Біографія
Особистісне становлення
Я, Мануйлова Людмила Валеріївна, народилася холодним зимовим вечором 7 лютого 1991 в місті Макіївка Донецької області. Дитинство моє пройшло в неймовірній пильності, невтомнiй турботi й увазi моїх батьків-медиків: мами і бабусі з дідусем. З дитинства мене оточували книги із зображеннями й описами різноманітних страшних вірусів і бактерій, ретельно мною досліджувані. Значну частину свого дитячого часу я проводила у мами в лабораторії, де під керівництвом великого жіночого колективу лікарів-лаборантів-санітарок освоїла володіння спиртівкою, мікроскопом, здійснювала посіви проб всього, що потрапляло мені під руку, на середовища в пробірках і чашках Петрі.
Що стосується часу перебування в дитячому садку, то .. я його не любила. Запам'ятався той факт, що на «тихій годині» за всі роки мого перебування в даній обителі мені вдалося заснути навряд чи пару разів. Дві години доводилося тлінне лежати і вивчати хитросплетіння на білій стелі да слухати тихе посопування мирно сплячих товаришів. Настання цього часу змушувало мою активну і гаразду на всякі витівки душу тремтіти від відчаю та безсилля.
Наближалася школа ... З особливою гордістю і ніжністю хочеться відзначити той факт, що мені вдалося виховуватися під чуйним керівництвом моєї прабабусі Єлизавети Йосипівни, яка прищепила мені любов до читання всього, що трапляється під руку, і заклала той фундамент, який забезпечив мені безпроблемне навчання в школі. З вибором школи у батьків не було жодних проблем – не мудруючи лукаво, мене віддали в найближчу з будинком загальноосвітню школу I – III ступенів № 7. І як виявилося не дарма. Мій клас 1-Б був не таким, як усі, а з навчанням за спеціалізованою програмою «Росток». Заняття під керівництвом моєї першої вчительки Драннікової Людмили Вікторівни проходили захоплююче, нестандартно, змушували нас вчитися мислити. У той час як наші однолітки тільки вчилися читати і писати, ми закинули «Буквар» вже на першому тижні.
Тоді ж, в кінці першого року, я познайомилася з людиною, яка зумовила моє життя на подальші дев'ять років – до нас у клас з пропозицією вступити в музичну школу на відділення фортепіано прийшла Худокормова Олена Анатоліївна, надзвичайною доброти, м'якості і терпіння жінка. Я сказала своє «хочу», мама вагалася, бабуся затвердила «треба», і життя набуло нового витку. По початку було складно: потрібно було годинами сидіти за інструментом, змушуючи пальці не підгинатися в найнесподіваніший момент, а набувати гнучкість і стійкість; на сольфеджіо на слух сприймати й писати диктанти (взагалі, китайська грамота) і заучувати тексти нот, які мені абсолютно не подобалися. Все змінилося до третього класу. Підростаючи, до мене в руки стало потрапляти більше творів, став розвиватися музичний кругозір і смак, і я змогла впливати (при своїй упертості і м'якості вчительки) на вибір репертуару. Спочатку Олену Анатоліївну ставили в безвихідь мої запити, які були ще занадто складними і дорослими для мене, але ми ризикнули. Ефект не змусив себе чекати, адже звідкись одразу береться і терпіння, і посидючість, і завзятість, коли прагнеш до того, чого тобі хочеться і подобається. З цього моменту все і почалося – відмінні оцінки на академконцертах, участь у різних конкурсах і завоювання призових місць, виступи на концертах і в дуетах з фортепіано і скрипкою.
Тим часом навчання в школі текло своєю чергою: легко і ненав'язливо – постійна зміна керівника з періодичністю раз на один-два роки, перетворення профілю класу в гуманітарний, участь в олімпіадах з української, англійської та математики, написання МАНу, активна діяльність у творчому житті школи, конфлікти з викладачем хімії, яка вперто називала мене Людою (ну не подобається мені це, грубо якось звучить). Поступово виходила на передній план необхідність отримання якісних знань для вступу до університету і відповідно вибір спеціальності свого майбутнього. А шлях батьків мене якось не приваблював, все-таки тут треба відчувати особливе покликання, так що вибір був за малим: економіка або ж кар'єра інженера-комп'ютерника. У підсумку були пройдені рейтинги в ДонНТУ і я отримала заповітні бали для вступу на КСД (Комп'ютерні системи діагностики). Ну і звичайно, куди ж без страшного ЗНО... Отримані високі бали на тестуванні дозволили мені надалі подати документи в Донецький національний університет на економіста і зайняти перше місце в рейтингу бюджету. І ось влітку довелося вже вибирати: сльози-соплі, боязнь помилитися, і в підсумку.. документи з легкої подачі «а б чому б і ні» (і чия рука мене тоді направила) вирушили на ТКС, знехтувавши рейтинги КСД.
Підбивши підсумки даного підрозділу хочеться висловити особливу подяку своїм шкільним вчителям: гуру української мови та літератури Мерецької Надії Зіновіївні за приголомшливий патріотизм і любов до свого предмета, яку вона таки зуміла прищепити вельми «жорсткими» методами, Шаманської Тамарі Миколаївні за глибокі знання з математики та Хроменковiй Ларисі Назимівнi, вчительці історії, за веселий квест «допоможи-двієчнику-у-дошки», який вона мені регулярно надавала.
Професійне становлення
І ось воно нове велике життя – університет, перший курс, нові знайомства, набуття друзів, інша канва дня, самостійність – хвиля емоцій! Перша лекція з оригінальною і грізною Долгих Іриною Петрівною, таїнства вищої математики, що віщав пошепки Петренко Олександр Дмитрович, й цікаві хитросплетіння інженерної графіки з Катькаловой Оленою Анатоліївною. Перший курс закінчився яскраво: 30го червня у останній день закриття відомості ми з Клімовим Вано, майбутні магістри, 5 годин здавали залік з дискретної математики і тряслися, щоб не втратити стипендію (це ж на першому-то курсі!!).
А далі все пішло-поїхало: перший прогул, другий, п'ятдесятий. Відсутність контролю визначило мою подальшу політику в плані навчання на час навчання в університеті: ходи на те, що подобається, і коси те, на що треба рано вставати. У підсумку кожна моя сесія проходила в режимі «наздожени викладача-здай якомога більше всього в найкоротший термін», тобто дуже екстремально, але зате, яке задоволення приносить пізніше споглядання результатів у заліковці, які при всьому цьому дозволяли виходити на підвищену стипендію або ж на єдину четвірку від особливо принципового викладача. Я й донині так і не зуміла позбутися звички робити все в останній день..
Наприкінці першого курсу закралася думка змінити спеціальність і перейти до когорти програмістів на факультет КНТ, але щось тоді завадило, про що я абсолютно не шкодую, адже з другого курсу нарешті почали з'являтися профільні предмети і найбільш запам'яталися для мене згодом: «Теорія електрозв'язку» під керівництвом Воронцова А.Г., «Системи комутації» з Бойко В.В., «Системне та мережеве ПЗ» з Батиром С.С., останнє проходило особливо легко і цікаво, тому що на той момент я вже паралельно освоювала курс CCNA при Мережевiй академії Cisco, курси моделювання та проектування мереж під керівництвом Дегтяренко І.В. А ще хочеться відзначити чудового асистента кафедри АТ, за професіоналізм, чіткі знання предметів, що викладаються і доброту, Зайцеву Еліну Євгенівну.
На четвертому курсі я познайомилася зі своїм науковим керівником Батиром Семен Сергійовичем, який при зустрічі сумно протягнув: «ТКСнік? Ну навіщо мені ТКСнік ... У мене два СУАшніка!». У підсумку була обрана тема моєї подальшої науково-дослідної роботи, мене попередили, щоб я з'являлася раз на 2 тижні, я сказала «ага» і все. Напевно десь через 3 місяці Семен Сергійович зрозумів, хто йому дістався і що зі мною «каші не звариш». Зараз я розумію, наскільки мені з ним пощастило! Один з кращих керівників, якого тільки можна отримати! Відповість, допоможе з будь-якого питання, так би мовити «по суті» й грунтовно, завжди приділяє достатньо уваги своїм студентам і володіє своєрідним, чудовим почуттям гумору, що вельми допомагає в роботі.
Ну а влітку 2012-го року я вступила на бюджет до магістратури ТКС, здавши вступний іспит на «відмінно», і прийшла нарешті до висновку, що пора братися за голову: 5-й курс відзначився участю в олімпіаді з інформаційних технологій в Одесі, заняттям першого командного місця спільними зусиллями з тим самим Ванею Клімовим і Юлею Романюк, у планах поїздка у вересні на міжнародну конференцію «КриМіКо-2013».
Плани на майбутнє
Ех, плани... Ну звичайно ж, закінчити успішно магістратуру і здобути незабаром після цього гідну роботу, яка дозволить мені вдосконалювати себе як професіонала в галузі телекомунікацій. Хотілося б, поки студент, взяти участь у міжнародній програмі обміну, як соціальнiй, так і професійнiй, піднабратися мовного досвіду, завести нові знайомства, побачити світ. З'їздити до Барселони і побувати на Камп-Ноу, кричати від захвату, коли Іньєста заб'є черговий гол! Ну і сім'я, звичайно ж, сім'я! Любляча і міцна!