Біографія
Особистісне становлення
Звуть мене Смоляга Вадим Геннадійович, а народився я 13 травня 1992 року в невеликому і тихому містечку Донецької області під назвою Артемівськ. Ця подія стала приводом для щастя моїх батьків. Моя мати, Світлана Василівна Смоляга, людина добра і скромна, в той час працювала вихователем в дитячому садку. Батько, Геннадій Володимирович Смоляга, старанно працював, виконуючи обов'язки плавильника на Артемівському заводі обробки кольорових металів. Я виявився першим і єдиною дитиною в сім'ї, тому завжди був оточений теплом, любов'ю і турботою своїх батьків, за що завжди ним буду вдячний.
У дитинстві я завжди був дуже допитливим. Мій батько, володіючи живим і допитливим розумом, завжди намагався відповідати по можливості точно і вичерпно. Саме завдяки йому я дізнався багато чого про навколишній світ, а також успадкував незгасний донині інтерес. Чималу роль у становленні особистості зіграла моя мати. Саме вона навчила мене поважати і цінувати людей, виявляти доброту і щирість. Пристрасть до незвіданого і любов до книг у мені розвивала моя бабуся, Катерина Дмитріївна Смоляга. Проживши цікаве життя, вона знала відповіді на всі мої запитання. Я часто гостював у бабусі. Ми разом вчилися, грали, гуляли і читали. Безумовно вона справила на мене велике враження, за що я завжди буду вдячний.
Коли я освовся в будинку і почав потихеньку розуміти, що відбувається навколо, прийшла пора йти в дитячий садочок. Так як моя мати була вихователем, то відправили мене в той же садочок, де вона працювала. Але пробув я там не довго і незабаром став ходити в інший дитячий садочок. Там і пройшло моє веселе дитинство.
У 1999 році я почув свій перший шкільний дзвінок в Артемівській загальноосвітній профільній школі № 5. Пройшовши якісь дивні тести у шкільного психолога, було прийнято рішення відправити мене в 1–А клас, де я зустрів свою першу вчительку, Вероніку Михайлівну. Саме ця людина виявила у мені інтерес до навчання і відкрила у мені схильність до математики. Завдяки цьому я потрапив у першу групу учнів молодшої школи, яких пустили в комп'ютерний клас, де мене навчили користуватися обчислювальною технікою. Після закінчення молодшої школи я був розподілений вже в 5–А клас, який взяла під своє крило Галина Магомедівна, видатний математик нашої школи, що володіє світлим розумом і вибуховою енергетикою. Під її керівництвом я з успіхом закінчив 9–й клас.
Професійне становлення
Після закінчення школи переді мною постав вибір — продовжити подальше навчання в школі, або визначитися з професійному напрямку. Я вибрав друге і вирішив попрощатися з рідними стінами школи і відправився на вступ до Артемівського індустріального технікума. Я хотів вивчити ту ж спеціальність, що і в батька, тому вирішив подати документи на електрика, але не пройшов за станом здоров'я. Тоді директор технікуму, Володимир Вікторович Новиков, запропонував мені або вступати на механіка, або на технолога. Я визначив для себе, що механік — більш широка і цікава спеціальність, хоч і складніша ніж технолог, і вибрав її. І досі вважаю, що не помилився з вибором. Так в 2007 році я став студентом Артемівського індустріального технікуму, де опанував ази студентського життя. У 2011 році я отримав свій перший диплом — диплом молодшого спеціаліста. Викладачі технікуму заклали відмінний фундамент технічних знань, за що я їм дуже вдячний.
Влітку того ж року я вирішив спробувати свої сили в рейтингових випробуваннях на вступ до Донецького національного університету, які з успіхом пройшов. За результатами випробувань я був зарахований на 3–й курс спеціальності «Машини та апарати хімічних виробництв і підприємств будівельних матеріалів» в якості добору в групу ОПТ–09. Саме з цього моменту почалася справжня пора студентства. Завдяки цьому я пізнав весь інтерес життя в гуртожитку, напругу під час сесії. Але найголовніше — познайомився з багатьма веселими та цікавими людьми.
Вступивши відразу на 3–й курс довелося без зволікання вливатися в робочий ритм університету. У цей період студенти починають займатися науково–дослідною роботою і ставитися питання про вибір наукового керівника. За результатами розподілу я відправився під керівництво завідувача кафедри Олександра Сергійовича Парфенюка. Визнаний винахідник і неординарна особистість, він пояснив і на особистому прикладі показав, що таке наука і для його вона потрібна. Це мене зацікавило.
Вирішивши, що раз вже вдалося вступити до університету, то потрібно взяти від навчання максимум користі. Тому, після отримання диплома бакалавра, я вирішив продовжувати навчання на магістра.
У процесі навчання я зустрівся з викладачами, які вплинули на моє професійне становлення. Я особливо вдячний Михайлу Андреівічу Остапенко за новий підхід у вирішенні проблемних завдань, Ігорю Вікторовичу Кутняшенко за те, що показали важливість і цінність аналізу проблеми, Святославу Петровичу Веретельнику за те, що пояснили, як з інженерної точки зору подивитися на будь–яку річ, і звичайно своєму керівникові, Олександру Сергійовичу Парфенюк.
Плани на майбутнє і можливі шляхи їх реалізації
У найближчому майбутньому планую зробити і відмінно захистити магістерську роботу. Однак, тепер я розумію, що відкрив тільки вершину айсберга. Тому в майбутньому я не збираюся зупинятися на досягнутому і продовжу збільшувати глибину і область своїх знань. Після отримання диплома хочу влаштуватися на роботу за фахом і реалізувати себе як висококласного фахівця, здатного впоратися з будь–яким завданням.