я вибрала Донецький національний технічний університет. На початку 2006 р. я почала ходити на підготовчі курси в центр підготовки абітурієнтів — ЦПА.
У 2007 році я поступила в Донецький національний технічний університет на спеціальність "Економіка підприємства" за результатами дострокового рейтингового тестування, де відразу ж знайшла собі гарних друзів, які стали для мене невід'ємною частиною життя, як і мої шкільні товариші. Тут я подорослішала, стала більш осмислено дивитися на життя, навчилася вирішувати проблеми і полюбила свою професію, адже в сімнадцять років ми робимо майже неусвідомлений вибір, на яку спеціальність вчинити. У 2011 році я отримала диплом бакалавра і, не роздумуючи, вступила до магістратури.
Мого наукового керівника, Фіщенко Оксану Миколаївну, дали мені за розподілом, і я відразу знайшла з нею спільну мову. Я вибрала тему своєї магістерської роботи "Управління витратами на підприємстві". Я дуже вдячна Оксані Миколаївні за її допомогу та терпіння.
Плани на майбутнє
Не можна передбачити, що буде завтра, але я з упевненістю можу сказати, що людина сама коваль свого щастя і тільки в його руках зосереджена доля. Тому я буду посилено намагатися, щоб всі мої цілі, які були поставлені в університеті, були досягнуті, і я змогла реалізувати себе.