Біографія

Особистісне становлення

Моя історія почалася у м. Донецьк раннім морозним ранком 29 грудня 1990-го. У той день я вперше побачила світ, вперше завдала болю і вперше доставила радість – у сім'ї Тетяни Євгенівни і Геннадія Іларіоновича Багрій з'явилася довгоочікувана донька – Багрій Юлія Геннадіївна.

Ймовірно, тоді мої батьки ще не думали про те, що одного разу я вступлю до Донецький національний технічний університет і стану інженером-землевпорядником. Але про це трохи пізніше. Спершу мені потрібно було дізнатися, що ж таке життя і з чим її їдять.

Раннє дитинство було нічим не примітно й зовсім не затрималося в моїй пам'яті. Пам'ятаю тільки, як тато приїжджав з вахти (працював він тоді на Ямалі, в Росії) і привозив нам оленячі шкури і в'язанки в'яленої щуки. Кожен його приїзд був майже як подорож на північ. Батько розповідав цікаві історії про загадкове північне сяйві і полярних куріпок, а ми слухали його і уявляли себе там, де полярне коло опоясує Землю.

У 6 років я пройшла тортури дитячим садом. На щастя, тривали вони не довго і незабаром я із задоволенням пішла у школу. При її виборі батьки не стали експериментувати, а віддали мене у випробувану моїм братом середню школу №13 м. Донецька.

Я була допитливою, активною дитиною, тому процес навчання доставляв мені задоволення і я швидко засвоювала шкільний матеріал, звичайно, не без допомоги талановитого педагога Тараторкиної Марини Євгенівни – моєї першої вчительки.

Великий внесок у моє виховання вніс мій дідусь – полковник прикордонних військ Євген Іванович Заруднєв. Він на власному прикладі показав мені, як це – бути чесною людиною, нести відповідальність, бути справедливим. Він же навчив мене любові до природи і поваги до праці, адже влітку ми часто їздили з ним на дачу, де він тримав бджіл і невеликий сад.

Це був щасливий час, може тому, що я була ще дитиною і всі тяготи дорослого життя обходили мене стороною, а може і від того, що люди були іншими – більш добрими, більш відкритими. Адже тоді ніхто ще не ховався за трьома залізними дверима в своїх маленьких квартирках, кожен знав усіх своїх сусідів, а двори ще не перетворилися на стоянки для авто. У часи мого дитинства для того, щоб покликати друга на вулицю потрібно було крикнути під його балконом: "виходь", а не дзвонити на мобільний.

Ми гуляли годинами безперервно і батьки не боялися відпускати нас самих, ми шукали пригоди, влаштовували театральні вистави біля під'їздів, ми з цікавістю проживали кожен новий день. Так, це був щасливий час. Втім, на тому він не закінчився.

Професійне становлення

У 2000 році мені було призначено побачити на власні очі могутність тайгових лісів, відчути на собі задушливе дихання морозних північних вітрів – я разом з батьками переїхала до Росії, в маленьке містечко Губкінський. Мені було не просто освоїтися на новому місці, адже в Донецьку залишилися всі мої родичі, друзі і навіть улюблений кіт Філімон. До того ж, шкільні навчальні програми Росії та України сильно відрізнялися, через що колишня відмінниця на час перетворилася на трієчницею. Звичайно ж, я не могла миритися з таким станом справ. Поступово, від чверті до чверті, мої успіхи в навчанні росли і я вже могла займатися не тільки тим, чим треба, а й тим чим хочеться. У мене з'явилися нові друзі, я стала захопилася фотографією, часто бувати на природі, одним словом, життя стало налагоджуватися.

У 2003 році я вступила до школи мистецтв, де пізнала тонкощі шиття ляльок, ігри на ложках і малювання.

У 2005 році вирішила поліпшити свої знання англійської мови і записалася на спеціалізовані курси.

У 2006 році, навчаючись у школі, я вступила до міжшкільний навчальний комбінат на дворічні курси водія категорії В з поглибленим вивченням пристрою автомобіля і правил дорожнього руху.

У 2008 році я закінчила ЗОШ № 5 м. Губкінського з відзнакою і навіть отримала щорічний грант голови міста за участь в олімпіадах і шкільних конференціях. У тому ж році закінчила курси водіїв і успішна здала кваліфікаційний іспит в ДАІ.

Але зупинятися було не можна. Тепер потрібно було вибрати свою майбутню спеціальність – одну з тисячі інших, завдання не з легких. Одне я знала напевно – вчитися далі я буду тільки у Донецьку. У хід пішли довідники ВУЗів м. Донецька, інтернет і думки знайомих. Батьки надали мені повну свободу у виборі спеціальності. Я могла бути економістом, соціологом, піар-менеджером, але стала інженером-землевпорядником. Мій вибір був майже випадковим, але я не шкодую про нього й донині.

В університеті час побіг з подвоєною швидкістю, я і не помітила, як опинилася на третьому курсі. Саме тоді, вперше дізнавшись про фотограмметрію, як науку, я зацікавилася питанням калібрування цифрових камер, що в наслідку стало предметом вивчення моєї магістерської роботи. Розібратися в тонкощах калібрування мені допоміг мій науковий керівник – Андрій Олександрович Луньов.

Цілі, плани і бачення майбутнього

Що ж до планів на майбутнє, я віддаю перевагу імпровізації, адже відомо: "хочеш розсмішити бога – поділися з ним своїми планами на життя".